Ухвала суду № 73348494, 12.04.2018, Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/1072/17

Провадження № 2-з/282/10/18

У Х В А Л А

Іменем України

12 квітня 2018 року смт.Любар

Суддя Любарського районного суду Житомирської області Вальчук В.В., розглянувши заяву ФГ «Колодяженського», відповідач: ОСОБА_1, ТОВ «Данилевич» про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

11 квітня 2018 року заявник звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у якій зазначає, що ФГ «Колодяженського» до Любарського районного суду Житомирської області подана позовна заява про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якій міститься вимога про визнання договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1, та ТОВ «Данилевич» зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.03.2017 року за № 19613480, - недійсним.

Підставою звернення до суду стало те, що орендодавець ОСОБА_1, підписавши 08.12.2016 року додаткову угоду про продовження строку дії договору оренди землі від 26.02.2007 року з ФГ «Колодяженського», порушила першочергове право оренди ФГ «Колодяжинського», уклавши договір із ТОВ «Данилевич».

Відтак предметом позову є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 3,97 га., (кадастровий номер 1823183400:02:002:0010), укладений між ОСОБА_1, та ТОВ «Данилевич», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.03.2017 року за № 19613480.

З відзиву на позовну заяву та з усних пояснень представника відповідача в судовому процесі заявнику стало відомо, що 27.12.2017 року Відділом з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Бердичівської РДА Житомирської області проведена інша (нова) державна реєстрація права оренди за ТОВ «Данилевич» за № 24263172 на ту саму вказану земельну ділянку. Дана реєстрація проведена на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1, та ТОВ «Данилевич» 27.12.2017 року.

Таким чином, заявник вважає, що відповідачі за час розгляду справи, навмисно розірвали договір оренди земельної ділянки, що оспорюється у справі від 21.03.2017 року та уклали новий договір оренди 27.12.2017 року, зареєструвавши речове право, тим самим істотно ускладнили судовий захист прав та інтересів ФГ «Колодяженського», створили перешкоди, які унеможливлять виконання судового рішення.

Заявник також вважає, що після винесення судом рішення по даній справі, відповідачі знову укладуть новий договір оренди земельної ділянки, визнавати недійсним який, знову буде змушений просити позивач у справі.

В описовій частині заяви заявник зазначає, що оптимальний захід забезпечення позову в даному випадку слід застосувати шляхом накладення арешту в частині заборони розпорядження ОСОБА_1, та ТОВ «Данилевич» земельною ділянкою, площею 3,97 га., (кадастровий номер 1823183400:02:002:0010) в тому числі - накласти заборону укладення ОСОБА_1, та ТОВ «Данилевич» договори оренди земельної ділянки, договори суборенди земельної ділянки, додаткові угоди до договорів оренди земельної ділянки, договори емфітевзису стосовно вищезазначеної земельної ділянки.

У прохальній частині клопотання заявник просить суд: вжити заходи забезпечення позову, шляхом винесення відділом державної виконавчої служби Любарського районного управління юстиції Житомирської області постанови про арешт майна боржника в частині заборони розпорядження по справі № 282/1072/17 за позовом ФГ «Колодяженського» до ТОВ «Данилевич», ОСОБА_1, на належну на праві приватної власності ОСОБА_1, земельну ділянку площею 3,97 та., (кадастровий номер 1823183400:02:002:0010), яка знаходиться на території Коростківської сільської ради Любарського району Житомирської області (за межами населеного пункту), цільове використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Розглянувши та дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, приходжу до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості власника користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов’язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на ту особу, яка заявляє відповідне клопотання. Отже, за загальним правилом, заявник зобов’язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами ( ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Абзацом 2 п. 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року (з відповідними змінами), під час вирішення питання щодо забезпечення позову, шляхом накладення арешту слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року (з відповідними змінами), визначено, що позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що її мотивувальна частина та прохальна протирічать одна одній, оскільки, у мотивувальній частині заяви заявник обґрунтовує суду необхідність застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти певні дії, що за своєю суттю не протирічить п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Однак у прохальній частині заявник просить суд вжити захід забезпечення позову передбачений п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, а саме шляхом накладення арешту на майно боржника.

Суд звертає увагу заявника на те, що вид забезпечення позову, який він просить застосувати, в даному випадку не може буди застосований, оскільки як вбачається зі змісту Постанови ПВС «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, даний вид забезпечення позову допускається при розгляді позову майнового характеру.

В даному ж випадку до суду заявлено позов не майнового характеру, окрім цього між сторонами по справі не склались боргові зобов’язання, які б давали підставу надавати відповідачам статус боржника і відповідно накладати арешт на його майно.

Проаналізувавши зміст заяви поданої заявником про забезпечення позову, виходячи із пов’язаності заходів забезпечення позову з предметом позову, який перебуває на розгляді суду, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено суду той факт, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі за його позовом, не довів, що вжиття заходів забезпечення позову саме таким шляхом, який зазначено в заяві, не порушить прав, свобод та інтересів будь-яких інших осіб, які не є сторонами у справі, пов’язаності саме такого забезпечення позову з предметом позову, а тому вважаю, що заява не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 81, 149, 151, 153, 260, 261, 353, 354, ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ФГ «Колодяженського», відповідач: ОСОБА_1, ТОВ «Данилевич» про забезпечення позову по справі № 282/1072/17 – відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Житомирської області через Любарський районний суд протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В. В. Вальчук