Постанова № 73347338, 03.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 304/516/17

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого – судді Бисага Т.Ю.,

суддів: Фазикош Г.В., Собослой Г.Г.,

секретарі – Чучка Н.В.,

за участі представника Міністерства оборони України ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника Міністерства оборони України ОСОБА_1, на рішення Перечинського районного суду від 13 грудня 2017 року (Головуючий – суддя Ганько І.І.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Закарпатський обласний військовий комісаріат про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що з 1992 року проходив військову службу на офіцерських посадах в Збройних Силах України. Однак, у 2003 році під час виконання службових обов’язків отримав травму, внаслідок чого у 2013 році, у період загострення захворювання, пов’язаного з останньою, був звільнений в запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військову службу на офіцерських посадах в Збройних Силах України». Так, у березні 2013 року за висновками медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена ІІІ група інвалідності (ступінь втрати професійної працездатності 45%), а у лютому 2014 року встановлений причинний зв’язок травми з виконанням обов’язків військової служби. За таких обставин, 10 серпня 2015 року в порядку ст. 16 вказаного Закону йому була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 182 700 грн. Оскільки зазначеною травмою йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в тривалих і глибоких душевних переживаннях, стражданнях, численних негативних наслідках, зокрема погіршення стану здоров’я, а ст. 17 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачене відшкодування такої у встановленому законом порядку, тому враховуючи наявність вини відповідача просить стягнути з останнього 200 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Перечинського районного суду від 13 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 25 000 грн. моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 250 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Міністерства оборони України ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення, яким просив скасувати рішення суду та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, що 21 травня 2003 року о 19.45 год ОСОБА_2, перебуваючи на посаді військового комісара Великоберезнянського районного військового комісаріату, під час повернення із служби додому в м. Ужгород, тобто під час виконання службових обов’язків, внаслідок вибуху переднього колеса у с. Дубриничі потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті чого отримав травму голови та опорно-рухової системи.

Також встановлено, що за час проходження служби у військових комісаріатах Закарпатської області після отриманої травми ОСОБА_2 неодноразово звертався за медичною допомогою у в/ч А1047, там проходив стаціонарне лікування наслідків перенесеної ЗЧМТ, отриманої в результаті вказаної ДТП, а 05 листопада 2013 року був направлений на військово-лікарську комісію для визначення ступеню його придатності до військової служби.

03 грудня 2013 року підполковника ОСОБА_2, військового комісара Великоберезнянсько-Перечинського об’єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», як особу офіцерського складу Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас за частиною шостою, пунктом «б» (за станом здоров’я).

Так, згідно витягу з протоколу № 69 засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 17 лютого 2014 року встановлено, що травма і захворювання позивача, що підтверджені свідоцтвом про хворобу та даними медичної книжки за період служби, згідно яких він на підставі ст. ст. 75-б, 39-б, 23-б, 53-в гр. ІІІ наказу МО України № 402-2008 року (зі змінами) був визнаний «непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час» - так, пов’язані з виконанням обов’язків та проходженням військової служби.

03 березня 2014 року за результатами огляду ОСОБА_2 медико-соціальною (експертною) комісією позивачу було встановлено третю групу інвалідності з 45 % втрати професійної працездатності у зв’язку з травмою та захворюваннями, пов’язаними з виконанням обов’язків та проходженням військової служби, що стверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ № 462479 від 03 березня 2014 року.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 вказаного закону).

Також, відповідно до ст. 16 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Тобто, законодавством передбачені виплати в зв'язку з погіршенням стану здоров'я або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Слід зазначити, що таким правом позивач користується щорічно.

Також, пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Тобто, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції У країни та законах України.

Військова служба пов'язана із захистом Батьківщини, тому віськовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації за моральні страждання вже враховані чинним законодавством.

Слід зазначити, що позивачем не було надано жодних допустимих та належних доказів того, щодо моральних страждань.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її спричинила.

Як вбачається з матеріалів справи та п.7 Виписки №795 із медичної карти амбулаторного хворого, від 22.03.2003 року Закарпатської обласної клінічної лікарні, «травма побутова, їхав на автомобілі і вдарив в дерево»(а.с.106-107).

Слід зазначити, що позивачем цей факт не спростовувався. Окрім цього, позивач зазначає, що він їхав на власному автомобілі.

Міністерство оборони України не відповідає за технічний стан та за наслідки керування військовослужбовця на автомобілі, який не перебуває на обліку у Міністерстві оборони України.

Вирішуючи питання щодо наявності спричинення позивачу моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції не врахував роз'яснення пункту 3 Постанови Пленуму верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру в наслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяні фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Окрім цього, судом не враховано, те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, згідно з приписами п.6.4 «Методичних рекомендацій» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 року №35-13/797), враховуються вимоги розумності і справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу, душевного болю, спокою, честі та гідності особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому застосуванні при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: -наявність такої шкоди; -протиправність діяння, її заподіювача; -наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;-вина останнього в її заподіянні.

Окрім цього, судом не з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як слідує із Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, наявність шкоди, що не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач, керуючи власним транспортним засобом з власної вини сам собі заподіяв тілесні ушкодження.

В даному випадку позивачем не доведений факт дії або бездіяльності Міністерства оборони України щодо спричинення моральної шкоди.

Окрім цього, судом першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України належним чином не дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавана шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, але суд належні, оцінки таким доводам не надав.

Суд не звернув увагу на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Суд, приймаючи вказане рішення, неповно встановив обставини справи та прийшов до хибних висновків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи та суперечать матеріальному закону, що відповідно до ст. 376 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.268, 374,376, ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України ОСОБА_1, задовольнити.

Рішення Перечинського районного суду від 13 грудня 2017 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Закарпатський обласний військовий комісаріат про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.04.2018 року.

Головуючий:

Судді: