Рішення № 73344554, 03.04.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" квітня 2018 р. Cправа № 902/1047/17

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (вул.Євгена Сверстюка, 23, офіс 1016, м. Київ, 02002)

до: Фізичної особи - підприємця Мусієнко Віри Василівни (АДРЕСА_1, 21000)

про стягнення 17 097,02 грн.

представники:

позивача: не з'явився

відповідача: Мунтян В.В., за довіреністю

В С Т А Н О В И В :

27.11.2017 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" до фізичної особи - підприємця Мусієнко Віри Василівни про стягнення 17 397,02 грн., з яких: 8 400,00 грн. боргу, що виник внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року, 1 212,58 грн. інфляційних, 284,44 грн. - 3% річних, 6 900,00 грн. штрафу, 600,00 грн. дострокової сплати винагороди (роялті).

Ухвалою суду від 29.11.2017 року порушено провадження за вказаним позовом та призначено судове засідання на 11.12.2017 року.

11.12.2017 року до суду від позивача до суду надійшли письмові пояснення № 1 від 06.12.2017 року та письмове підтвердження б/н від 06.12.2017 року.

Ухвалою суду від 11.12.2017 року розгляд справи відкладено на 15.01.2018 року.

Ухвалою суду від 15.01.2018 року відкладено підготовче засідання у даній справі на 14.02.2018 року.

30.01.2018 року від представника позивача до суду надійшла заява б/н від 18.01.2018 року (вх. № 06-52/857/18 від 30.01.2018 року) про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 17 097,02 грн., з яких: 8 100,00 грн. боргу, 1 212,58 грн. інфляційних, 284,44 грн. - 3% річних, 6 900,00 грн. штрафу, 600,00 грн. дострокової сплати винагороди (роялті).

Вказана заява прийнята судом, як така, що не суперечить вимогам ст. 46 ГПК України.

Відтак, враховуючи заяву позивача б/н від 18.01.2018 року про зменшення розміру позовних вимог, ціна позову становить 17 097,02 грн.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2018 року.

Ухвалою суду від 12.03.2018 року розгляд справи відкладено на 03.04.2018 року.

23.03.2018 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов визнає частково.

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що договір КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року припинив свою дію з 01.02.2017 року, оскільки після надіслання відповідачем на адресу позивача повідомлень про припинення договору 30.05., 11.10., 01.11., 09.12.2016 року, позивачем не надіслано акту припинення використання творів згідно п. 6.2. договору. Таким чином, договір діяв з 01.02.2015 року по 01.02.2017 року, тобто 24 місяці, за які відповідач повинен був сплатити 7 200,00 грн., з яких відповідачем сплачено 2 100,00 грн. Відтак, на думку відповідача, заборгованість останнього перед позивачем становить 5 100,00 грн.

Стосовно нарахованої неустойки (штрафу і пені), відповідач зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи припинення дії договору з 01.02.2017 року та дату подання позовної заяви 27.11.2017 року, штрафні санкції можуть бути стягнуті з позивача за грудень 2016 року та січень 2017 року, тобто за останній рік до дня подання позовної заяви і до дати закінчення терміну дії Договору. Враховуючи, що відповідно до п. 3.3. Договору, винагорода (Роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який він здійснюється, позивач має право на нарахування штрафних санкції за грудень 2016 року та січень 2017 року, що складає 600,00 грн. (п. 3.6. Договору).

Також, відповідач зазначає, що три відсотка річних, нарахованих позивачем в розумінні ст.ст. 625, 549 ЦК України є неустойкою (пенею), на яку також розповсюджується спеціальна позовна давність в один рік. Таким чином, позивач має право на стягнення неустойки з відповідача за один рік до дати подання позовної заяви, з грудня 2016 року по листопад 2017 року, що згідно позовної заяви складає 49,86 грн.

Відповідно до претензій від 20.05., 29.09. та 12.12.2016 року штрафні санкції позивачем не нараховувались, їх нарахування відбулось на дату подання позовної заяви.

Тобто, навіть за умов нарахування позивачем штрафних санкцій по діючому договору, позивач не мав права нараховувати штрафні санкції за більш ніж за шість місяців до дня подання позовної заяви (ч. 6 ст. 232 ГК України), а саме за червень-листопад 2017 року, що становить 1 800,00 грн.

В судове засідання 03.04.2018 року з'явився представник відповідача.

Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду справи, представник відповідача позовні вимоги визнав частково, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Судом також встановлено, що 03.04.2018 року до суду від представника позивача надійшла заява б/н від 29.03.2018 року, в якій позивач просить застосувати до відповідача ч. 4 ст. 165 ГПК України та заборонити відповідачу заперечувати проти будь-якої обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, під час розгляду справи по суті; у разі надходження відзиву, не приймати його до розгляду. Вказана заява мотивована тим, що відповідачем у встановлений судом строку не надано до суду відзив на позовну заяву разом з доказами відправки позивачу копії такого відзиву.

Представник відповідача в свою чергу зазначив, що ним подано до суду відзив на позовну заяву, в якому наведені заперечення щодо обставин, викладених у позовній заяві. Стосовно ж невчасного подання до суду такого відзиву, пояснив, що між адвокатом та відповідачем договір про надання правової допомоги було укладено вже після спливу строку, встановленого судом для подання відзиву на позов.

Суд, дослідивши заяву позивача б/н від 29.03.2018 року, заслухавши представника відповідача, дійшов висновку про відмову в задоволенні даної заяви, з огляду на таке.

Так, ч.ч. 4,5,9 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, статті 42, 46 ГПК України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд, у даному випадку, з метою недопущення порушення основних принципів судочинства, вважає за можливе прийняти до уваги відзив відповідача на позовну заяву.

Також, судом враховано положення ст. 178 ГПК України, якою передбачено саме право, а не обов'язок суду вирішити спір за наявними матеріалами справи, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Крім того, чинним законодавством не передбачено права суду заборонити відповідачу заперечувати проти будь-якої обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, про що просить позивач у своїй заяві б/н від 29.03.2018 року.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011.

01.02.2015 року між приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (УЛАСП) та фізичною особою - підприємцем Мусієнко Вірою Василівною (користувач) укладено договір № КБР -18/02/15, відповідно до преамбули якого, УЛАСП є організацією, що має повноваження надавати право (невиключну ліцензію) на використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі Свідоцтва про облік організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав №19/2011 від 24.01.2011 року, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до п. 3.1. договору, користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів. Користувач, в свою чергу, зобов'язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього договору та закону.

Відповідно до п. 3.3. договору, користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який він здійснюється. Не зважаючи на дату укладання договору, користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору. Розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості творів, що використовуватимуться користувачем під час дії договору, та частоти їх використання.

Відповідно до п. 3.6. договору, якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4 (чотири) місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2016 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

Згідно п. 6.2. договору, у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п.6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони користувача є лист з доданим до нього актом припинення використання творів, що має бути підписаний представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цього договори має бути надіслане засобами поштового зв'язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення.

Згідно п. 6.3. договору, сторони розуміють, що цей договір є ліцензійним договором з приводу оплатного використання об'єктів права інтелектуальної власності, тобто творів.

У додатку № 1 до договору № КБР -18/02/15 від 01.02.2015 року сторони обумовили назву та адресу закладу, в якому користувач здійснює використання творів: 21000, м. Вінниця, проспект Коцюбинського, 70-а, кафе "Вінницькі куркулі".

У додатку № 2 до договору № КБР -18/02/15 від 01.02.2015 року сторони визначили наступне: винагорода (роялті) нараховується на підставі закону та цього договору і виплачується користувачем УЛАСПу щомісячними платежами (п. 1). Розмір щомісячного платежу має складати 300,00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках договору (п. 1.1.); загальний розмір щомісячного платежу з дня набуття чинності договору становить 300,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

Так, позивачем у позові зазначено, що відповідач з моменту підписання договору і до дати підписання позовної заяви мав право легально здійснювати комерційне використання музичних творів. Так, відповідачем мали бути здійснені платежі за 34 місяці, на загальну суму 10 200,00 грн. (34 х 300 = 10 200).

Разом з тим, всупереч умовам договору, відповідач здійснив оплату за право на публічне виконання творів частково, сплативши позивачу лише 2 100,00 грн. за січень-лютий, квітень-серпень 2015 року, що стверджується реєстром платіжних документів за період з 16.11.2011 року по 16.11.2017 року та не заперечується відповідачем у відзиві на позов.

Відтак, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 8 100,00 грн. боргу зі сплати винагороди (роялті) за період з вересня 2015 року по жовтень 2017 року.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої статті 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою статті 426 ЦК України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст.45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 48 Закону встановлено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно частини п'ятої статті 48 Закону визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Так, відповідач всупереч умовам договору КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року (п. 3.1. договору та додатку № 2 від 01.02.2015 року до вказаного договору), не сплатив позивачу винагороду (роялті) за отримане право на публічне виконання творів на загальну суму 8 100,00 грн. за період з вересня 2015 року по жовтень 2017 року.

При цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо припинення дії договору з 01.02.2017 року, з огляду на таке.

Згідно п. 6.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2016 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

Згідно п. 6.2. договору, у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п.6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони користувача є лист з доданим до нього актом припинення використання творів, що має бути підписаний представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цього договори має бути надіслане засобами поштового зв'язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення.

Так, відповідач не дотримався вищезгаданих умов договору щодо припинення дії договору, надіславши на адресу директора приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" листи від 26.05.2016 року та від 06.10.2016 року з повідомлення про розірвання договору (тобто після спливу місячного строку, встановленого для надіслання такого повідомлення).

Крім того, відповідачем не надано доказів надіслання на адресу позивача відповідного акту припинення використання творів, як то передбачено п. 6.2. договору.

Відтак, у відповідності до п. 6.2. договору КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року, дія цього договору була продовжена на той самий строк і на тих же умовах - до 01.02.2017 року.

Також, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів щодо надіслання на адресу позивача у встановлений п. 6.2. договору строк листа з повідомлення про припинення дії договору (дія якого була продовжена до 01.02.2017 року) з відповідним актом про припинення використання творів.

При цьому, відповідачем надано до суду лише фотокопії рекомендованих повідомлень від 01.11.2016 року та від 09.12.2016 року та описів вкладення, з яких не вбачається зміст листів про розірвання договору КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року.

Крім того, як зазначає позивач у письмових поясненнях б/н від 06.12.2017 року від відповідача, у визначений договором період, повідомлення про припинення дії договору не надходило.

Враховуючи наведене, у відповідності до п. 6.2. договору КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року, дія цього договору була продовжена на той самий строк і на тих же умовах - до 01.02.2018 року.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що саме позивач повинен був надіслати відповідачу акт припинення використання творів, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні в умовах договору.

Крім того, договір КБР-18/02/15 від 01.02.2015 року недійсним не визнавався, а тому в силу положень ст. 629 ЦК України був обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак враховуючи наведені вище обставини, оскільки станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів погашення заборгованості у повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 8 100,00 грн. боргу.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1 212,58 грн. інфляційних, 284,44 грн. - 3% річних, 6 900,00 грн. штрафу, 600,00 грн. дострокової сплати винагороди (роялті).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, зокрема встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У додатку № 2 до договору № КБР -18/02/15 від 01.02.2015 року сторони визначили наступне: винагорода (роялті) нараховується на підставі закону та цього договору і виплачується користувачем УЛАСПу щомісячними платежами (п. 1). Розмір щомісячного платежу має складати 300,00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках договору (п. 1.1.); загальний розмір щомісячного платежу з дня набуття чинності договору становить 300,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.6. договору, якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4 (чотири) місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі.

Дослідивши розрахунок позивача заявлених до стягнення з відповідача 1 212,58 грн. інфляційних та 284,44 грн. - 3% річних, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявлених вимог, як такі що відповідають законодавству.

При цьому, суд не приймає доводи відповідача щодо того, що нараховані позивачем три відсотки річних в розумінні ст.ст. 625, 549 ЦК України - є неустойкою (пенею) та на них відповідно розповсюджується строк позовної давності в один рік, оскільки як зазначено у п.п. 4.1 та 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Також підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 600,00 грн. дострокової сплати винагороди (роялті) за грудень 2017 року та січень 2018 року, виходячи з положень п. 3.6. договору та строку дії договору (до 01.02.2018 року).

Стосовно ж позовних вимог щодо стягнення з відповідача 6 900,00 грн. штрафу, то такі вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Позивачем, відповідно до п. 3.6. договору нараховано відповідачу штраф за період з 27.12.2015 року по 27.10.2017 року за прострочення щомісячних платежів за період з вересня 2015 року (дата виникнення боргу 27.08.2015 року) по липень 2017 року (дата виникнення боргу 26.06.2017 року), прострочення яких відбулось на строк більший ніж чотири місяці.

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, сторонами у договорі обумовлено порядок та строки нарахування штрафу за прострочення платежу, зокрема у п. 3.6. договору, яким передбачено, що якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4 (чотири) місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Отже, такий штраф є фіксованою сумою, нарахованою стосовно кожного окремого щомісячного платежу, прострочення сплати якого відбулось більше ніж на чотири місяці.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позивач звернувся до суду 20.11.2017 року (позов здано на відправку до органу поштового зв'язку 20.11.2017 року) з вимогами про стягнення штрафу за період з 27.12.2015 року по 27.10.2017 року за прострочення щомісячних платежів за період з вересня 2015 року по липень 2017 року.

Разом з тим, нарахування штрафу позивачем в період до листопада 2016 року відбулось з пропуском встановленого строку позовної давності, про застосування якого просить відповідач у відзиві на позов.

У відповідності до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, враховуючи наведене вище, позовні вимоги про стягнення 6 900,00 грн. штрафу, підлягають частковому задоволенню, в межах строку позовної давності, в сумі 2 400,00 грн.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам - у розмірі 1 178,87 грн. (12 597,02 х 1 600,00 : 17 097,02 = 1 178,87).

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мусієнко Віри Василівни (ідент. код НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 21000; просп. Коцюбинського, 70-а, кафе "Вінницькі куркулі", м. Вінниця, 21000) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (код ЄДРПОУ 37396233; вул.Євгена Сверстюка, 23, офіс 1016, м. Київ, 02002; п/р 26002010052452 в АТ "Укрексімбанк" в м.Києві, МФО 322313) 8 100,00 грн. боргу, 1 212,58 грн. інфляційних, 284,44 грн. - 3% річних, 2 400,00 грн. штрафу, 600,00 грн. дострокової сплати винагороди (роялті), 1 178,87 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні вимог про стягнення 4 500,00 грн. штрафу, відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст.233 ГПК України повне рішення складено 13 квітня 2018 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. 5 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016, м. Київ, 02002);

3,4 - відповідачу (АДРЕСА_2, 21000;

просп. Коцюбинського, 70-а, кафе "Вінницькі куркулі", м. Вінниця, 21000);

5 - представнику відповідача - адвокату ОСОБА_1