Постанова № 73344408, 11.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 року місто Київ

справа № 757 /53593/16-ц

апеляційне провадження № 22-ц/796/2526/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом ОСОБА_3, на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЧуловськийВолодимир Анатолійович, Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 грудня 2012 року між нею та публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у сумі 146 636 грн. 09 коп., на строк до 4 грудня 2017 року зі сплатою 21,40 % річних. В той же день, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір застави транспортного засобу, згідно з яким позивач передала у заставу автомобіль Skoda Octavia A5, 2012 року випуску.

9 листопада 2014 року у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано ПАТ "Альфа-Банк", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на указаний автомобіль.

Посилаючись на те, що банк не надсилав боржнику повідомлення про порушення забезпечувального обтяженням зобов'язання та не зареєстрував відомості про звернення стягнення в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; сума заборгованості була спірною, а тому виконавчий напис вчинено з порушенням встановленої процедури, позивач просила суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що вона не отримувала повідомлення про порушення забезпечувального обтяженням зобов'язання; стягувач (відповідач у справі) не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження; заборгованість за кредитним договором була спірною, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 4 грудня 2012 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у сумі 146 636 грн. 09 коп., на строк до 4 грудня 2017 року зі сплатою 21,40 % річних.

В той же день, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено договір застави транспортного засобу, згідно з яким у заставу передано автомобіль Skoda Octavia A5, 2012 року випуску.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, банком на адресу позивача було надіслано вимогу про дострокове повернення кредиту у сумі 129 296 грн. 33 коп. та намір звернути стягнення на заставлене майно.

9 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис № 6417 про звернення стягнення на предмет застави на суму 128 996 грн. 33 коп., а 22 липня 2015 року відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом були дотримані вимоги чинного законодавства, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Поняття застави наведено у ст. 572 ЦК України відповідно до якої, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 589 ЦК України за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 20 Закону України "Про заставу" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (п.п. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

В той же час, правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань регулюється Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальними відносно інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері регулювання обтяжень рухомого майна.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпечувального обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Отже, законодавець чітко встановив передумови для звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку: надіслання боржнику письмового повідомлення про порушення забезпечувального обтяженням зобов'язання та обов'язок реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Аналогічні умови сторони передбачили у п.п. 4.1.4., 6.1. договору застави від 4 грудня 2012 року.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 отримала письмове повідомлення банку про порушення забезпечувального обтяженням зобов'язання, а також факту реєстрації обтяжувачем відомостей про звернення стягнення на предмет застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Недотримання заставодержателем вимог ч. 1 ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є перешкодою для звернення стягнення на предмет застави та є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ПАТ "Альфа-Банк" підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 1377 грн. 70 коп. судових витрат, понесених при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом ОСОБА_3, задовольнити.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 9 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований у реєстрі за № 6417.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_2 (04128, АДРЕСА_1, ПН НОМЕР_1) 1377 грн. 70 коп. судових витрат, понесених при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 11 квітня 2018 року.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова