Рішення № 73338928, 19.03.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10560/14ц

2/201/756/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями, -

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Черновським Г.В. від 07 серпня 2014 року відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року позов – задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-301/337/2008 від 29 липня 2008 року у розмірі 345 859 (триста сорок п’ять тисяч вісімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 11 коп., яка складається з: 331 054,75 грн. – заборгованості за кредитним договором, 14 804,36 грн. – заборгованості за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в рахунок повернення судових витрат у розмірі 3 458,59 грн. по 1 729 (одній тисячі сімсот двадцять дев’ять) грн. 30 коп. з кожного.

13 квітня 2016 року на адресу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 14 березня 2016 року по цивільній справі № 201/10560/14-ц (2/201/352/2016) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Черновським Г.В. від 31 квітня 2016 року було відмовлено у задоволенні вище згаданої заяви. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року. 31 травня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року залишено без змін. 13 вересня 2017 року постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року та заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. 27 жовтня 2017 року справа надійшла до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та справу автоматизованою системою документообігу суду розподілено на суддю Федоріщева С.С. та передана для розгляду 30 жовтня 2017 року.

В своєму позові товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» посилалось на те, що 29 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (найменування якого було змінено на ПАТ «ОПТ Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № МL-301/337/2008, за умовами якого банк надав, а ОСОБА_2 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 43 390,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № SR-301/337/2008 від 29 липня 2008 року. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору у останнього виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 03 червня 2014 року становить 345859,11 грн., яку представник позивача просив суд стягнути солідарно з відповідачів, а також витрати по сплаті судового збору.

У судове засідання позивач свого представника не направив, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, представник ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити (т. 2 а.с. 182).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. На адресу суду засобами поштового зв’язку направила відзив, у якому проти позовних вимог щодо стягнення боргу з поручителя заперечувала, посилаючись на ухвалу Верховного Суду України та пропуск позивачем строку звернення до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 Просила у відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Таким чином, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у матеріалах справи доказами за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

У судовому засіданні судом встановлені встановлено таке.

29 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (найменування якого було змінено на ПАТ «ОПТ Банк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №МL-301/337/2008, за умовами якого банк надав, а ОСОБА_2 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 43 390,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою 4,99 % річних+FIDR за користування кредитними коштами та строком повернення кредиту – до 29 липня 2023 року. Викладене підтверджується матеріалами справи (т. 1 а. с. 5-8, 9-12).

Підпунктами пункту 4 вказаного кредитного договору передбачені штрафні санкції у разі несвоєчасної сплати за кредитом обов’язкових платежів та відсотків за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № SR-301/337/2008 від 29 липня 2008 року (т. 1 а. с. 17).

21 серпня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір № 2 до кредитного договору №МL-301/337/2008 від 29 липня 2008 року, за умовами якого сторони дійшли згоди щодо змін певних умов договору, а саме: розмір та валюта кредитування була змінена на 357 434,80 грн., цільове використання кредиту – «на погашення поточної заборгованості позичальника за кредитним договором», відсоткова ставка – 0,49% річних + FIDR (т. 1 а. с. 13-14, 15-16).

Відповідні зміни були внесені до договору поруки № SR-301/337/2008 від 29 липня 2008 року додатковим договором № 1, укладеним 21 серпня 2009 року між ПАТ «ОПТ Банк» та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 18).

На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 червня 2012 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» останнє набуло права кредитора за, в тому числі, кредитним договором №МL-301/337/2008 від 29 липня 2008 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 25-32, 33).

З розрахунку заборгованості, доданого представником позивача вбачається, що станом на 27 червня 2014 року заборгованість за кредитним договором №МL-301/337/2008 від 29 липня 2008 року становить 345 859,11 грн. та складається з 331 054,75 грн. – заборгованості за кредитним договором, 14 804,36 грн. – заборгованості за відсотками (т. 1 а. с. 19).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Частинами першою та другою ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що боржник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 29 липня 2023 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені у графіку платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, суд доходить до висновку, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Пунктом 1.5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Відповідно до пункту 2.1 договору поруки порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Зазначене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в Постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року справа № 6 – 1455цс17 201/10560/14ц, а також правовому висновку у справі № 6 – 1455цс 17.

Оскільки рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в частині стягнення суми боргу у розмірі 345 859 (триста сорок п’ять тисяч вісімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 11 коп., яка складається з: 331 054,75 грн. – заборгованості за кредитним договором, 14 804,36 грн. – заборгованості за відсотками з ОСОБА_2 чинне та не скасовано судами вищих інстанцій, суд приходить до висновку, що права позивача як кредитора не порушено та захищені судом, а тому у задоволенні вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 слід відмовити.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином, позивачем не доведено свого звернення до поручителя з вимогою про виконання відповідної частини зобов’язання у встановлений чинним законодавством (ст. 559 ЦК України) шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя.

Оскільки рішення щодо стягнення всієї суми боргу в частини стягнення з боржника за основним зобов’язанням за кредитним договором ОСОБА_2 у розмірі 345 859 (триста сорок п’ять тисяч вісімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 11 коп., яка складається з: 331 054,75 грн. – заборгованості за кредитним договором, 14 804,36 грн. – заборгованості за відсотками є чинним, тому суд позбавлений можливості стягнення з поручителя ОСОБА_1 частини боргу в силу чинності договору поруки, оскільки це призведе до подвійного стягнення за кредитним договором, оскільки відповідачі є солідарними боржниками перед кредитором. Тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача до поручителя ОСОБА_1

Обговорюючи питання про розподіл судових витрат у справі, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судом вказане питання не вирішується, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року, яке в цій частині чинне та не скасоване, питання про розподіл судових витрат вирішено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями – відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев