Ухвала суду № 73338377, 12.04.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКУРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

12 квітня 2018 р. Справа №804/647/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Верба І.О.

при секретарі судового засідання Шелгуновій І.А.

за участю представників:

позивача Кадук В.В.

третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому засіданні у місті Дніпрі питання одо закриття провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, треті особи, на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ОСОБА_5 про визнання протиправними дії та визнання протиправним та скасування рішення , -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича щодо реєстрації права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 54,9, житловою площею (кв.м): 37,3 розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:23237443 від 29 липня 2015 року 12:04:49, а саме права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 54,9, житловою площею (кв.м): 37,3 розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначено наступне:

- 31 березня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін та доповнень №1 до договору іпотеки №0308/1107/98-511-Z-1 від 29 листопада 2007 року;

- при посвідчені договору іпотеки та договору про внесення змін була накладена заборона відчуження на предмет іпотеки та внесений запис про обтяження іпотекою до Державного реєстру іпотек;

- на підставі договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факториногова компанія «Вектор плюс», банк переуступив правом вимоги за кредитним договором №0308/1107/98-511 від 29 листопада 2007 року третій особі ТОВ «ФК «Вектор плюс»;

- ТОВ «ФК «Вектор плюс» звернулось до відповідача із заявою про державну реєстрацію за ним речового права на нерухоме майно (права власності на квартиру АДРЕСА_2) на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя;

- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. на підставі поданої заяви ТОВ «ФК «Вектор плюс» прийняв рішення про державну реєстрацію прав від 29 липня 2015 року. Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач, реалізуючи свої функції як державного реєстратора, не вчинив жодних нотаріальних дій, внаслідок яких виникали б речові права, що підлягають державній реєстрації. За таких обставин приватний нотаріус Суперфін Б.М. не мав повноважень на прийняття рішення про державну реєстрацію №23237443 від 29 липня 2015 року;

- нерухоме майно, що належить ОСОБА_3, станом на 29 липня 2015 року було в чотирьох арештах;

- вважаю неправомірним спірним рішення відповідача. При цьому, визнання протиправним та скасування спірного рішення відповідача свідчить також про неправомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. щодо реєстрації права власності третьої особи на квартиру.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року позовну заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.

20 лютого 2018 року на виконання вимог ухвали позивачем надані належним чином засвідчені докази на обґрунтування позовних вимог із зазначенням, де перебуває оригінал такого доказу заяву. Також надано квитанцію про сплату судового збору №1/113 від 15 лютого 2018 року в розмірі 704,80 грн.

У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року прийнято зазначений адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито загальне провадження із призначенням підготовчого засідання на 27 березня 2018 року, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) проспект Степана Бандери, буд. 28А, м. Київ, 04073, ОСОБА_5 (код НОМЕР_1) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5; фактично проживає: АДРЕСА_6

Підготовче провадження, яке було призначене на 27 березня 2018 року відкладено на 12 квітня 2018 року у зв'язку із неявкою сторін.

У підготовче засідання 12 квітня 2018 року прибув представник позивача та третьої особи ОСОБА_5.

Відповідач та представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» у підготовче засідання не прибули. Судом встановлено, що відповідач здійснює нотаріальну діяльність за адресою: АДРЕСА_3, 03151. З метою отримання інформації щодо актуального місцезнаходження/місця реєстрації/засобів зв'язку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича було здійснено запит до Департаменту державної реєстрації та нотаріату, станом на дату підготовчого засідання відповіді не надано. Повітску про виклик у попереднє засідання направлено на всі адреси, у тому числі на електронну пошту, повідомлення про судове засідання розміщено на сайті Судової влади.

Судом встановлено, що Суперфін Борис Михайлович здійснює нотаріальну діяльність за адресою АДРЕСА_7 електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 (http://superfin-notarius.kiev.ua/); АДРЕСА_8, тел.НОМЕР_2, електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1; АДРЕСА_9 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72829760).

У підготовчому засіданні представник позивача пояснила, що адресу відповідача, вказану у позові, знайдено в мережні Інтернет.

Судом на розгляд учасників справи поставлено питання щодо наявності спору про право та підстав для закриття провадження в цій адміністративній справі. Представником третьої особи заявлено клопотання про закриття провадження у справі, оскільки приватний нотаріус не є суб'єктом владних повноважень, а між сторонами договору іпотеки та подальшого договору купівлі-продажу є спір про право, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечив повністю, зазначивши, що у цій справі спір про право відсутній, а доводи третьої особи є предметом іншого спору. Дійсно, представники позивача не з'являлись у судові засідання по справі 212/21/17-ц, у зв'язку із чим позов залишено без розгляду, однак, це не позбавляє позивачів права на повторне подання позову, оскільки на дату судового засідання наміру оскаржувати ухвалу позивачі у справі 212/21/17-ц не мають.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Заявлений у цій справі спір стосується права власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4, яке припинено спірною реєстрацією у зв'язку із реалізацією іпотекодержателем способу звернення стягнення на предмет іпотеки згідно пункту 12 договору іпотеки від 29.11.2007 року, в редакції договору про внесення змін та доповлень №1 від 31 березня 2011 року.

Право власності позивача на зазначену квартуру виникло на підставі договору дарування від 15 вересня 2007 року, який посвідчений державним нотаріусом другої Криворізької нотаріальної контори Тимошиною О.В. та зареєстрований в реєстрі за №2-2777 (а.с.19).

Оскаржуване рішення відповідача як державного реєстратора по суті є позбавленням власника права на належну йому квартиру, оскільки вказаним рішенням право власності зареєстровано за ТОВ «Факториргова компанія «Вектор Плюс». В подальшому ТОВ «Факториргова компанія «Вектор Плюс» укладено договір-купівлі продажу, згідно якого право власності на майно було набуто ОСОБА_5

В обґрунтування позову зазначено, що договір переуступки прав вимоги має бути нотаріально посвідчений та підлягає державний реєстрації. Договір факторингу №15 від 28.11.2012 року укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ ФК «Вектор Плюс» в простій письмовій формі, тому не є належним доказом переуступки прав вимоги за іпотечним договором, таким чином, відповідачу приватному нотаріусу не були надані всі необхідні документи для прийняття спірного рішення №23237443 від 29.07.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала цивільна справа №212/21/17-ц за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки припиненим, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно внесеної до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали від 3 квітня 2018 року по справі №212/21/17-ц (номер рішення у ЄДРСР 73139795) встановлено, що позовну заяву ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіцина Ніна Володимирівна про визнання договору іпотеки припиненим, визнання договору купівлі продажу квартири недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без розгляду, відомості про набрання законної сили вказаною ухвалою відсутні.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалося між його суб'єктами, суд дійшов висновку, що цей спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Так, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Верховний суд України неодноразово звертав увагу, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про позбавлення права на квартиру (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності позбавлення фізичної особи спірної квартири має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналіз зазначених фактичних обставин дає підстави вважати, що оспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, спір про право власності позивача на квартиру, щодо якої у відповідача виникло право власності у зв'язку із реєстраційною дією, і право власності на яку може бути визнане судом, якщо це не порушуватиме прав інших осіб.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Заявлений спір стосується реєстраційних дії, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на квартиру за відповідачем.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною п'ятою вказаної норми встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосована правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 квітня 2018 року по справі №361/2965/15-а провадження № 11-190апп18, справі №280/267/15-а провадження №11-164апп18, від 21 березня 2018 року у справі №09/1946/15 провадження №11-95апп18, та постановах Верховного Суду України від 24 січня 2017 року у справі №21-1559а16, у постанові від 17 травня 2016 року справа №21-331а16, від 27 січня 2017 року по справі №201/3164/12.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 183 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 183, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №804/647/18 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, треті особи, на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ОСОБА_5 про визнання протиправними дії та визнання протиправним та скасування рішення.

Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складений 13 квітня 2018 року.

Суддя І.О. Верба