Рішення № 73329908, 04.04.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.04.2018

Справа № 497/1548/17

Провадження № 2/497/51/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Болград за відсутністю сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

17.10.2017 року представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.01.2015 року в сумі 19260,05 грн. та судових витрат - в розмірі сплаченого позивачем судового збору - 1600грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов'язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Представник позивача у позові заявив, що підтримує позовні вимоги, просить суд розглянути справу за його відсутністю, задовольнивши позов в повному обсязі, та не заперечує проти заочного розгляду справи в разі неявки відповідача.

Відповідач та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, надавши суду заперечення на позовну заяву, в яких представник відповідача, посилаючись на відсутність предмету та підстав позову і стверджуючи, що усі кредитні кошти разом з відсотками відповідач повернула позивачу, навіть переплативши, але не вимагає повернення їй цієї переплати, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог через їхню необґрунтованість та безпідставність, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

З матеріалів, наданих суду позивачем, вбачається, що 16.01.2015 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 5000грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

На твердження позивача, у порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконує ніяким чином. Представник позивача стверджує, що відповідач не виконує своїх зобов’язань за договором зі своєчасного повернення коштів, внаслідок чого в нього станом на 02.10.2017 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 19260,05грн., з яких: 6831,14грн. - заборгованість за кредитом; 5697,58грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5337,99грн. - нараховано пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500грн. - штраф (фіксована частина); 893,34грн. - штраф (процентна складова), відповідно до умов договору, надавши суду докази на підтвердження своїх доводів.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 заповнила анкету-заяву б/н про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк». З даної позивачем копії цієї заяви не вбачається, яку саме кредитну картку мала намір отримати відповідач ОСОБА_2, а також який саме початковий кредитний ліміт було встановлено на цю кредитну картку.

Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві ОСОБА_2, вона висловила свою згоду з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, при цьому вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому виді.

Відповідно до ч.1ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.

В той же час, позивачем, ПАТ «ПриватБанк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та, відповідно, отримання і підписання позичальником Пам`ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб у сукупності з Заявою усе це свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Пам’ятка клієнта є складовою та невід’ємною частиною договору. Відсутність зазначеного документу, потягло відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», під час розгляду ВСУ справи №6-1295 цс15, постанова від 07.10.2015 року.

За вимог ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Відповідно до ст.81 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, вона разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_2 була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена ухвалою Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року та у справі №6-757цс15.

Крім того, у правовій позиції, викладеній ВСУ по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції, яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.

Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Підпунктами 3.1.1., 3.1.3 п.3 Розділу ІІ Умов та Правил надання банківських послуг, які долучено до матеріалів позовної заяви, визначено, що строк дії Картки зазначений на лицьовій стороні Картки (місяць та рік). По закінченню строку дії відповідна Картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання Клієнту Картки з новим строком дії), якщо раніше не надійшла письмова заява Тримача про закриття Картрахунка.

В той же час, суду не надано доказів того, що відповідна Карта передбачена умовами Заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії Картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.

При цьому, матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором саме в розмірі 19260,05грн., враховуючи, що за твердженням позивача, відповідачу було надано кредитний ліміт в розмірі 5000гривень, при цьому згідно заяви позичальника на оформлення картки, розмір кредитного ліміту взагалі не визначено, а доданий до матеріалів справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними пільговими періодами, не містить відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останньої з вказаним Витягом та Прикладами використання кредитних коштів. А ні з анкети-заяви, а ні з названого витягу, не можливо зрозуміти, яка є все ж таки картка була видана відповідачу.

Також, позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку.

Крім того, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 16.01.2015 року, не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки є по суті калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Однак розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій.

Суд роз'яснював позивачу його право надавати суду відповідні належні докази, ухвалою суду в27.01.2018р. зобов'язував також надати суду оригінал кредитної справи, яку позивач отримав 21.03.2018року, проте розрахунку заборгованості по кожній складовій загальної заборгованості позивач суду не надав, на підтвердження і доведеність перед судом своєї правової позиції.

Втім, з відповіді на заперечення позовних вимог відповідача, та заперечені відповідача на відповідь позивача вбачається, що позивачем суду не надано совокупності документів, які складають саме кредитний договір, також суду позивачем не надано виписку по картковому рахунку з зазначенням реквізитів рахунку, що вимагається п.5.5 Постанови НБУ №254 від 18.06.03, тому виписка по картковому рахунку є неналежним доказом. У зв'язку з цим твердження позивача про те, що відповідач активно користувався кредитною лінією, нічим не підтверджується, оскільки надана позивачем виписка по картковому рахунку є неналежним доказом.

Крім того, представник позивача у відзиві на заперечення і представник відповідача обидва посилаються на те, що ОСОБА_1 має право в разі порушення Клієнтом зобов'язань з погашення заборгованості перед Банком протягом 90 днів (згідно умов договору та п.2.1.1.4.6 Постанови НБУ) змінити строк виконання - вимагати повернення усіх кредитних коштів від боржника - починаючи з 91 дня.

У запереченнях на позов вказано, що останній платіж відповідачем зроблений 01.10.2017р., проте це сталося вже після настання у позивача права вимагати усю суму боргу, оскільки перед цим відповідачем внесення частини боргу у розмірі 300грн. здійснено 32.12.2015р., у строк з 01.08.2015 до 23.12.21015р. жодної проплати відповідачем не здійснено, отже, право кредитора було порушене 23.08.2015року, а право позивача вимагати усієї суми заборгованості настало 01.10.2015р. - виникло на 91 день прострочення, яким позивач не скористався, що дає підстави застосування строку позовної давності до вищевказаних кредитних правовідносин між сторонами. Отже, виходячи з наданих суду відомостей та на твердження представника позивача, відповідачем поза настання строку і права у позивача щодо вимагання повернення усієї суми кредиту, відповідачем сплачено позивачем 7844,52грн., що є переплатою позивачу з боку відповідача, яку вона не вимагає.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.81 ч.5,6 ЦПК України).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ст.83 ч.1 ЦПК України).

Так, положення ст.77 ЦПК України визначають, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За наслідками судового розгляду, і досліджених судом доказів, суд у відповідність до ст.89 ЦПК України оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про не доведеність позовних вимог, їх безпідставність, а відтак про наявність обгрунтованих підстав для ухвалення рішення судом про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Проте, відповідно до письмових пояснень представника позивача, відповідачем не заявляється вимога про застосування до правовідносин її з позивачем строку позовної давності, оскільки впевнена, що позовні вимоги не підлягають задоволенню не лише з-за сплину строків позовної давності, але й з-за того, що у задоволенні позову слід відмовити ще й з-за недоведеності позивачем - відсутності належних доказів невиконання нею в повному обсязі боргових обов'язків перед позивачем.

У зв'язку з тим, що суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, не вбачається підстав й для відшкодування судового збору.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-81, 83, 95, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України (в новій редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), суд

ухвалив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки) повністю або частково шляхом подання до Апеляційного суду Одеської області Апеляційної скарги у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 04.04.2018 року.

Суддя А.В. Кравцова