Рішення № 73329444, 10.04.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/333/18

Номер провадження 2/489/1053/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Сироватка Т.О.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

25 січня 2018 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_4, яким просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України до Федеративної Республіки Німеччина, з метою відпочинку у період з 01 червня 2018 року по 25 серпня 2018 року дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( свідоцтво про народження, серія 1-ФП № 166569, видане Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського обласного управління юстиції 07 липня 2007 року), у супроводі матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серія ЕР № 526475, виданий Ленінським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області 20 січня 2015 року) без згоди та супроводу батька ОСОБА_4.

Посилаючись на те, що вона з 2014 р. перебуває у шлюбі з громадянином ФРН ОСОБА_6 та має намір відвезти сина до Федеративної Республіки Німеччина за запрошенням чоловіка, з метою літнього відпочинку, проте відповідач дозволу на виїзд дитини за межі України не надає.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав.

Представник відповідача позов визнав частково, вказував, що відповідач не заперечує проти перебування сина у Німеччині під час літнього відпочинку, проте зазначає , що батько бажає супроводжувати сина у поїздці.

Представник Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши надані докази, суд встановив таке.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3

11.08.2010 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 – розірвано.

Позивач ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з громадянином ФРН ОСОБА_6, має дозвіл на перебування на території даної країни, та на теперішній час має намір відвезти сина до ФРН з метою його оздоровлення, забезпечення його духовного та фізичного розвитку під час літніх канікул.

Відповідач дозволу на виїзд сина за кордон не надає.

20.10.2014 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений шлюб в м. Адельсхайм Федеративної Республіки Німеччина.

Відповідно до Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.02.2011 р. з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 500 грн. щомісячно.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 запросив ОСОБА_4 Данііла до Німеччини у період з 01.06.2018 р. до 25.08.2018 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталася до відповідача з заявою - пропозицією про надання дозволу на виїзд сина ОСОБА_8 до Німеччини в позасудовому порядку, однак відповідач від надання такого дозволу в добровільному порядку ухиляється.

Так, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини першочергова увага в усіх діях щодо дітей має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, незалежно від того ким ці дії здійснюються.

Згідно з принципом 2 Декларації про права дитини від 20.11.1959 дитині повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови для фізичного, розумового, морального, духовного розвитку

Такого ж змісту обов'язки батьків щодо розвитку дитини та забезпечення її інтересів, передбачені статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Батьки дитини, згідно з приписами ст. 141 СК України мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

При цьому, відповідно до приписів ст. 157 СК той з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Інший з батьків не має права перешкоджати такому вихованню та спілкуванню, якщо воно не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років має право на виїзд з України лише за згодою батьків і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII, Правилами перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57).

За змістом ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 4 Правил передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням в ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідного часового проміжку перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду.

Отже, законодавством передбачена можливість і необхідність вирішення у судовому порядку питання про надання дозволу на виїзд за кордон дитини, якій не виповнилося 16 років, із зазначенням конкретної країни, конкретної дати виїзду (разового), а не надання рішенням суду дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретного періоду перебування за кордоном, що в порушення ст. 153, 157 СК України фактично позбавляє батька дитини можливості брати участь в її вихованні та особисто спілкуватись.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що виїзд до Німеччини неповнолітнього Данііла здійснюватиметься з метою його відпочинку, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суд не може прийняти до уваги твердження представника відповідача щодо необхідності зазначення у судовому рішенні про обов`язковий супровід батьком сина у поїздці, оскільки його особисте право на виїзд до Німеччини нічим не обмежене та дозвіл суду для цього не потрібен.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 282ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд за межі України неповнолітньої дитини - задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України до Федеративної Республіки Німеччина, з метою відпочинку у період з 01 червня 2018 року по 25 серпня 2018 року дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( свідоцтво про народження, серія 1-ФП № 166569, видане Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського обласного управління юстиції 07 липня 2007 року), у супроводі матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серія ЕР № 526475, виданий Ленінським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області 20 січня 2015 року) без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 , зобов'язавши її повернути дитину в Україну після спливу терміну перебування за кордоном, зазначеного в судовому рішенні.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 12.04.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова