Ухвала суду № 73326027, 12.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

Єдиний унікальний номер 263/3909/17

Номер провадження 11-кп/775/183/2018(м)

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

12 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Гєрцика Р.В.

суддів Гришина Г.А., Сєдих А.В.

секретаря Меляник К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Донецької області у м.Маріуполі питання про поновлення строку на апеляційне оскарження за апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області на вирок Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2017 року обвинуваченого ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На зазначений вирок місцевого суду заступник прокурора Донецької області подала апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому зазначає, що при вивченні прокурором апарату прокуратури області вироку суду стосовно ОСОБА_1 було встановлено підстави для його апеляційного оскарження внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. До зазначеного часу про порушення вимог кримінального процесуального закону та наявність підстав для оскарження судового рішення прокурору відомо не було.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, зазначені в клопотанні, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження вироку не підлягає поновленню за наступних підстав.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Практика Суду стосовно гарантій, закріплених статтею 6 Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Зокрема, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких ж доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступу був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

До того ж, у пункті 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (рішення чинне з 6 листопада 2002 року, заява № 48553/99) в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України», у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення (пункт 52 рішення).

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 цього ж рішення).

Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99) та у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03).

Відповідно до ч.1 ст.117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

На підставі п.1 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру – протягом тридцяти днів з дня їх проголошення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирок Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області стосовно ОСОБА_1 було ухвалено 22 грудня 2017 року за участю прокурора, в клопотанні заступника прокурора області переконливих мотивів поважності пропуску строку на апеляційне оскарження вироку суду не наведено, причини, на які посилається останній, колегія суддів не вважає такими, що унеможливлювали як в загальному розумінні, так й з точки зору вимог кримінального процесуального закону та практики Європейського суду з прав людини, з огляду на процесуальний статус апелянта і його повноваження, визначені державою, скористатися йому правом на оскарження даного судового рішення, вагомих правових підстав для поновлення такого строку колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційна скарга подана з пропуском строку апеляційного оскарження, і суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для поновлення пропущеного строку, то відповідно до вимог п.4 ч.3 ст.399 КПК України апеляційна скарга повертається особі, яка її подала з усіма доданими до неї матеріалами.

На підставі викладеного та керуючись п.4 ч.3 ст.399 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Відмовити заступнику прокурора Донецької області у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1

Повернути заступнику прокурора Донецької області апеляційну скаргу на вирок Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2017 року.

Копію ухвали разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї документами невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвала про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду Верховного суду України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів Апеляційного суду

Донецької області