Ухвала суду № 73324272, 05.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/18978/17

Провадження №11-кп/772/336/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Нешик Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді: Нешик Р.І.

суддів: Дедик В.П., Бурденюка С.І.

секретаря: Олійник Т.П.

за участю прокурора: Ведешина О.О.

засудженого в режимі відеоконференції: ОСОБА_2

захисника: ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого 19.05.1999 вироком Миколаївського обласного суду за ст.93 п.п.«А», «З», «І», ч.3 ст.142 КК України (в редакції 1960 року);

про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.

в с т а н о в и в :

До Вінницького міського суду із клопотанням звернулася захисник засудженого із проханням переглянути можливість звільнення засудженого ОСОБА_2 від призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі.

Судом першої інстанції встановлено, що положення Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 року) встановлено безальтернативну санкцію – позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років – за умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання.

За таких обставин Конституційний Суд України зазначив, що альтернативний характер санкцій статей Кримінального Кодексу (в редакції 1960 року), які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Відповідно до ч.1 ст.82 КК України невідбута частина покарання у виді позбавлення волі може бути замінене на більш м’яке покарання в межах визначеного судом строку покарання.

Зважаючи, що заміна або звільнення від подальшого відбування покарання до довічно засуджених законом не передбачена, а можлива лише на підставі ст.87 КК України, вимоги клопотання виходили за межі повноваження суду, тому адвокату було відмовлено в його задоволенні.

Засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі, поданій на ухвалу суду просив скасувати оскаржуване рішення суду, ухвалити нову, якою замінити невідбуту частину його покарання більш м’яким.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи адвоката ОСОБА_3, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити оскільки відповідно до ч.4 ст.5 КК України повинен застосовуватись закон, який пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи; засудженого ОСОБА_2, на підтримку доводів апеляції та просившого, застосувати до нього покарання у виді 15 років позбавлення волі, оскільки на час скоєння злочину такий вид покарання, як довічне позбавлення волі не діяв; думку прокурора про законність ухвали суду першої інстанції; дослідивши та обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга засудженого не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Щодо доводів стосовно звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання чи заміни його на більш м’який слід зазначити, що довічне позбавлення волі є безстроковим покаранням.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 року зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, — довічне позбавлення волі — є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання. У переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Конституційний Суд України вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кримінальним кодексом (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Відповідно до ст.82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м’яким застосовується лише щодо осіб, що відбувають покарання в виді обмеження волі та позбавлення волі, до яких довічне позбавлення волі, як вид покарання, не відноситься.

Відповідно до ст.64 КК України довічне позбавлення волі – це один із видів покарання, який застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів та застосовується у випадках, спеціально передбачених законом.

Застосування зазначеного покарання не суперечить ні Конституції України, ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.

Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 в Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів.

Цієї мети можливо досягти у випадку, коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству.

Тому відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого та ніяк не може розцінюватись як катування чи нелюдське ставлення до нього.

При розгляді справи «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув’язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув’язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

В 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув’язненим, інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальних строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув’язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.

Таке право на помилування в Україні передбачено ст.87 КК України, яке має засуджений при відбутті 20 років ув’язнення.

Правом помилування наділений лише Президент України стосовно індивідуально визначеної особи. При прийнятті рішення про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше 25 років.

Тому твердження захисника і засудженого про відсутність перешкод для перегляду строку довічного ув’язнення є безпідставним.

Право на помилування згідно національного законодавства для ОСОБА_2 існувало на день винесення йому вироку суду.

У підсумкових висновках стосовно довічного ув’язнення при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув’язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.

За відсутності норм КПК суд не вправі робити вказівки владі про необхідність перегляду рішення про довічне позбавлення волі.

Матеріали провадження не містять також ніяких даних про те, що ОСОБА_2 страждає на будь-яке захворювання, або таке, яке би давало підстави на звільнення від покарання за хворобою.

Ніяких порушень норм матеріального та процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті рішення по розгляду клопотання захисника суд не вбачає, а тому воно не підлягає скасуванню.

В разі, якщо особа вбачає якісь порушення в діях державних органів влади, відповідно до ст.7(1) Закону про права людини 1998 року, вона вправі ініціювати справу проти влади.

Проте, як слідує із висновків, зроблених судом по справі «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства», не всі факти порушень владою дають неминучу перспективу для звільнення довічно засуджених, кожен випадок звернень про звільнення довічно засуджених розглядається індивідуально.

Зважаючи, що на час розгляду клопотання місцевим судом ніяких рішень міжнародними судами не приймалося та будь-яких порушень органами державної влади по даному кримінальному провадженню не встановлено, апеляційний суд не вбачає підстав до зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року про відмову в задоволенні клопотання захисника засудженого ОСОБА_2 про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким за вироком Миколаївського обласного суду від 19.05.1999 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 3-х місяців із дня її проголошення, а засудженим в той же строк із дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

Р.І. ОСОБА_4 ОСОБА_5 Бурденюк

Згідно з оригіналом:

Суддя: