Постанова № 73320266, 10.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» квітня 2018 року

м. Харків

справа № 629/5081/17-ц

провадження № 22ц/790/2305/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Лозівська міська рада Харківської області

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2018 року в складі судді Попова О.Г.,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лозівської міської ради Харківської області про визнання незаконними рішення та просила визнати незаконним рішення ХХХ сесії Лозівської міської ради Харківської області VII скликання від 27 квітня 2017 року № 611 «Про вирішення питань земельних відносин в м. Лозова» в частині поділу на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,0038 га та 0,9400 га земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Лозова (землі запасу - землі житлової та громадської забудови) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,9438 га (кадастровий номер НОМЕР_1), з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури; визнати незаконним рішення ХХХІ сесії Лозівської міської ради Харківської області VII скликання від 08 червня 2017 року № 638 «Про вирішення питань земельних відносин в м. Лозова» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 загальною площею 0,9438 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури на дві окремі земельні ділянки площами 0,0064 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та 0,9374 га (кадастровий номер НОМЕР_3); стягнути з Лозівської міської ради Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань на її користь витрати по сплаті судового збору в розмірі 1280,00 грн.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2018 року провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; роз'яснено позивачу, що вона має право звернутися з адміністративним позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права користування спірною земельною ділянкою; що відповідач, як власник землі, вільна у виборі суб'єкта щодо надання їй цього права в порядку, встановленому законом, водночас міська рада владних управлінських функцій у цих відносинах не здійснювала; що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення з приводу земельної ділянки, в тому числі щодо її поділу, спір має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції в залежності від суб'єктного складу.

В судове засідання учасники справи не з'явилися. Матеріали справи містять відомості про вручення учасникам справи судових повісток. Заяв щодо відкладення розгляду справи від учасників справи не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно - задовольнити, ухвалу суду - скасувати.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа в порядку цивільного судочинства розгляду не підлягає.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

В пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 09 березня 2011 року у справі «Буланов та Купчик проти України» звертається увага на те, що відмова суду розглядати справу в порядку цивільного судочинства не тільки позбавила заявника доступу до суду, але й поставила під сумнів авторитет судової влади.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 04 березня 2016 року є власником нежитлової будівлі контрольно-пропускного пункту літ. «А-1» загальною площею 12,2 кв. м., яку вона придбала у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ АВТО СЕРВІС» та яка розташована на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 загальною площею 0,9438 га. Зазначена земельна ділянка належить до земель комунальної власності і знаходилася у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ АВТО СЕРВІС» на підставі договору оренди від 26 травня 2014 року, укладеного між ним та Лозівською міською радою Харківської області. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2017 року, яке є чинним, визнано незаконним рішення ХV сесії Лозівської міської ради VII скликання від 27 травня 2016 року № 216 «Про вирішення питань щодо регулювання земельних відносин» в частині, викладеній в пункті 4 підпункті 4.1., 4. 2., 4.3. додатку 1, а саме в частині припинення права користування земельною ділянкою на умовах договору оренди товариства, передачею цієї земельної ділянки до земель запасу, поділу її на дві окремі земельні ділянки площею 0,0038 га та 0,9400 га.

Проте, рішенням ХХХ сесії Лозівської міської ради Харківської області VII скликання від 27 квітня 2017 року № 611 «Про вирішення питань земельних відносин в м. Лозова» спірну земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт, який належить на праві власності позивачу, поділено на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,0038 га та 0,9400 га.

Рішенням ХХХІ сесії Лозівської міської ради Харківської області VII скликання від 08 червня 2017 року № 638 «Про вирішення питань земельних відносин в м. Лозова» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки.

Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).

Відповідно до статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 19), Господарським процесуальним кодексом України (статті 2, 20), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 5 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення ? публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

З огляду на це, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб'єкт владних повноважень як позивач. Зазначене підтверджується також правилами статей 4, 56 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Земельного Кодексу України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Статтею 5 Земельного Кодексу України передбачено принципи земельного законодавства, зокрема забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 78 Земельного Кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного Кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного Кодексу України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Як вбачається з роз'яснень, наданих в пунктах 6, 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід враховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування .

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК України), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК України).

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконними зазначених рішень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо закриття провадження у справі.

Оскільки порушено норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, зазначене судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379 ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2018 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 11 квітня 2018 року.