Постанова № 73315199, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1016/16-ц Головуючий у І інстанції Ковалевська Л. М.Провадження № 22-ц/780/1454/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.

секретар судового засідання: Тимошевська С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року у складі судді Ковалевської Л.М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що 11 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №031.29-08/315. Відповідно до умов даного кредитного договору банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 158009,76 грн.. Позичальник взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконав, грошові кошти у рахунок погашення заборгованості не сплатив, чим порушив умови укладеного кредитного договору. 11 грудня 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_2 банком була направлена вимога про усунення порушень зобов’язань. Разом з тим, вказана вимога була залишена без виконання. У зв’язку із порушенням умов кредитного договору у відповідача перед банком виникла заборгованість у сумі 540769,43 грн., яка складається з: 153253,86 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 159677,67 грн. – сума заборгованості за відсотками за користування кредитом; 9013,20 грн. – розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту; 87200,03 грн. – розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків; 66065,21 грн. – розмір інфляційних втрат за кредитом; 65559,45 грн. – розмір інфляційних втрат за відсотками. Тому, просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 540769,43 грн..

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що строк позовної давності банком пропущено не було, у зв’язку із його перериванням, оскільки позичальник 05 червня 2015 року звернулася до банку із заявою про погодження погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_2 надала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» у якому зазначила, що, дійсно, 05 червня 2015 року звернувшись до Банку із заявою про погодження погашення заборгованості за кредитним договором, вона – ОСОБА_2 визнала свої зобов’язання перед банком, і перервала трирічний строк позовної давності, перебіг якого розпочався заново та діє до 05 червня 2018 року, а Банк звернувся до суду із позовом 09 березня 2016 року, тобто з дотримання строку позовної давності. Разом з тим, відповідач зазначила, що копія заяви про погодження погашення заборгованості за кредитним договором була додана позивачем лише до апеляційного суду після того, як дана справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому не може бути прийнята судом у зв’язку із вимогами ст.367 ЦПК України. Також, ОСОБА_2 вказала, що на заяві про погодження погашення заборгованості за кредитним договором відсутній вхідний номер Банку, що свідчить про те, що вказана заява не була подана до Банку та не свідчить про визнання відповідачем свого боргу. Крім того, ОСОБА_2 вказує, що заява про погодження погашення заборгованості за кредитним договором датована 05 червня 2016 року, а тому вона була подана поза межами трирічного строку позовної давності з моменту здійснення останнього платежу, що не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що 11 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №031.29-08/315. Остання умов кредитного договору не виконала, в результаті чого у неї, як позичальника, утворилась заборгованість перед банком. Разом з тим, із наданого банком розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачем було здійснено 21 травня 2012 року і протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконувала обов'язки, передбачені п.п.3.3.7, 3.3.8 кредитного договору. За наведених обставин та відповідно до п.4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 20 серпня 2012 року. Отже, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов договору відповідно до п.4.5 договору змінився строк виконання основного зобов'язання, а тому Банк мав право звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права з 20 серпня 2012 року й протягом трьох років від цієї дати, однак позовну заяву подав до суду лише у лютому 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 – 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_1.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 11 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 158009,76 грн. з кінцевим терміном повернення 10 квітня 2033 року та сплатою 14 % річних, цільове призначення коштів: фінансування будівництва житла відповідно до договору про участь у фонді фінансування будівництва (а.с.19-22).

Підпунктом 1.1.1 кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом усього часу дії договору в розмірі 549,00 грн. до 10 числа (включно) кожного місяця, починаючи з 10 травня 2009 року (останній платіж 10 квітня 2033 року).

Пунктом 2.4.5 кредитного договору передбачена сплата процентів за користування кредитом не пізніше 10 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

У зв’язку із порушенням умов кредитного договору у відповідача перед банком виникла заборгованість у сумі 540769,43 грн., яка складається з: 153253,86 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 159677,67 грн. – сума заборгованості за відсотками за користування кредитом; 9013,20 грн. – розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту; 87200,03 грн. – розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків; 66065,21 грн. – розмір інфляційних втрат за кредитом; 65559,45 грн. – розмір інфляційних втрат за відсотками.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності (а.с.60-61).

Відповідно до п. 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7 (сплата процентів), 3.3.8 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев'яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Із наданого банком до позовної заяви розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачем було здійснено 21 травня 2012 року і протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконував обов'язки, передбачені п.п.3.3.7, 3.3.8 кредитного договору.

Відповідно до ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до з ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

ОСОБА_1 повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 09 листопада 2016 року у справі за № 6-1457цс16.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11 березня 2015 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до ПАТ «Укроцбанк» із заявою у якій просила розглянути питання щодо списання частини прострочених відсотків у розмірі 20000,00 грн. при повному достроковому погашенні кредиту (а.с.113). А 05 червня 2015 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до ПАТ «Укроцбанк» із заявою у якій просила розглянути можливість надання дозволу на добровільне погашення заборгованості за кредитом у сумі 215000,00 грн. від загальної заборгованості за кредитом. Залишок за кредитом та заборгованість за пенею просила списати (а.с.114).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 написавши заяви від 11 березня 2015 року та 05 червня 2015 року вчинила дії, які свідчать про визнання нею свого боргу у повному обсязі, а тому перебіг позовної давності для ПАТ «Укрсоцбанк» перервався вчиненням вказаної дії.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що 20 серпня 2012 року для Банку почався перебіг строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до банку 05 червня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності (визначеного для позивача у справі), тим самим строк позовної давності з цього дня почав перебіг з початку.

Відтак, строк позовної давності для банку сплив 05 червня 2018 року. В свою чергу Банк звернувся до суду із позовом у березні 2016 року, тобто у межах процесуального строку.

Доводи відповідача про те, що на заявах відсутні штампи банку та те, що заяви надані до суду апеляційної інстанції, а тому суд не повинен їх брати до уваги, не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними, оскільки відповідач у відзиві визнає факт написання таких заяв та подачі їх до банку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає стягненню сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 153253,86 грн., заборгованість по процентам за період з 11 квітня 2008 року по 16 березня 2010 року, що складає 40830, 98 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до умов кредитного договору (п.1.1.) банк надав позичальнику кредит у сумі 158009, 76 грн. зі сплатою 14 % річних.

Відповідно до п.2.7. кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку за користування кредитом, що визначена у п.п.1.1. кредитного договору.

Підпунктом 2.7.1. передбачено, що про намір змінити розмір процентів та/або комісій кредитор зобов`язаний повідомити позичальнику не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати початку їх введення, а також надати позичальнику для укладення проекти двох примірників відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, відповідно до п.2.7., п.п.2.7.1. кредитного договору, не було повідомлено відповідача про змінення розміру відсоткової ставки за кредитом. Не було укладено і відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до договору. Необхідних доказів на підтвердження цього позивачем до суду надано не було.

Надана позивачем додаткова угода від 17 березня 2010 року до договору кредиту з підвищеною ідсотковою ставкою не може бути прийнята судом як належний і допустимий доказ, оскільки така додаткова угода не містить зазначення її номеру, а також не містить підпису позичальника, що в свою чергу свідчить про необізнаність відповідача про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом.

Отже, суд апеляційної інстанції бере до уваги розрахунок наданий позивачем за відсотковою ставкою 14% за період з 11 квітня 2008 року по 16 березня 2010 року, а розрахунок за інший період суд до уваги не приймає, оскільки відсотки нараховані за ставкою, що не визначена договором.

Колегія суддів вважає, що стягненню підлягає, заборгованість по пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту за період з 25 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року у розмірі 1823, 26 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивачем надано до суду розрахунок заборгованості по пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту за період з 25 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року. Вказаний період включається в один рік, що визначений судом (позовна давність відповідно до ст.258 ЦК України).

Відповідно до даного розрахунку сума заборгованості по пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту за період з 25 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року складає 1823, 26 грн.

Колегія суддів вважає, що стягненню підлягає, заборгованість по пені за несвоєчасне повернення відсотків за період з 02 березня 2015 року по 17 грудня 2015 року (дата визначена Банком у розрахунках), відповідно до вимог ст.258 ЦК України.

Колегія суддів дійшовши висновку, що стягненню підлягає заборгованість по процентам за період з 11 квітня 2008 року по 16 березня 2010 року, вважає, що нараховувати пеню за несвоєчасне повернення відсотків необхідно на суму 40830, 98 грн. (сума заборгованості по процентам за період з 11 квітня 2008 року по 16 березня 2010 року).

Розрахунок заборгованості по пені за несвоєчасне повернення відсотків відбувається за наступною формулою:

Розмір пені = ОСОБА_1 простроченого боргу * кількість днів прострочення * (подвоєна облікова ставка НБУ)/365.

Розмір пені (17792, 93 грн.) = 40830, 98 грн. * 290 днів (з 02 березня 2015 року по 17 грудня 2015 року) * (подвійна облікова ставка НБУ)/365.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що кредитний договір, підписаний сторонами, у судовому порядку не був розірваний, припинений або визнаний недійсним.

Колегія суддів вважає, що оскільки кредитний договір, на час розгляду справи, не розірвано, а строк його дії закінчується у 2033 році, підстави для застосування положень ст..625 ЦК України відсутні. А тому, позовні вимоги про нарахування інфляційних втрат не підлягають до задоволення.

Колегія суддів також зазначає, що відповідачем ОСОБА_2 наданий розрахунок заборгованості спростовано не було, а тому колегія суддів приймає його як належний та допустимий доказ у справі за ті періоди нарахування, що були визначені судом апеляційної інстанції вище.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь банку підлягає стягненню:

-153253, 86 грн. – заборгованість по тілу кредиту;

-40830, 98 грн. – заборгованість по процентам з 11 квітня 2008 року по 16 березня 2010 року;

-1823, 26 грн. – заборгованість по пені за несвоєчасне повернення кредиту з 25 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року;

-17792, 93 грн. - заборгованість по пені за несвоєчасне повернення відсотків з 02 березня 2015 року по 17 грудня 2015 року, що у сукупному розмірі складає 213701,03 грн.

Доводи ОСОБА_2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що копія заяви про погодження погашення заборгованості за кредитним договором була додана позивачем лише до апеляційного суду після того, як дана справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому не може бути прийнята судом у зв’язку із вимогами ст.367 ЦПК України, спростовується колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.303 ЦПК України (у редакції чинній станом на 26 січня 2017 року) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Як вбачається з матеріалів справи, копія заяви про погодження погашення заборгованості за кредитним договором була надана позивачем у судовому засіданні Апеляційного суду Київської області, яке мало місце 26 січня 2017 року.

Колегія суддів Апеляційного суду Київської області дійшла висновку, що неподання таких доказів було зумовлено поважними причинами, а тому залучила їх до матеріалів цивільної справи.

Тому, колегія суддів вважає, що вищевказані доводи відповідача спростовуються матеріалами справи.

Доводи ОСОБА_2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що на заяві про погодження погашення заборгованості за кредитним договором відсутній вхідний номер Банку, що свідчить про те, що вказана заява не була подана до банку та не свідчить про визнання відповідачем свого боргу, також спростовуються колегією суддів з огляду на наступне.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що дійсно, 05 червня 2015 року зверталася до Банку із заявою про погодження погашення заборгованості за кредитним договором, і вона – ОСОБА_2 визнала свої зобов’язання перед банком (а.с.221).

Крім того, вказана заява відповідачем жодним чином не спростована, а одні лише твердження відповідача про відсутність вхідного номеру на заяві не може слугувати підставою для визнання такого доказу неналежним або недопустимим доказом у справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що такі доводи відповідача спростовуються її ж власними поясненнями.

Доводи ОСОБА_2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що заява про погодження погашення заборгованості за кредитним договором датована 05 червня 2016 року, а тому вона була подана поза межами трирічного строку позовної давності з моменту здійснення останнього платежу, що не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності, також відхиляється колегією суддів, оскільки заява датована 05 червня 2015 року.

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що зобов`язальне право позивача було порушено відповідачем.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції не врахував положень ст.264 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ПАТ «Укрсоцбанк» сплатив судовий збір у загальному розмірі 20278,85 грн. (8111,54 грн. – за подання позовної заяви, 12167,31 грн. – за подання апеляційної скарги на рішення суду).

Предметом позову ПАТ «Укрсоцбанк» є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 540769,43 грн.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 213701,03 грн.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 8013,79 грн. (213701,03 * 20278,85 / 540769,43 = 8013,79).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції не встановив всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року скасувати повністю і ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 153253, 86 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 40830, 98 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1823, 26 грн., пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 17792, 93 грн..

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судові витрати у розмірі 8013,79 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного ОСОБА_1 протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «11» квітня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_1 СуддіОСОБА_3 ОСОБА_4