Рішення № 73312296, 15.02.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

15.02.2018 Єдиний унікальний номер 205/7667/16-ц

Справа № 2/205/1012/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Романовій А.О.

за участю прокурора Спиридонової Є.О., представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_3 треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонінвестгрупп», Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська, про витребування майна, -

В С Т А Н О В И В :

13 жовтня 2016 року інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом. В обґрунтування вимог зазначив, що на підставі рішень Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», № 26/23 від 26.09.2001 року та рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі 200/5829/13-ц від 14.05.2013 нежитлове приміщення №295 по вул. Метробудівській, буд. №12 у м. Дніпро (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна – 77097812101) відносилося до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро та перебувало на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району Дніпропетровської міської ради (далі - КВЖРЕП Ленінського району). На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради 16/9 від 02.03.2011, об'єкт нерухомого майна підлягав передачі з балансу КВЖРЕП Ленінського району на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». 07.07.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/5752/2012 про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району, а постановою від 20.07.2012 року балансоутримувача приміщення КВЖРЕП Ленінського району визнано банкрутом. Оскільки на час відкриття ліквідаційної процедури фактичної передачі майна за рішенням Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 між КВЖРЕП Ленінського району та КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» в повному обсязі не відбулося, майно залишилося обліковуватися на балансі підприємства за відсутності правових підстав. Та в подальшому арбітражним керуючим ОСОБА_4 було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута і реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів. За результатами яких, на підставі протоколу № 47 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення та 10.07.2013 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 1103 договору купівлі-продажу між КВЖРЕП Ленінського району та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонінвестгрупп», останнім набуто право власності на об’єкт нерухомості та в подальшому відчужено на користь відповідача у справі ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу 19.07.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/5752/2012 про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси об'єкту нерухомого майна комунальної власності, продажу і відкритих біржових торгів визнано неправомірними, також визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений на підставі цих торгів.

Посилаючись на встановленні рішенням господарського суду обставини, що пов’язані із допущеними порушеннями при виконанні ліквідаційної процедури та підставами недійсності правочину, відсутність згідно до положень п. 30 ч. 1 ст. 26, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у формі юридичного акту волевиявлення Дніпропетровської міської ради на відчуження майна та обґрунтовуючи необхідність здійснення представницьких повноважень

бездіяльністю Дніпропетровської міської ради щодо вжиття заходів на повернення безпідставно вибутого із комунальної власності міста нерухомого майна, просив суд витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення №295 по вул. Метробудівській, буд. №12 у м. Дніпрі (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна - 77097812101) та стягнути із відповідача судові витрати (т. 1 а.с.1-8).

В судовому засіданні представник позивача в особі прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури – ОСОБА_7, підстави позову та позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Посилаючись на обставини позову, додаткові письмові пояснення (т.1 а.с.215-219), надані докази, просила суд вимоги задовольнити.

Позивач в особі представника Дніпропетровської міської ради, діючого за довіреністю – ОСОБА_1, у судовому засіданні підстави звернення до суду, виклад обставин позову та позовні вимоги підтримав. Посилаючись на обґрунтованість доводів та вимог, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3, його представник за договором адвокат ОСОБА_2, в судовому засіданні а ні обставин позову, а ні вимог не визнали. В обґрунтування заперечень посилалися на доводи щодо безпідставності пропуску Дніпропетровською міською радою строку позовної давності та подали суду заяву про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу (т.1 а.с.237-238).

Третя особа – ТОВ «Регіонінвестгрупп в особі свого представника в судове засідання не з’явилася. Про день, час та місце судового розгляду неодноразово повідомлялась належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомила. У наданих до суду письмових запереченнях просили суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, з підстав незаконності вимог та пропуском строку позовної давності (т.1 а.с.108-120, 192-194).

Третя особа Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська в особі свого представника в судове засідання не з’явилася, будучи неодноразово належним чином повідомлена про місце та час судового розгляду.

За згодою присутніх у судовому засіданні учасників розгляд справи проведено без участі особи, що не з’явилася.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Підставою звернення прокурора до суду з метою представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської міської ради стали захист порушених майнових прав на володіння об’єктами нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує правові позиції Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, положення Конституції України, Цивільного кодексу України в редакції 2003 року та інших законів України.

Суд, з’ясувавши обставини по справі та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що нежитлове приміщення №295 площею 15,6 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Метробудівська, буд. №12 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів» із доповненнями в редакції рішення № 26/23 від 26.09.2001 року відносилося до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро та перебувало на балансі належного до сфери управління виконавчого органу Дніпропетровської міської ради та власності територіальної громади м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району Дніпропетровської міської ради (далі - КВЖРЕП Ленінського району) (т.1 а.с. 9-13).

Згідно затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року за № 71/14 Статуту, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району, належить до сфери управління виконавчого органу Дніпропетровської міської ради, його власником є територіальна громада м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (п.1.1., 1.2, 1.3 Статуту).

На підставі укладеного 10.07.2013 року між КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська в особі голови ліквідатора ОСОБА_8 та ТОВ «Регіонінвестгрупп» нотаріально договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстрованого в реєстрі за № 1103 нежитлове приміщення вибуло у власність третьої особи (том І а.с.23). 19 липня 2013 року на підставі нотаріального посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зареєстрованого в реєстрі за № 3018 договору купівлі-продажу ТОВ «Регіонінвестгрупп» право власності на спірний об’єкт набув відповідач ОСОБА_3 (а.с.27-30).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року визнано неправомірними дії ліквідатора КВЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради арбітражного керуючого ОСОБА_4 щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, продажу майна з відкритих біржових торгів, недійсності результатів біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» та укладеного між КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська в особі голови ліквідатора ОСОБА_8 і ТОВ «Регіонінвестгрупп» договору купівлі-продажу (т.1 а.с.36-48).

Суд вважає доведеними з боку позивача факт належності спірного об’єкту нерухомості до власності територіальної громади м.Дніпро та вибуття його із володіння територіальної громади на користь добросовісного набувача ОСОБА_3

Відповідно до ч. 8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міськрада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста як власник спірного об’єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Судом встановлено, що рішенням сесії VI скликання від 02.03.2011 року за №16/9 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради» територіальна громада м.Дніпро в собі Дніпропетровської міської ради вирішила провести реорганізацію, у тому числі й КВЖРЕП Ленінського району, шляхом передачі спірного об’єкту нерухомості на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради (том І а.с.14-15 ).

Однак в подальшому, Дніпропетровська міська рада діючи на підставі Закону № 280/97-ВР та здійснюючи від імені та в інтересах територіальної громади м.Дніпро правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами комунальної власності, змінила рішенням сесії VI скликання від 29.07.2011 року за № 40/14 визначений попереднім рішенням від 02.03.2011 року за №16/9 спосіб припинення юридичної особи КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська із реорганізації на ліквідацію. Цим же рішенням позивач одночасно затвердив склад комісії з питань припинення юридичних осіб розпорядженням міського голови та зобов’язав комісію здійснити всі дії з припинення юридичної особи (п.3, 4 рішення) (том І а.с.123).

На час виникнення обставин, пов’язаних із прийняттям Дніпропетровською міською радою даних рішень, правове регулювання правових підстав для припинення діяльності суб’єктів господарювання власності територіальних громад регламентовано ч.1 ст. 143 Конституції України, п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) та ст. 104 Цивільного кодексу України, а загальний порядок підстав припинення підприємств комунальної власності - ст. 110-112 ЦК України та ст. 36, 38, 38-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» № 755-ІV від 15.05.2003 року, в редакції змін внесених Законом України № 3363-VI від 21.04.2011 року (далі Закон № 755-ІV).

За правилом п.11 ст.346 ЦК України припинення юридичної особи є підставою для припинення права власності на майно.

Тобто територіальна громада м. Дніпропетровська, як власник спірного нерухомого майна делегувала Дніпропетровській міської раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Воля територіальної громади як власника майна, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15.

Судом не встановлено наявність жодних обставин, що даватимуть підстави для висновку про те, що здійснення міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном у спосіб визначений рішенням сесії VI скликання від 29.07.2011 року за № 40/14 суперечило Закону, тому оцінюється судом як вираження волі територіальної громади на припинення діяльності юридичної особи комунальної форми власності без переходу її прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб та припинення права власності територіальної громади на майно у послідовні етапи ліквідації підприємства, не пов’язаного з банкрутством.

Тому доводи Першого заступника прокурора Дніпропетровської області щодо обов’язковості волевиявлення Дніпропетровської міської ради на відчуження майна у інший спосіб вважаються такими, що суперечать змісту гарантованого Конституцією України принципу непорушності права власності та Закону. Адже згідно до п. 30 ч. 1 ст.26 далі Закону № 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях міська рада вправі вирішувати не лише питання про прийняття рішень як щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, а й у тому числі, ліквідацію підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Доводи позивача, з приводу відсутності у Дніпропетровської міської ради добровільного волевиявлення на припинення права власності з підстав порушення ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2012 провадження у справі про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району, не ґрунтуються на фактичних обставинах. Адже, дана ліквідаційна процедура була порушена майже через рік з часу прийняття Дніпропетровською міською радою рішення сесії VI скликання від 29.07.2011 року за № 40/14 та на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», за заявою уповноваженого рішенням сесії VI скликання від 29.07.2011 року за № 40/14 та розпорядженням міського голови від 06.09.2011 року № 643-р «Про затвердження складу комісій з питань припинення юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради» боржника, в особі завідувача сектору кодифікації нормативно-правових актів управління правового забезпечення департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, головою ліквідаційної комісії КВРЖЕП Ленінського району, ОСОБА_9 (том ІІ а.с.22-37).

Із обставин, встановлених рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 року в справі 7/5005/15290/2011 за позовом Дніпропетровської міської ради до КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська вбачається, що починаючи із 2009 року Дніпропетровська

міська рада рішеннями від 02.12.2009р. № 52/52, від 27.08.2010 № 38/60, від 06.10.2010, № 42/61, від 22.10.2010 № 12/62, від 02.02.2011р. № 21/8, від 06.04.2011р. № 17/10, від 18.05.2011р. № 34/11, від 15.06.2011р. неодноразово зобов’язувала балансоутримувача нерухомості КВЖРЕП Ленінського району здійснити низку дій, пов’язаних із передачею майна на баланс Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, чого третя особа не виконала. (том ІІ а.с.22-37).

Із вироку Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року проголошеного у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.382 КК України (т.1 а.с.220-224) встановлено, що саме в результаті злочинних дій уповноваженої на виконання ліквідаційної процедури службової особи Дніпропетровської міської ради майно перейшло у власність третіх осіб, а грошові кошти, що надійшли від продажу нерухомості були спрямовані на погашення кредиторської заборгованості ліквідованого підприємства.

Суд відхиляє заперечення третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонінвестгрупп» в частині, що зводиться до переоцінки рішень господарського суду у справах, пов’язаних із банкрутством КВЖРЕП Ленінського району та діями ліквідаторів (т.1 а.с.17-20, а.с.124-184). Та приходить до висновку, що встановлені вироком Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року по обвинуваченню ОСОБА_9 (т.1 а.с.220-224) та судовими рішеннями у господарських справах (т.1 а.с.36-48, том ІІ а.с.22-37) висновки, обставини, що мали місце як до так і після наданого Дніпропетровською міською радою у формі юридичного акту волевиявлення територіальної громади на припинення юридичної особи шляхом ліквідації, не спростовують правомірності рішення сесії VI скликання від 29.07.2011 року за № 40/14. Та також не впливають ні на зміст волевиявлення територіальної громади, ні на правові підстави витребування майна від добросовісного володільця. Але свідчать не лише про допущені на всіх стадіях процедури ліквідації КВЖРЕП Ленінського району порушення з боку ліквідаторів, а й про факти тривалого не дотримання органом місцевого самоврядування принципу «належного урядування».

Судом достовірно встановлено, що дії Дніпропетровської міської ради щодо повернення майна не відповідали критеріям своєчасності та послідовності. Адже, як на час прийняття рішення сесії VI скликання від 29.07.2011 року за № 40/14 про припинення шляхом ліквідації юридичної особи КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська, так і до порушення ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2012 провадження у справі про банкрутство позивач не лише знав про факт тривалого неналежного виконання службовими особами покладеного Законом обов’язку на управління комунальним майном, а й зважаючи на тягар утримання та керуючись інтересами територіальної громади, повинен був запобігти будь-яким спробам його відчуження, у тому числі й у наслідок допущених порушень уповноваженою на виконання ліквідаційної процедури особою.

У зв’язку із чим, заперечення добросовісного набувача за договором, відповідача ОСОБА_3, який із липня 2013 року володіє нежитловим приміщенням, що ґрунтуються на безпідставності пропуску Дніпропетровською міською радою строку позовної давності суд вважає правомірними.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з п. 3 ч. 1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував на тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Адже, здійснюючи свої визначені законом повноваження щодо управління та контролю за майном, якими державні органи наділені відповідно до абзацу 2 Статті 1 Протоколу, вони повинні також діяти своєчасно, у належний спосіб та послідовно, аби не допускати порушення законних прав та інтересів власника.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стала практика Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Рисовський проти України», «ОСОБА_6 проти Хорватії», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Трґо проти Хорватії»).

З урахуванням вищенаведеного, з'ясовуючи суспільну значимість усунення наслідків допущеного порушення, що залежить не лише від змісту суб’єктивного права, за захистом якого в інтересах Дніпропетровської міської ради звернувся прокурор, але і від характеру його порушення, суд приходить до висновку, що задоволення вимог позивача у спосіб витребування майна у добросовісного набувача, не призведе до дійсного задоволення суспільних інтересів територіальної громади та порушить принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, втручання у майнові права якої може бути визнано правомірним виключно за умови надання їй справедливої компенсації збитків (рішення у справі «Федоренко проти України»).

Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв’язку у сукупності, суд першої інстанції вважає вимоги позивача незаконними.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, в силу ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що позовні вимоги не належать до задоволення, у зв’язку із чим, сплачений судовий збір до відшкодування за рахунок відповідача не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 41, 55 Конституції України п. 1 статті 6, ст.32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст.ст. 3, 10, 11, 15, 16, 20, 80, 104, 105, 110, 111, 316-319, 321, 322, 325, 327, 328, 330, 346, 386, 388 ЦК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.7,16, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», практикою Європейського суду з прав людини про міжнародно-правові механізми захисту права власності, постановою Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, правовими позиціями Верховного Суду України по справам № 6-92цс15, № 6-244цс14, № 6-1851цс15, № 6-1цс15, №6-3029цс15, № 6-348цс15, № 6-1920цс15, № 6-2233цс16, № 6-2510цс15, №6-265цс16 ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_3 треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонінвестгрупп», Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська, про витребування майна, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2018 року

Суддя В.С. Шавула