Ухвала суду № 73311368, 19.02.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/16769/17

2/201/813/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 лютого 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщева С.С,

при секретарі – Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2017 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві позивач посилалась на те, що в провадженні судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Мельниченка С.П. знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, зареєстрований за № 12016040650000573, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 лютого 2016 року відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162, справа № 201/8285/16к. У вказаній справі позивач ОСОБА_1 є обвинуваченою, а відповідач ОСОБА_2 – потерпілою. У судовому засіданні 28.09.2017 року під час розгляду вказаної справи в залі судового засідання були присутні: секретар судового засідання Ярличенко І.В., суддя Мельниченко С.П., прокурор Шпак О.О., адвокат ОСОБА_3, потерпіла ОСОБА_2, ОСОБА_1, а також вільні слухачі. Потерпіла ОСОБА_2 заявила відвід прокурору Шпаку О.О. з мотивів наявності лояльного відношення до обвинуваченої, виконує свої обов’язки таким чином, щоб злочин не було доведено. Разом з цим, відповідачем була зазначена інформація, що ОСОБА_1 була раніше судима, відбувала покарання у виді позбавлення волі, але відповідну довідку не надав. Вказану інформацію було зазначено в ухвалі суду. Інформація, свідомо зазначена ОСОБА_2, на думку позивача, є недостовірною, негативною, неперевіреною, необ’єктивною і компрометує та дискредитує позивача. Зазначила, що внаслідок поширення вищезазначеної недостовірної інформації позивачу була завдана шкода, у ОСОБА_1 погіршився стан здоров’я, вона перенесла сильний душевний і психологічний стрес, перебуває у напрузі постійно, погіршився стан здоров’я, у зв’язку з чим позивач потрапила до лікарні. Вважає, що діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яке виразилось у приниженням честі, гідності та ділової репутації. Посилаючись на норми законодавства просила суд визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію відомості, поширені ОСОБА_2, зобов’язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, поширену відносно ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

В судове засідання представник позивача не з’явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, надав суду заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності, заявлені вимоги підтримав, проти заочного порядку розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281,282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

В судовому засіданні судом встановлені наступні факти.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Мельниченка С.П. від 29.09.2017 року встановлено, що потерпілою ОСОБА_2 заявлено клопотання про відвід прокурору Шпаку О.О., посилаючись на те, що останній маючи лояльність до обвинуваченої, виконує свої обов’язки таким чином, щоб злочин не був доведений, та особи, які його вчинили, не понесли кримінальну відповідальність за кримінально протиправні діяння. Також під час досудового розслідування мало місце лояльність прокурора до обвинуваченої, яка виразилась у не витребуванні інформації щодо відсутності судимості у ОСОБА_1, хоча остання раніше відбувала реальне покарання. Вказане підтверджено ухвалою, фотокопія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 62 – 63).

Разом з тим, поширення вказаної інформації підтверджено аудіозаписом фіксації судового засідання (а.с. 14).

Згідно роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Отже, з наведеного вбачається, що при розгляді справ про захист гідності та честі, ділової репутації фізичної особи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність наступних юридично важливих обставин: поширення інформації, наявність особи стосовно якої поширена інформація, недостовірність поширеної інформації, порушення особистих немайнових прав особи.

У п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", під поширенням інформації слід розуміти передання по телебаченню, в характеристиках та заявах, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності.

Так, поширенням інформація, зокрема, є повідомлення у публічному виступі у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, яка міститься, зокрема, в Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 року № 12/1984/84/131 «Справа Лінгенса», «на думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна».

Тобто, критерієм відмежування «тверджень» від «суджень», є можливість перевірки інформації на предмет правдивості.

Судом встановлена відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач була засуджена та відбувала покарання, та вироків суду по кримінальних провадженнях на які посилається відповідач, відсутні.

При цьому, слід зазначити, що згідно з першим абзацом статті 11 Загальної декларації прав людини від 1948, Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950, статті 62 Конституції України існує правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється У вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 21.09.2006 року справа «Грабчук проти України», Європейський суд з прав людини чітко втримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у спадку, якщо твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що суд чи посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину (A.L. v Germany, § 31 ).

Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmerv. Germany, §§54, 56; Nestakv. Slovakia, §§88-89)...».

Ураховуючи викладене, судом встановлено, що недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, є наступна інформація, поширена ОСОБА_2 про засудження ОСОБА_1 та відбування нею покарання.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності; з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно із ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими, фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України,ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У відповідності до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У статті 34 Конституції України вказано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Стаття 32 Конституції України вказує «…Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».

Згідно із статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності; з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Стаття 277 ЦК України вказує, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Згідно до ч.7 цієї статі спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 81 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 277 ЦК України та норми ЦПК України вказують, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Виходячи із системного аналізу наведених положень закону, при поширенні у відношенні фізичної особи недостовірної інформації, яка принижує його честь та гідність, що є порушенням його особистого немайнового права, така особа має право на відшкодування моральної шкоди.

Главою 3 ЦК України, зокрема п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 27 лютого 2009 року № 1 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказана інформація є недостовірною та такою, що завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1, та є такою, що спричиняє моральну шкоду позивачу, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення з іншої сторони стягуються понесені і документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частина 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову) вказує, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи майнового характеру встановлюється в розмірі 1,5 % ціни позову, але не менше одного прожиткового мінімуму на одну працездатну особу на 01 січня відповідного календарного року. Оскільки позивач звернулася до суду у листопаді 2017 року, а прожитковий мінімум на працездатну особу становив на 01 січня 2017 року 1 544 грн., окрім того, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави 1 544 грн.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 277, 297 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 280, 281 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди – задовольнити в повному обсязі.

Визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію відомості, поширені ОСОБА_2 про ОСОБА_1, наступного змісту: «ОСОБА_1 була раніше засуджена, відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, але відповідну довідку досудове слідство не витребувало, тобто, я так розумію, що у неї є непогашена судимість щодо якої ніякої інформації прокурор Шпак О.О. в кримінальну справу не додав і в обвинувальному акті не зазначив.».

Зобов’язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, поширену відносно ОСОБА_1 в той же спосіб, в який вона була розповсюджена.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 (п’ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 544 (одну тисячу п’ятсот сорок чотири) гривні.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.С. Федоріщев