Постанова № 73310363, 04.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/12304/17Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1,

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (суддя – Остап`юк С.В., час ухвалення – 12:45 год., місце ухвалення – м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту – 27.11.2017 р.),

в адміністративній справі №809/1101/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області,

про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до відповідача УСЗН Богородчанської РДА Івано-Франківської області, в якому просила зобов'язати відповідача прийняти рішення або вчинити певні дії щодо призначення позивача на посаду головного спеціаліста управління соціального захисту населення Богородчанської РДА.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити в задоволенні позову.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

З цією постановою суду першої інстанції від 21.11.2017 року не погодилась позивач та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону, прийнята без належної оцінки доказів позивача, з порушенням процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що під час її відпустки з 07.07.2014 р. по 20.07.2017 р., ОСОБА_2, яка займала посаду провідного спеціаліста та на той час перебувала у відпустці по догляду за дитиною, перериваючи дану відпустку проводить стажування на основному місці роботи апелянта на зайняття посади завідувача сектору надання пільг та введення ЄДАРП, тоді як позивачу дану посаду не пропонували. Таким чином, відповідачем порушено норми ст.2 КЗпП України. Оскільки, на даний час посади завідувача сектору надання пільг та введення ЄДАРП в управлінні немає, позивача слід призначити на посаду головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення. Згідно наказу від 03.02.2017 р. №3 «Про застосування електронного цифрового підпису», управлінням соціального захисту населення Богородчанської РДА позивачу було надано права як у головного спеціаліста управління соціального захисту населення Богородчанської РДА. На підставі вказаного наказу позивач при виході на роботу з 05.05.2017 р. написала заяву від 20.04.2017 року як головний спеціаліст. Згідно структури управління соціального захисту населення Богородчанської РДА від 04.05.2017 р. у відділ прийому заяв виведено одиницю головного спеціаліста, що підтверджує факт щодо наявності в управлінні посади головного спеціаліста.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену постанову суду від 21.11.2017 р. та ухвалити нову постанову суду, якою повністю задоволити позовні вимоги.

Відповідач апеляційної скарги не визнав, суду апеляційної інстанції подав заперечення, просить оскаржену постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з’явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.08.2008 р. ОСОБА_1 призначена на посаду головного спеціаліста з програмного забезпечення УСЗН Богородчанської РДА. 01.03.2010 р. позивач переведена на посаду провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення (а.с. 7-зв.).

04.07.2014 р. наказом УСЗН Богородчанської РДА «Про відпустку ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4В.» за №77-к, на підставі заяви позивача від 03.07.2014 р., надано провідному спеціалісту відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населенню ОСОБА_1 частину основної відпустки тривалістю чотирнадцять календарних днів, з 07 до 20 липня 2017 року (а.с. 8).

16.07.2014 р. відповідачем видано наказ №13 «Про структуру Управління соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації» щодо скорочення чисельності працівників (а.с. 9).

Наказом відповідача №89-в від 18.07.2014 року «Про відпустку ОСОБА_5 та ОСОБА_1В.» на підставі заяви позивача від 18.07.2014 р., надано провідному спеціалісту відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною, з 21.07.2014 року до досягнення дитиною трирічного віку (а.с. 15).

25.04.2017 року позивачем подано до відповідача заяву від 20.04.2017 року із повідомленням про вихід на роботу на посаду головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення із 05.05.2017 року, у зв’язку із досягненням дитиною 3-річного віку (а.с. 27).

Наказом відповідача №41-к від 05.05.2017 року «Про вихід на роботу ОСОБА_1В.» визначено приступити позивачу до роботи на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення, після закінчення відпустки по догляду за дитиною із оплатою праці згідно штатного розпису (а.с. 29).

17.05.2017 р. відповідачем надано відповідь на заяву позивача від 11.05.2017 р. щодо правомірності надання позивачу посади провідного спеціаліста, згідно якої в штатному розписі відповідача відсутня посада головного спеціаліста, а отже відсутня можливість щодо переведення позивача на таку посаду (а.с. 30-32).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.3 КЗпПУ, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 даного Кодексу встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 18 Закону України «Про відпустки» встановлено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ч.3 ст.2 цього Закону, право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Тобто, нормою статті 2 Закону України «Про відпустки» забезпечено право громадянам України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, на відпустки із збереженням на її період місця роботи (посади).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач до виходу у відпустку згідно наказу №89-в від 18.07.2014 року, працювала на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення УСЗН Богородчанської РДА, та після закінчення цієї відпустки приступила до роботи на цій же посаді провідного спеціаліста згідно наказу №41-к від 05.05.2017 року.

Вказані Накази являються чинними і позивачем не оспорюються.

Тобто, УСЗН Богородчанської РДА на період відпустки позивача ОСОБА_1 зберіг її місце роботи (посаду) та забезпечив роботою, яку позивач виконувала до відпустки.

Як вірно вказано судом першої інстанції, додаткових гарантій щодо просування позивача по службі в УСЗН Богородчанської РДА під час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Кодексом законів про працю України не передбачено, а тому окремих спеціальних чи пільгових підстав для призначення ОСОБА_1 на іншу (вищу) посаду немає. Факту порушених прав позивача щодо просування по службі не встановлено.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що робота позивача на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення УСЗН Богородчанської РДА після виходу із відпустки із 05.05.2017 року, відповідає структурі та штатному розпису цього Управління, які визначені із 04.05.2017 року згідно Наказу №11 від 04.05.2017 року та являються чинними на час розглядуваних правовідносин (а.с. 71-73, 85-86).

В матеріалах справи немає і позивачем не надано суду доказів про те, що дії відповідача щодо не переведення (не призначення) позивача на посаду головного спеціаліста УСЗН Богородчанської РДА являються протиправними.

Відносно доводів апелянта про те, що згідно Наказу №3 від 03.02.2017 р. «Про право застосування електронного цифрового підпису» надано право застосування електронного цифрового підпису, ведення обліку, зберігання та знищення особових ключів, позивачу ОСОБА_1 як головному спеціалісту відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення УСЗН Богородчанської РДА (а.с. 26), то колегія суддів звертає увагу, що Наказом № 10 від 26.04.2017 року внесено зміни в цей наказ №3 від 03.02.2017 р., зокрема у пункті 2 змінено посаду ОСОБА_1 з головного спеціаліста на провідного спеціаліста (а.с. 28).

За таких обставин, суд першої інстанції зробив вірний висновок про безпідставність позовних вимог.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року в адміністративній справі №809/1101/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 11.04.2018 року