Рішення № 73309346, 02.04.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2018р. Справа №914/71/18

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: ПП “Міська оренда”, м. Львів;

про: внесення змін в договір оренди нерухомого майна.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 – дов. № 2302-вих-203 від 10.01.2018 року.

від відповідача: ОСОБА_2 – дов. № МО-2018/01 від 17.01.2018 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП “Міська оренда” про внесення змін в договір оренди нерухомого майна.

09.01.2018 року ухвалою Господарського суду Львівської області залишено позовну заяву Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП “Міська оренда” про внесення змін в договір оренди нерухомого майна – без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.01.2018 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання на 12.02.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2018 року, підготовче засідання відкладено на 27.02.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.02.2018 року, підготовче засідання відкладено на 05.03.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2018 року, підготовче засідання відкладено на 12.03.2018 року, згідно клопотання позивача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.03.2018 року, підготовче засідання закрито, справа призначена до розгляду по суті на 02.04.2018 року.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 24.01.2018 року, ухвала про відкладення підготовчого провадження від 12.02.2018 року, від 20.02.2018 року, від 27.02.2018 року, від 05.03.2018 року, від 12.03.2018 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

12.02.2018 року за вх. № 4933/18 представник позивача подав клопотання про відкладення.

16.02.2018 року за вх. № 5616/18 представник позивача подав відповідь на відзив.

05.03.2018 року за вх. № 7935/18 представник позивача подав пояснення.

05.03.2018 року за вх. № 8144/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

12.03.2018 року за вх. № 8770/18 представник позивача подав клопотання про закриття підготовчого провадження у справі № 914/71/18 та призначення справи до розгляду по суті.

02.04.2018 року за вх. № 11596/18 представник позивача подав пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 24.01.2018 року, ухвала про відкладення підготовчого провадження від 12.02.2018 року, від 20.02.2018 року, від 27.02.2018 року, від 05.03.2018 року, від 12.03.2018 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

05.02.2018 року за вх. № 4155/18 представник відповідача подав відзив.

15.02.2018 року за вх. № 5522/18 представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності.

15.02.2018 року за вх. № 5518/18 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив.

22.02.2018 року за вх. № 6515/18 представник відповідача подав поясненя.

02.03.2018 року за вх. № 7665/18 представник відповідача подав поясненя.

07.03.2018 року за вх. № 8461/18 представник відповідача подав пояснення.

12.03.2018 року за вх. № 8765/18 представник відповідача подав клопотання про закриття підготовчого провадження у справі № 914/71/18 та призначення справи до розгляду по суті

29.03.2018 року за вх. № 11408/18 представник відповідача подав пояснення по справі.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 02.04.2018 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що 06.06.1994 року між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, повноваження якого виконує Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ВАТ «Львівський Хлібокомбінат», правонаступником якого є ПП “Міська оренда” ,

укладено Договір оренди нерухомого майна № 6350 (надалі – Договір).

Позивач зазначає, що відповідно до умов цього Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди) - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 2, загальною площею 72,6 кв.м., для реалізації хлібобулочних виробів.

За твердженням позивача, об'єкт оренди є майном комунальної власності, згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відносини щодо оренди комунального майна регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна»(надалі-Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 10 Закону, однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Позивач зазначає, що розмір орендної плати та порядок розрахунків врегульований розділом 5 Договору. Так, відповідно до п. 1.1 Договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинного на момент укладення даного Договору розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради, і складає 111,48 грн. без ПДВ за перший місяць оренди. Договір був укладений на термін до 20.06.2022 р. (п. 1 Договору).

При цьому, на думку позивача, незважаючи на встановлений термін дії даного Договору, в такий не були внесені зміни щодо оцінки об'єкта оренди та розміру орендної плати, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди.

Позивач зазначає, що, оскільки оцінка об'єкта оренди проводилась понад 20 років, тому, на замовлення позивача проведено оцінку вартості об'єкту оренди, яка, станом на 30.06.2017 р., становить 1 918 600 грн. без ПДВ (2 302 320 грн. з ПДВ). З огляду на викладене, до п. 1.1 Договору мають бути внесені зміни в частині вартості об'єкта оренди, а саме: зазначено вартість об'єкту оренди станом на 30.06.2017 р., яка становить 1 918 600 грн. без ПДВ (2 302 320 грн. з ПДВ).

Позивач стверджує, що зміна вартості об'єкта оренди тягне за собою і зміну орендної плати за користування ним, оскільки саме вартість об'єкта оренди є базою для розрахунку розміру орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Позивач наголошує, що питання оренди майна територіальної громади м. Львова, розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова на даний момент врегульовані ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» (зі змінами та доповненнями). Вказаною ухвалою, зокрема , затверджено Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова (далі - Методика).

Відповідно до п. 2.1.1 Методики, орендна плата при передачі майна в оренду на засадах некомерційного конкурсу, переукладенні, перегляді умов договору оренди розраховується у такій послідовності:

2.1.1.1 Визначається розмір річної орендної плати.

2.1.1.2. На основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, яка фіксується у договорі оренди.

2.1.1.3. З врахуванням розміру орендної плати за перший місяць оренди розраховується розмір орендної плати за наступні місяці оренди.

В свою чергу, згідно з п. 2.1.3 Методики, розмір річної орендної плати за оренду цілісних майнових комплексів, об'єктів нерухомого майна, а також окремого індивідуального майна визначається за формулою: Оп.р. = Воц* Сор., де Оп.р. - розмір річної орендної плати за оренду цілісних майнових комплексів, об'єктів нерухомого майна, а також окремого індивідуального майна; Воц - вартість орендованого майна, визначена способом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2 до цієї Методики.

Згідно з додатком 2 до Методики, орендна ставка за використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням для розміщення закладів торгівлі продовольчими товарами з реалізацією алкогольних напоїв та тютюнових виробів складає 18%.

Таким чином, за твердженням позивача, розмір річної орендної плати за користування Об'єктом оренди має складати 1 918 600 грн. * 8% = 15 348,8 грн. При цьому, відповідно до п. 2.1.4 Методики, розмір місячної орендної плати за перший місяць після укладення договору оренди чи перегляду розміру орендної плати розраховується за формулою:

Оп.м. = Оп.р. /12* Іп.р. * Ін, де Оп.м. - розмір місячної орендної плати за перший місяць після укладення договору оренди чи перегляду розміру орендної плати; Оп.р. - річна орендна плата, визначена за цією Методикою, грн.; Іп.р. - індекс інфляції за період з дати проведення незалежної оцінки до дати укладення договору оренди або перегляду розміру орендної плати; Ін - індекс інфляції за перший місяць оренди.

Таким чином, на думку позивача враховуючи, що оцінка Об'єкта оренди проведена 30.06.2017 р., розмір місячної орендної плати за перший місяць після перегляду розміру орендної плати - за жовтень 2017 року - має складати 1 918 600 грн./0,008*1,002*0,999= 12

803,43, грн. Саме з метою приведення положень Договору щодо такої істотної умови як орендна плата, у відповідність до положень законодавства, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, як орендодавець звертається до суду із цим позовом.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 р. № 12 роз'яснено, що спори про внесення змін до договору оренди (найму), у зв'язку із запровадженням нових тарифів, ставок орендної плати (в т. ч. внесенням змін до відповідних методик) мають вирішуватися з урахуванням вимог приписів статті 632 ЦК України та ч. 2 ст. 21 Закону «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Згідно п. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України, договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

У відповідності до ст. 11 вищевказаного Закону, оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі, якщо на момент продовження дії договору оренди, остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди.

Також у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що відповідний перегляд орендної плати є обґрунтованим, якщо встановлено факт погодження сторонами при укладенні договору оренди умов щодо перегляду орендної плати, в тому, числі з підстави внесення змін до методики розрахунку орендної плати.

Таким чином, на думку позивача, при укладенні договору сторони досягли згоди щодо можливості внесення змін до договору оренди в частині зміни орендної плати на вимогу однієї із сторін.

Відповідно до Положення про Управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.04.2016 р. № 237, Управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом Департаменту економічної політики Львівської міської ради. У відповідності до ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 р. № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», до повноважень Департаменту економічної політики Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, ведення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. цього ж Положення, основними завданнями управління є: виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.

У позовній заяві позивач просить, внести зміни в Договір оренди № 6350 нежитлових приміщень від 06.06.1994 р., укладений між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, якій передано свої повноваження Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, та ПП «Міська оренда», а саме: абзац 1 розділу 1.1 Договору викласти в такій редакції: «Згідно з висновком оцінювача, ринкова вартість об'єкта оренди станом на 30.06.2017 р. становить 1 918 600 грн. без ПДВ (2 302 320 грн. з ПДВ), а саме:

Пункт 1.1 Договору викласти в такій редакції: «Розмір орендної плати за Об'єкт оренди визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. (зі змінами та доповненнями) і складає 12 803,43 грн. (дванадцять тисяч вісімсот три гривні 43 коп.) без ПДВ за серпень 2017 року. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Річна сума орендної плати на момент внесення змін до цього Договору, відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. (зі змінами та доповненнями), без врахування індексу інфляції становить 153 488,00 грн. (сто п’ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень 00 коп.) без ПДВ».

Пункт 4 Договору викласти в такій редакції: «Орендну плату Орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок Орендодавця. Несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

У разі прострочення по сплаті орендних платежів, Орендар сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.»

Судові витрати покласти на відповідача.

В п. 3 відзиву відповідач зазначає, що «Висновок про вартість майна» викликає сумнів у його допустимості у зв'язку з видимими ознаками порушення процедури проведення оцінки, оскільки датою оцінки є 30 червня 2017 року. Водночас наказ Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради "про незалежну оцінку майна" № 27р затверджено 11 липня 2017 року.

Так, позивач зазначає, що згідно п. 2 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1891 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 р. № 1033) датою оцінки є останнє число місяця, однак згідно статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна.

Разом з тим, як наголошує відповідач та визнає позивач, в тексті позовної заяви допущені помилки щодо визначення розміру орендної плати.

Згідно з п. 2.1.3 Методики, розмір річної орендної плати за оренду цілісних майнових комплексів, об'єктів нерухомого майна, а також окремого індивідуального майна визначається за формулою:

Оп.р. = Воц* Сор., де Оп.р. - розмір річної орендної плати за оренду цілісних майнових комплексів, об'єктів нерухомого майна, а також окремого індивідуального майна; Воц - вартість орендованого майна, визначена способом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2 до цієї Методики.

Згідно з додатком 2 до Методики, орендна ставка за використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням для торгівлі хлібобулочними виробами складає 8%.

Таким чином, розмір річної орендної плати за користування Об'єктом оренди має складати 1 918 600грн * 8% = 153 488 грн.

При цьому, відповідно до п. 2.1.4 Методики, розмір місячної орендної плати за перший місяць після укладення договору оренди чи перегляду розміру орендної плати розраховується за формулою: Оп.м. = Оп.р. /12* Іп.р. * їм, де Оп.м. - розмір місячної орендної плати за перший місяць після укладення договору оренди чи перегляду розміру орендної плати; Оп.р, - річна орендна плата, визначена за цією Методикою, грн., Іп.р. - індекс інфляції за період з дати проведення незалежної оцінки до дати укладення договору оренди або перегляду розміру орендної плати; їм - індекс інфляції за перший місяць оренди.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає, вважає їх такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства України, та просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів у встановленому чинним законодавством України порядку належними, допустимими та достатніми доказами факт наявності законодавчо визначених підстав для внесення у Договір змін, вказаних у позовній заяві, зважаючи на те, що відсутні підстави для зміни в односторонньому порядку, а також зміни за рішенням суду на вимогу позивача, умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення.

Відповідач зазначає, що в обгрунтування своїх вимог позивач покликається на ст. 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідач вважає своїм обов'язком звернути увагу на те, що для зміни розміру орендної плати на вимогу позивача (однієї сторони Договору), останній не надав підтверджень того, що мала місце істотна зміна стану об'єкті оренди, як і підтверджень факту наявності інших підстав, визначених законодавчими актами України, в яких розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін.

Так, відповідач зазначає, що Вищий господарський суд України у постанові від 21.04.2015 р. справа N 2/386 зазначив, що «зміна методики розрахунку орендної плати може бути підставою для зміни розмірів орендної плати, однак виключно з дотриманням вимог ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Натомість, за твердженням відповідача, згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Більше того, відповідач зазначає, що у самому Положенні про оренду майна територіальної громади м. Львова, затвердженому ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова», на яке покликається позивач, зазначено: в п. 7.10, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, якщо інше не передбачене договором. До того ж, навіть у п. 7.6. Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» (зі змінами та доповненнями) (далі - Методика) , зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, якщо інше не передбачене договором.

Зважаючи на зазначене, відповідач наголошує, що позивач безпідставно покликається на положення ст. 632 Цивільного кодексу України, за якими «у визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, тощо), які встановлюються або регулюються повноважними органами державної влади або місцевого самоврядування», а також на положення п. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України, відповідно до якого законом може бути встановлено періодичний перегляд розміру плати за користування майном. А також, одночасно, стверджує, що зміна розміру орендної плати здійснюється лише за взаємною згодою сторін Договору, підстави для її зміни в односторонньому порядку відсутні: зазначеними законодавчими актами не встановлено періодичного перегляду розміру орендної плати. Умовами Договору теж не передбачено можливості для зміни в односторонньому порядку, а також зміни за рішенням суду на вимогу позивача умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення.

Більше того, відповідач звертає увагу на позицію Вищого господарського суду України, викладену у п. 15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», згідно з якою, у разі вчинення цивільного правочину між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності, договірні відносини сторін ґрунтуються на юридичній рівності. вільному волевиявленні та майновій самостійності. З огляду на те, що сторони, як рівні суб'єкти, які, керуючись вільним волевиявленням, досягли взаємної згоди щодо умов Договору не погодили при укладенні Договору перегляду орендної плати в зв’язку з внесенням змін до методики розрахунку орендної плати (затвердження методики у новій редакції тощо), відповідний перегляд орендної плати, що вимагає позивач, є необгрунтованим. Таким чином, посилання позивача на те, що ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» (зі змінами та доповненнями), затверджено Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, як на підставу зміни розміру орендної плати, зазначеного в Договорі, не заслуговує на увагу. Зміна в односторонньому порядку, а також зміна за рішенням суду на вимогу позивача умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення матиме наслідком погіршення становища орендаря, що відповідно до чинного законодавства, є недопустимим.

Так, згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України «Про оренду державною та комунального майна», умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом), законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Таким чином, затвердження Методики, положеннями якої передбачено такий порядок обрахунку розміру орендної плати, який обумовлює збільшення її розміру порівняно з умовами Договору, свідчить про погіршення становища орендаря і не може бути підставою для зміни цієї істотної умови Договору в односторонньому порядку на вимогу позивача , особливо зважаючи на те, що Методика не встановлює обов'язку зміни зазначених умов Договору за існуючих обставин.

Зазначеної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, який у постанові від "29" жовтня 2012 р. у справі № 5006/7/48пд/2012 зазначив, що умови додаткового договору до Договору оренди, на укладенні якого наполягає позивач, фактично стосуються збільшення розміру орендної плати за даним договором, у зв'язку з чим погіршують становище відповідача як орендаря, що є неможливим з огляду на імперативні вимоги частини 4 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Аналогічне положення закріплено і в п. 2 ст. 284 Господарського кодексу України. У свою чергу відхилення такої пропозиції не може вважатися порушенням та мати наслідком примусове (у судовому порядку) внесення змін до договору оренди, адже, відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Додатково, відповідач звертає увагу на те, що позивач стверджує, що враховуючи, що оцінка Об'єкта оренди проведена 30.06.2017 р. розмір місячної орендної плати за перший місяць після перегляду розміру орендної плати - за жовтень 2017 року - має складати І 918 600 гри./0.008*1.002*0.999 = 12 803, 43 грн. Проте, очевидно, що жовтень 2017 року не є першим місяцем після перегляду розміру орендної плати. Крім цього, згідно з ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Так як Договір є виконаним за усі попередні місяці, що передували поточному місяцю, протягом яких здійснювалось користування об'єктом оренди, звітні періоди закриті, вказане додатково свідчить про невідповідність вимоги позивача про внесення змін щодо розміру орендної плати та порядку його визначення чинному законодавству України.

Як зазначалось вище, відповідно до чинного законодавства, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач зазначає, що позивач не наводить жодних підстав, встановлених законодавством, для зміни вказаних умов Договору в односторонньому порядку, а також їх зміни за рішенням суду на вимогу позивача. Можливість такої зміни умов Договору також не передбачена.

Таким чином, відповідач вважає, що для внесення в Договір в односторонньому порядку, а також за рішенням суду на вимогу позивача вказаних позивачем у позовній заяві змін.

Крім того, на думку відповідача, відсутні підстави для проведення оцінки нежитловото приміщення за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 2, (далі - об’єкт оренди), як передумови для зміни орендної плати. Як вірно зазначає сам позивач, згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оцінка об’єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди.

Проте, відповідач зазначає, що посилаючись на умови укладеного Договору та зазначені правові норми, позивач необгрунтовано стверджує, що мають місце названі вище підстави для проведення оцінки об'єкта оренди і зміни орендної плати з урахуванням результатів проведення такої оцінки. Так, перед укладенням Договору, Орендодавцем була проведена оцінка вартості орендованого майна, результати якої використані для розрахунку розміру орендної плати, шо викладено в п.1.1. Договору, а отже, на момент укладення Договору була проведена оцінка об'єкта оренди, відповідно до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що не заперечується самим позивачем.

Договір був укладений на термін до 20.06.2022 р. (п.1 Договору) і на дату складення відзиву є діючим (не є припиненим).

Відповідач звертає увагу на те, що такий термін дії Договору був визначений Сторонами ще при укладенні Договору і протягом його дії не змінювався, а тому, відсутня визначена ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державною та комунального майна» підстава для проведення оцінки, згідно з якою у разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди. Продовження (поновлення) договору оренди може мати місце лише за умови, що строк (термін) його дії закінчився.

Відповідач наголошує, що під час дії Договору не здійснювалось і не ініціювалося жодною із Сторін продовження договору оренди, на яке покликається позивач у позовній заяві. Сторони не здійснювали двостороннього волевиявлення щодо збільшення погодженого ними терміну дії Договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди до Договору.

Натомість термін дії Договору одразу при укладенні останнього був визначений Сторонами до 20.06.2022 р. і досі триває.

Відповідач просить звернути увагу, що в чинному на момент укладення Договору оренди № 6350 від 06.06.1994 року Законі України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", зокрема в ст. 23 цього Закону, передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, ухвалою Львівської міської ради 897 від 07.06.2007 року затверджено нову Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, якою затверджено нові орендні ставки за користування нерухомим майном комунальної власності територіальної громади м. Львова. Положення про оренду нежитлових приміщень, що є у комунальній власності м. Львова, на підставі якого визначався розмір орендної плати за Договором № 6350 від 6.06.1994 року, є нечинним. Оскільки оцінка об'єкта проводилася понад 20 років, тому для визначення орендної плати за Договором оренди № 6350 від 6.06.1994 року, відповідно до Методики, на замовлення позивача проведено оцінку вартості об'єкту оренди. При розрахунку розміру орендної плати позивач покликається на положення Методики, хоча за існуючих обставин дія Методики взагалі не поширюється на відносини позивача і відповідача за Договором; обґрунтовуючи свої вимоги, позивач змішує (не розмежовує) поняття «Індексації

орендної плати» і «зміни розміру орендної плати».

Відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного (оспорюваного, невизнаного) права чи охоронюваного законом інтересу, навіть якщо б підстави для зміни зазначених у позовній заяві умов Договору позивачем в односторонньому порядку або за рішенням Суду на вимогу позивача мали місце.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективною захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Позивач звернувся до Суду за захистом свого права і при цьому покликається на те, що його право порушене ще у 2007 році, оскільки саме тоді ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 року було затверджено нову Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, коли дізнався, що його права (чи охоронювані законом інтереси) порушені, оскільки він отримує орендну плату у розмірі меншому, аніж мав право отримувати (якщо б розрахунок здійснювався відповідно до положень Методики); що не проводилась нова оцінка об'єкта оренди, як передумови для зміни розміру орендної плати; що в умови Договору не внесено зміни щодо порядку здійснення сплати орендної плати і відповідальності за його порушення, визначених Методикою.

Відповідач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для цієї категорії справ законом не встановлено спеціальної позовної давності. З огляду на зазначене, строк позовної давності сплив 07.06.2010 року.

Виходячи з викладеного, у відповідності з частиною 3 статті 267 ЦК України, відповідач заявляє про пропущений строків позовної давності за позовними вимогами, які заявлені позивачем, та просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності і повністю відмовити в задоволенні позову.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що 06.06.1994 року між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, повноваження якого виконує Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ВАТ «Львівський Хлібокомбінат», правонаступником якого є ПП “Міська оренда”, укладено Договір оренди нерухомого майна № 6350 (надалі – Договір).

Відповідно до умов цього Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди) - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 2, загальною площею 72,6 кв.м., для реалізації хлібобулочних виробів.

Об'єкт оренди є майном комунальної власності, що підтверджено копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відносини щодо оренди комунального майна регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

За змістом статті 10 Закону, однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Розмір орендної плати та порядок розрахунків врегульований розділом 5 Договору. Так, відповідно до п. 1.1 Договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинного на момент укладення даного Договору розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженого Ухвалою міської ради, і складає 111,48 грн. без ПДВ за перший місяць оренди.

Договір був укладений на термін до 20.06.2022 року (п.1 Договору).

Окрім того, між Управлінням комунального майна, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Відкритим акціонерним товариством “Львівський хлібокомбінат” (правонаступником якого, у частині, що стосується Договору, є Приватне підприємство “Міська оренда”) укладено Договір № 6350 (Д-14) від 04.11.2014 р. про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення № 6350 від 06.06.1994 р. за адресою м Львів, вул. Коцюбинського, 2 (в якості додатку до Договору оренди нежитлового приміщення № 6350 від 06.06.1994 р.).

У позовній заяві позивач просить, внести зміни в Договір оренди № 6350 нежитлових приміщень від 06.06.1994 р., укладений між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, яким передано свої повноваження Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, та ПП «Міська оренда», а саме: абзац 1 розділу 1.1 Договору викласти в такій редакції: «Згідно з висновком оцінювача, ринкова вартість об'єкта оренди станом на 30.06.2017 р. становить 1 918 600 грн. без ПДВ (2 302 320 грн. з ПДВ).

Пункт 1.1 Договору викласти в такій редакції: «Розмір орендної плати за Об'єкт оренди визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. (зі змінами та доповненнями) і складає 12 803,43 грн. (дванадцять тисяч вісімсот с три гривні 43 коп.) без ПДВ за серпень 2017 року. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Річна сума орендної плати на момент внесення змін до цього Договору, відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. (зі змінами та доповненнями), без врахування індексу інфляції становить 153 488,00 грн.(сто п’ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень 00 коп.) без ПДВ.»

Пункт 4 Договору викласти в такій редакції: «Орендну плату Орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок Орендодавця. Несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

У разі прострочення по сплаті орендних платежів, Орендар сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.»

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Однак, позивач не зважає на положення ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального манна», згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а в ч. 2 ст. 21 цього ж Закону наведено обставини, за яких розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін Договору: «Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від неї обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України».

Отже, що для зміни розміру орендної плати на вимогу позивача (однієї сторони Договору), останній не надав підтверджень того, що мала місце істотна зміна стану об'єкті оренди, як і підтверджень факту наявності інших підстав, визначених законодавчими актами України, в яких розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 “Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна” (із змінами і доповненнями), про те, що спори про внесення змін до договору оренди (найму) у зв'язку із запровадженням нових тарифних ставок орендної плати (в т. ч. внесенням змін до відповідних методик) мають вирішуватися з урахуванням вимог приписів статті 632 ЦК України та частини другої статті 21 Закону “Про оренду державного та комунального майна”, згідно з якими розмір орендної плати в договорі встановлюється за домовленістю сторін і може бути змінено за погодженням сторін або у випадках та на умовах, встановлених законом..

Судом встановлено, що позивач не зазначив та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності істотних змін стану об'єкту оренди, як законодавчо визначеної підстави для зміни розміру орендної плати. Позивач також не навів і інших підстав, з якими чинне законодавство пов'язувало б зміну розміру орендної плати».

Крім того, чинним законодавством України не встановлено інших випадків, які були б застосовними до існуючих відносин позивача та відповідача за Договором і стверджували б про наявність підстав для зміни розміру орендної плати позивачем в односторонньому порядку або за рішенням суду на вимогу позивача.

Натомість, згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України , зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Більше того, у самому Положенні про оренду майна територіальної громади м. Львова, затвердженому ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова», на яке покликається позивач, зазначено: в п. 7.10, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, якщо інше не передбачене договором. До того ж, навіть у п. 7.6. Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» (зі змінами та доповненнями) (далі - Методика) , зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, якщо інше не передбачене договором.

Крім того, не підтверджене належними доказами є твердження позивача про те, що « в п.12 Договору сторони дійшли згоди, що відносини щодо оренди нежитлових приміщень та будинків, котрі знаходяться у комунальній власності міста, регулюються Законами України «Про оренду майна державних підприємств та організацій». «Про власність», Положенням про оренду нежитлових приміщень, що є у комунальній власності та іншим законодавством, в чинному на момент укладення Договору оренди № 6350 від 6.06.1994 року Законі України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», зокрема, в ст.23,Закону передбачено, шо розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України».

Крім того, умови, погоджені сторонами у договорі, - це завжди умови, щодо яких досягнуто згоди за взаємною домовленістю сторін, і які знайшли своє відображення у вигляді їх закріплення сторонами у договорі. Такі умови зберігають свою чинність протягом усього строку (терміну) дії договору, якщо тільки не будуть змінені за взаємною згодою сторін (однією стороною - у випадках, передбачених самим договором або чинним законодавством) або ж не стануть такими, що суперечать чинному законодавству (оскільки у такому випадку погоджені сторонами умови не будуть підлягати до застосування).

У існуючому Договорі відсутня (не прописана) умова, згідно з якою Орендодавець має право змінювати розмір орендної плати (або будь-які інші умови договору, зміни яких позивач вимагає у позовній заяві) в односторонньому порядку. І те, що позивач прагне викласти умови Договору в редакції, згідно з якою розмір орендної плати визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 року (далі також - Методика), додатково свідчить про те, що при укладенні Договору така умова сторонами (позивачем і відповідачем) погоджена не була, а отже затвердження Методики не може бути підставою для перегляду (зміни) розміру орендної плати в односторонньому порядку позивачем, а також зміни за рішенням Суду на вимогу позивача цієї умови Договору.

Натомість, у вигляді окремої умови Договору сторонами погоджено порядок розрахунку розміру орендної плати та закріплено розмір орендної плати, а підстави для його зміни в односторонньому порядку позивачем (або за рішенням суду на вимогу позивача) відсутні.

Також, законодавчо визначені умови - це умови, встановлені імперативно, які поширюють свою дію на відносини сторін незалежно від того, чи погодили сторони таке застосування законодавчих норм до їхніх відносин. Такі умови не можуть бути змінені сторонами у договорі (окрім випадків, передбачених чинним законодавством у вигляді винятку за формулюванням «якщо інше не погоджено сторонами у договорі»), однак характеристикою таких умов є поняття «чинності» редакції законодавчих норм (яка змінюється протягом строку (терміну) дії Договору). Іншими словами: для вирішення питання про те, чи буде законодавча норма застосовною до тих чи інших відносин, слід з'ясувати, чи є таке встановлене законодавцем правило чинним (у часі, просторі, за групою осіб) щодо таких відносин.

Отже, те, що сторони закріпили у Договорі умову про поширення дії Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» на відносини щодо оренди нежитлових приміщень та будинків, котрі знаходяться у комунальній власності міста, жодним чином не означає ( і не може означати) погодження сторонами умови договору про односторонню зміну Орендодавцем умови про орендну плату, (як і інших умов Договору), з вимогою про зміну яких позивач звернувся до Суду. Закон України «Про оренду майна державних підприємств і а організацій» поширював би свою дію на ці відносини незалежно від наявності такої умови. У чинному на момент укладення Договору Законі України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (чи будь-якому іншому законодавчому акті) не містилось застережень стосовно того, що такій редакції закону надається зворотна або переважаюча дія. Тобто, він має лише негайну (пряму) дію. Як наслідок, до врегулювання відносин і вирішення спору застосовується чинна на час розгляду справи редакція закону, який станом на час розгляду справи, має найменування «Про оренду державного та комунального майна» і не містить положень, які б надавали Орендодавцю за існуючих умов право в односторонньому порядку змінити будь-які умови Договору (у тому числі і умови про розмір орендної плати) або підстав для здійснення такої зміни умов Судом на вимогу позивача.

Зазначеної позиції дотримується і Вищий господарський суд України. Так, зміни у ч.2 ст. 21 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (найменування якого у чинній редакції - Закон України «Про оренду державного та комунального майна») (оскільки саме у ній викладені положення щодо орендної плати), щодо виключення підстави, на яку покликається позивач, були внесені ще у 2004 році. При цьому Вищий господарський суд України, аналізуючи практику застосування законодавства про оренду (найм) майна у 2013 році і у п.3.2. Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», зазначає, що судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, чи погоджувалися сторонами при укладенні договору оренди умови щодо перегляду орендної плати, в тому числі з підстави внесення змін до методики розрахунку орендної плати. Відповідний перегляд орендної плати є обґрунтованим лише у випадку, якщо господарський суд встановить факт погодження сторонами при укладенні договору оренди такої підстави перегляду орендної плати, як внесення змін до методики розрахунку орендної плати».

Таким чином, позивачем і відповідачем не було погоджено в умовах Договору право позивача в односторонньому порядку змінювати будь-які умови Договору, зміни яких вимагає позивач, зокрема, умову про розмір орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Згідно з положеннями, викладеними в Постанові Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 922/4927/15, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Отже, застосуванню до правовідносин за існуючих обставин підлягає чинна на час розгляду справи редакція Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у якій наведено підстави для зміни розміру орендної плати орендодавцем в односторонньому випадку. Такі підстави за існуючих обставин відсутні.

Крім того у заявах позивача по суті справи наведено лише обгрунтування підстав для зміни розміру орендної плати. При цьому, позивачем жодним чином не наведено обгрунтування вимоги Позовної заяви щодо внесення змін у п. 4 Договору, яким встановлено строк сплати орендних платежів: щомісяця, до 10 числа. Позивач, без жодних обгрунтувань, заявив вимогу про викладення пункту 4 у новій редакції. При цьому, позивач змінює строк оплати: до 20 числа місяця, а також – об’єднує дану умову з іншими умовами щодо: дострокового розірвання Договору (у випадку несплати коштів упродовж 3-х місяців) та стягнення пені за прострочення сплати. Позивачем не зазначено ні підстав для зміни умов п. 4 Договору щодо строку оплати, ні підстав включення у вказаний пункт ще й інших умов, які у існуючій редакції Договору врегульовані пунктами 5 та 6, а тому, - не потребують дублювання ще й у пункті 4.

Крім того, згідно з нормами ст.188 (ч.4) ГК України та ст.652 ЦК України, у разі, якщо Сторони не досягли взаємної згоди щодо зміни умов Договору, заінтересована Сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто, єдиною правовою підставою розгляду судом по суті запропонованих змін до правочину може бути лише наявність спору, що виник між Сторонами при погодженні ними змін до Договору.

Крім того,обов’язок Сторони правочину, яка вважає за необхідне змінити умови Договору, є надіслання іншій Стороні відповідних пропозицій, що встановлено нормою ст.188 (ч.2) ГК України. Проте, основне питання у даній справі – відсутність факту виникнення між Сторонами спору щодо внесення змін у Договір, так як відсутні будь-які докази надсилання Позивачем пропозицій Відповідачу щодо зміни умов правочину.

Оскільки позивач не надсилав пропозицій відповідачу щодо внесення змін у Договір і, відповідно, - спір між Сторонами щодо таких змін – не виникав, тому, - відсутніми є правові підстави для звернення до суду з вимогою про внесення змін, так як, згідно з нормою п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, суд вирішує саме спори, що виникають при укладанні чи зміні правочинів. Відповідно, правові підстави для розгляду судом по суті запропонованих позивачем змін до Договору – відсутні.

Враховуючи, що Договір укладається за домовленістю Сторін (ст.181 ГК України; ч.1 ст.638 ЦК України) і всі зміни до нього необхідно вносити за двостороннім погодженням (ч.2 ст.188 ГК України; ст.652 ЦК України), а суд може розглядати і вирішувати лише спір, що виник між Сторонами у ході погодження змін до Договору (ч.4 ст.188 ГК України, ч.2 ст.652 ЦК України), - тому, при відсутності виникнення спору між Сторонами щодо внесення змін до Договору, наявний факт передчасного заявлення позову (з вимогою про внесення змін до правочину), що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Позивач не наводить жодних аргументів, які б спростовували доводи відповідача про те, що: відсутні законодавчо визначені підстави для зміни в односторонньому порядку, а також зміни за рішенням Суду на вимогу позивача умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення. Крім того, зміна в односторонньому порядку, а також зміна за рішенням Суду на вимогу

позивача умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення

матиме наслідком погіршення становища орендаря, що, відповідно до чинного

законодавства, є недопустимим.

Крім того, зміна ціни в Договорі після його виконання не допускається. Так, як Договір є виконаним за усі попередні місяці (що передували поточному місяцю), протягом яких здійснюється користування об'єктом оренди, звітні періоди закриті, зазначене додатково свідчить про невідповідність вимоги позивача про внесення змін щодо розміру орендної плати та порядку його визначення чинному законодавству України. Підстави для зміни в односторонньому порядку, а також зміни за рішенням Суду на вимогу позивача умов Договору щодо порядку здійснення сплати орендної плати і відповідальності за його порушення також відсутні.

Питання застосовування наслідків пропуску строків позовної давності не може бути задоволено оскільки, як зазначено вище, після прийняття ухвали Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р., «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова», 04.11.2014 р. сторони уклали Договір № 6350 (Д-14), який є Додатком до Договору оренди нежитлового приміщення № 6350 від 06.06.1994 р. де в п.1 зазначено, що розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинного на момент укладення даного Договору розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради, і складає 111,48 грн. без ПДВ за перший місяць оренди, а в п. 2 Договору № 6350 (Д-14) зазначено, що сторони дійшли згоди про те, що інші умови Договору № 6350 від 06.06.1994 р. залишити без змін, відповідно, підстав для їх перегляду немає.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП “Міська оренда” про внесення змін в договір оренди нерухомого майна є не обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 1201 від 10.10.2017 року на суму 1600,00 грн. та платіжне доручення № 11 від 24.01.2018 року на суму 162,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.04.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.