Рішення № 73306996, 11.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 року № 810/525/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лисенко В.І., за участі секретаря судового засідання Приходько Н.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Щербак Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій.

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Обухівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, у якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відрахування (утримання) 85 відсотків від загального розміру призначеної їй за віком пенсії та зобов`язати Пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії з квітня 2015 року по вересень 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з квітня 2015 року, позивачу неправомірно виплачується пенсія у розмірі 85 відсотків призначеного розміру пенсії за віком як особі, яка працює на інших посадах\роботах, відповідно до абзаців другого та четвертого статті 47 Закону України "Про загальнобов`язкове державне пенсійне стахування", оскільки ОСОБА_1, починаючи з 17.02.2014 по теперішній час є фізичною особою-підприємцем.

На думку позивача, поняття "фізична особа-підприємець" не є тотожним щодо поняття "працююча особа", тому Пенсійний орган при виплаті пенсії ОСОБА_1 зобов`язаний застосовувати Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закон України "Про пенсійне забезпечення" без обмежень у вигляді відрахування (утримання) від загального розміру пенсії за віком.

Відповідач проти позову заперечував та надіслав до суду письмовий відзив, де зазначив, що згідно із матеріалами пенсійної справи позивача, останній зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому належить до категорії працюючих осіб, яким виплата пенсії проводиться відповідно до абзаців другого і четвертого частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Також, зазначив, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" позивач з жовтня 2017 року отримує повну пенсію.

Ухвалою суду від 28.02.2018 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У зв`язку із пропуском строку звернення до суду, ухвалою від 28.02.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Обухівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області повернуто позивачу, в частині позовних вимог за період з квітня 2015 року по липень 2017 рік.

На підставі клопотань сторін, ухвалою суду від 19.03.2018 призначено судове засідання у справі на 11.04.2018.

У судове засідання 11.04.2018 з`явились позивач та представник відповідача.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свої вимоги, а представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, з мотивів зазначених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

ОСОБА_1 з 08.12.2011 є пенсіонером за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 (а.с. 9).

Як пенсіонер, який отримує пенсію за віком, позивач перебуває на обліку в Обухівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області.

Як убачається з трудової книжки позивача, 28.02.2013 вона звільнена з посади провідного інженера ТОВ "Полікомм. ЛТД" за власним бажанням (а.с. 12).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадянин України ОСОБА_1, відповідно до запису від 17.02.2004 №23420170000006203 є фізичною особою-підприємцем (а.с. 13).

Позивач, вважаючи, що дії відповідача з виплати пенсії в розмірі 85 відсотків призначеного розміру її пенсії, починаючи з квітня 2015 року є протиправними, звернулась до Пенсійного органу із заявою від 04.12.2017 про здійснення перерахунку пенсії з квітня 2015 року по вересень 2017 року (а.с.15-16).

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач у листі від 12.12.2017 №152/М-04 зазначив, що враховуючи статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, виплата її пенсії здійснюється на підставі та відповідно до норм чинного законодавства, оскільки у період здійснення підприємницької діяльності пенсіонер вважається працюючим ( а.с.17-18).

Позивач, не погоджуючись із діями відповідача щодо зменшення пенсійних виплат, звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами та обставинам, за яких вони відбувались, суд зазначає наступне.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовим актами. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, абзац другий частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" змінено та викладено в наступній редакції: "тимчасово, по 30 вересня 2017 року у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність".

Відповідно до пункту другого Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Зміст вказаних норм означає, що зменшення розміру виплачуваної пенсії до 85 відсотків можливо у разі наявності двох умов, а саме: пенсіонер повинен перебувати на роботі, тобто відноситись до зайнятого населення у період отримання пенсії та розмір пенсії повинен перевищувати 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Суд зазначає, що за даних конкретних обставин справи, позивач відповідає двом обов`язковим умовам зменшення розміру виплачуваної пенсії, з огляду на наступне.

Як стверджувалось у судовому засіданні представником відповідача та не заперечувалось позивачем, розмір пенсії ОСОБА_1 становив 3612, 00 грн., а отже перевищував 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Також, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.01.2012 (а.с.13).

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що статус фізичної особи-підприємця не відносить позивача до працюючої категорії населення, у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, це право закріплено в статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відтак, статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З наведеного убачається, що фізична особа яка має статус фізичної особи-підприємця та зареєстрована у встановленому законом порядку, фактично являється зайнятою особою. При цьому, такий статус не залежить від економічних результатів діяльності особи, зокрема факту та розміру отриманих доходів або збитків.

А тому, суд вважаю, що позивач відноситься до категорії працюючої особи у розумінні статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач як фізична особа-підприємець, пенсія якого перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, підпадає під дію статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплата його пенсії повинна бути обмежена до 85 відсотків від нарахованої.

Також, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якій Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Як закріплено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірності своїх рішень.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що зменшуючи виплату пенсії до 85 відсотків Пенсійний орган діяв у межах наданих повноважень та відповідно до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата складення повного тексту рішення - 12 квітня 2018 р.