Постанова № 73305071, 16.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2018 року м. Київ

Справа № 759/9107/16-ц

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/1335/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) - Невідомої Т.О.

суддів - Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Войтенко Ю.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», про стягнення матеріальних збитків,

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те,що27 січня 2014 року о 12 годині 20 хвилин по проспекту Перемоги - вул. Чистяківська в м. Києві, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, оскільки при оформленні ДТП ОСОБА_2 пред'явив бланк полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів без визначення дати укладення договору, коду та підпису посадової особи страховика. Його звернення до ПрАТ "НФСК "Добробут" залишено без відповіді. Відповідач, у свою чергу, із повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди та заявою про настання страхового випадку до страховика взагалі не звертався. Відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2014 року ОСОБА_2 визнано винним та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.

В добровільному порядку ОСОБА_2 завдану шкоду відшкодовувати відмовляється. Вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 59 438,74 грн., розмір якої просив стягнути з відповідача, а також, вартість проведених оціночних досліджень у сумі 950 грн.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 59 438,74 грн.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 594,38 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити по суті позовних вимог.

Зазначав, що суд першої інстанції ухвалив заочне рішення за відсутності відомостей щодо його належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим порушено його право на захист, передбачене ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод".

Крім того, посилався на те, що автомобіль позивача, 2003 року випуску, а тому під час розрахунку вартості матеріального збитку оцінювач повинен був застосувати коефіцієнт фізичного зносу автомобіля. На його думку,суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо суми матеріального збитку, взявши до уваги Звіт № 253/15 з оцінки вартості відновлювального ремонту транспортного засобу від 25 вересня 2015 року, оскільки, вартість відновлювального ремонту автомобіля повинна бути розрахована з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу. За таких підстав вважав, що позивач не довів реальну вартість матеріальної шкоди.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8, ч. 1 Розділу ХІІІ (Прикінцеві та перехідні положення) ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ (Прикінцеві та перехідні положення) ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Невідомої Т.О., перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27 січня 2014 року о 12 годині 20 хвилин по пр. Перемоги - вул. Чистяківська в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_3

Відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року ОСОБА_2 визнано винним та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. (а.с. 6).

Згідно Звіту № 253/15 від 29 травня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 59 438,74 грн. (а.с. 16-18).

Як встановлено судом першої інстанції цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована. При оформленні ДТП ОСОБА_2 пред'явив бланк полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/0079162 без дати укладення договору, коду та підпису посадової особи страховика. В централізованій базі МТСБУ зазначено, що даний поліс є недійсним, страховик (ПрАТ "НФСК "Добробут") позбавлений права укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з 18 січня 2013 року.

Позивачем були направлені до ПрАТ "НФСК "Добробут" пакети документів по вказаному ДТП, однак письмової відповіді останній не отримував. В свою чергу, ОСОБА_2 із заявою про настання страхового випадку не звертався.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності розміру заподіяної шкоди, за яку повинен відповідати винний у скоєнні ДТП ОСОБА_2

Виходячи із наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права в частині неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до копії паспорту відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 9). Згідно відповіді адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УДМС України в м. Києві, адреса реєстрації відповідача ОСОБА_2 є також АДРЕСА_1 (а.с. 35).

З матеріалів справи вбачається, що судом неодноразово надсилались судові повідомлення про виклик до суду у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2, однак, конверти повертались без вручення з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.40, 54, 62, 79, 92).

Незважаючи на неодноразове повідомлення поштового відділення про надходження відповідних листів, зазначені вище поштові відправлення ОСОБА_2 отримані не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України (у редакції, що була чинна на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України (у редакції, що була чинна на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою кабінету міністрів від 05 березня 2009 року №270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня надходження.

Строк зберігання поштового відправлення в один місяць дає можливість особі, якому адресоване поштове відправлення, вжити заходів для його отримання та ознайомлення з ним протягом цього строку. Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом України у справі №6-3082цс16.

Отже, відсутність ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою його проживання слід розцінювати як належне повідомлення відповідача про проведення судових засідань.

Також, відповідачем при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, у судовому засіданні був підтверджений факт реєстрації за вище вказаною адресою, що вбачається з ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року (а.с. 104). Крім того, відповідач, звертаючись до суду із заявами, самостійно визначав адресу свого проживання - АДРЕСА_1 (а.с. 82, 91).

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що справу вирішено судом у відсутність відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, а тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо розміру завданої шкоди, яка повинна бути розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частинами 2, 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина 2 статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, пункт 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Окрім того, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, якщо ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Своєї вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди відповідач не заперечує.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, встановивши обставини на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, обґрунтовано виходив із презумпції вини ОСОБА_2 у завданні шкоди позивачу. Також, суд першої інстанції вірно встановив, що дорожньо-транспортна пригода за участю сторін у справі, мала місце, та, внаслідок ДТП був пошкоджений автомобіль, що належить на праві приватної власності позивачу, а вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 59 438,74 грн.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з п. 1 ч. 2 вказаної статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення матеріальних збитків, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, згідно з положеннями ст. ст. 1166, 1172, 1187, 1194 ЦК України, на підставі Звіту №253/15 з оцінки вартості відновлювального ремонту транспортного засобу від 29.05.2015 року.

Відповідачем не було надано суду доказів, які підтверджували б, що сума грошових витрат, необхідних для проведення відновлювального ремонту автомобіля позивача, що визначена спеціалістом, не відповідає дійсній вартості матеріального збитку.

Обставин, що б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних вище висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 також не містить.

В той же час, відповідно до довідки, яка була видана ОСОБА_3, ВДАІ Святошинського району м. Києва в день дорожньо-транспортної пригоди зафіксовані наступні пошкодження транспортного засобу - "Мітсубіші" д.н.з. НОМЕР_5, якими є кришка багажника, задній бампер (а.с.7).

Згідно ж ремонтної калькуляції від 28.05.2015 серед запасних частин, які підлягають заміні, зазначено: ліхтар задній лівий в зборі - 3499,43 грн. (а.с.20).

Тобто, доказів пошкодження ліхтаря заднього внаслідок ДТП, яка мала місце 27 січня 2014 року, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене вартість відновлювального ремонту слід зменшити на розмір вартості деталі, докази пошкодження якої відсутні.

59438,74 - 3499,43 = 55939,31 грн. - вартість відновлювального ремонту, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Також, слід відмітити, що звіт 253/15 від 29 травня 2015 року, покладений в основу рішення, є наслідком проведеного перерахунку калькуляції відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля за цінами станом на 29 травня 2015 року на підставі звіту від 29 квітня 2014 року (а.с.16).

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2017 року змінити.

Зменшити розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, з 59 438,74 грн. до 55 939,31 (п'ятдесяти п'яти тисяч дев'ятиста тридцяти дев'яти ) грн. 31 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Т.О.Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль