Рішення № 73303581, 04.04.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/30576/16-ц

Провадження № 2/761/2417/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління юстиції в місті Києві, про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа: Головне управління юстиції в м.Києві, про визнання за нею права власності в порядку спадкування на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та складається з житлового будинку, зазначеного на технічному плані під літерою «А», сарая, зазначеного на технічному плані під літерою «Б», та вбиралень, зазначених на технічному плані під літерами «Г» і «Д».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2. Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме: будинок АДРЕСА_1.

При цьому, позивачка, як єдина спадкоємиця першої черги за законом, фактично прийнявши спадщину, що залишилась після смерті її чоловіка, у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття вказаного спадкового майна, ні підставі якої було заведено спадкову справу №814/15.

Однак, постановою нотаріуса від 28.10.2015 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки через відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, неможливо встановити, чи належали вони померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2.

Між тим, позивачка вказує, що вищенаведене нерухоме майно належало померлому ОСОБА_2, як особі, яка відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК УРСР фактично прийняла спадщину, а саме: фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, проживав в вказаному будинку, утримував його та сплачував всі необхідні платежі по комунальним послугам.

Також, позивачка зауважує, що ОСОБА_3, яка розпочала будувати спірний будинок, отримала всі необхідні на той час дозвільні документи, а сам будинок було здано в експлуатацію, про що свідчить відповідний технічний паспорт на вказане нерухоме майно.

Проте, прийнявши у фактичне управління спірне нерухоме майно після смерті ОСОБА_3, родина померлої до нотаріальної контори для оформлення спадщини не зверталися та лише син померлої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до Одинадцятої державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, однак так і не завершив оформлення відповідних документів у зв'язку зі смертю. Водночас, всі спадкоємці ОСОБА_5, в тому числі і матір ОСОБА_2 - ОСОБА_6 до нотаріальної контори з відповідними заявами не зверталися.

Таким чином, враховуючи неможливість зареєструвати успадковане майно на своє ім'я та отримати відповідні документи згідно чинного законодавства України, а також зважаючи на те, що ОСОБА_3 будувала спадковий будинок за наявності дозвільних документів, які були передбачені чинним на той час законодавством, позивачка вважає, що вона має всі законні підстави для звернення до суду за захистом свого права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті її чоловіка - ОСОБА_2

Ухвалою від 31.08.2016 року вказану позовну заяву було залишено без руху, оскільки позивачкою не було додано до позову квитанції про сплату судового збору за подання до суду позову майнового характеру на суму 5 702,00 грн., а також копії позовної заяви та всіх доданих до неї документів для надіслання їх відповідачу.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали, 12.10.2016 року позивачкою було надіслано на адресу суду квитанцію про сплату судового збору та позовну заяву в новій редакції з додатками відповідно до кількості учасників судового процесу.

Ухвалою від 24.10.2016 року було відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом.

14.12.0216 року на адресу суду надійшли пояснення відповідача щодо позову, в яких він просить суд прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, а розгляд справи проводити за відсутністю його представника.

В ході судового засідання, яке відбулося 27.02.2017 року, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_7 про витребування доказів, а саме: витребування з Дванадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завіреної копії спадкової справи відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2; витребування з Головного управління юстиції у м.Києві інформації щодо того, чи відкривалися спадкові справи після смерті: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

У відповідь на запит суду, 14.04.2017 року завідувачем Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. було надіслано до суду належним чином завірену копію спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2

11.12.2017 року на адресу суду надійшов лист з Головного територіального управління юстиції в м.Києві, в якому зазначено, що в розпорядженні Головного територіального управління юстиції у м.Києві відсутня інформація про відкриття спадкових справ після смерті: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які на час смерті проживали за адресою: АДРЕСА_1.

В ході судового засідання, яке відбулося 04.04.2018 року, ухвалою, постановленою судом не виходячи до нарадчої кімнати, було вирішено продовжувати розгляд даної справи в загальному провадженні після стадії підготовчого засідання.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач та треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Разом з тим, як вже зазначалось вище, відповідач в своїх поясненнях щодо позову просив розгляд справи проводити без участі його представника.

Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 14.04.2015 року.

При цьому, оскільки заповіту щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті ОСОБА_2 складено не було, згідно положень ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Так, відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Положеннями ч. 3 ст. 1268 та ч. 1 ст. 1270 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як встановлено в судовому засіданні, спадкоємиця першої черги за законом після померлого ОСОБА_2 - його дружина ОСОБА_1 17.08.2015 року подала до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття нею спадкового майна після смерті спадкодавця ОСОБА_2 При цьому, станом на час відкриття спадщини позивачка постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка Головного управління внутрішніх справ м.Києва від 13.09.2016 року.

Проте, державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.10.2016 року, на підставі якої позивачці було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на її ім'я на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_2, оскільки в зв'язку відсутністю факту належності цього майна спадкодавцеві, неможливо встановити склад спадкового майна.

При цьому, відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця на вищенаведене майно, державний нотаріус у виданій ним постанові вказує, що із наданих документів вбачається, що у ОСОБА_1 відсутні будь-які правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом до суду, позивачка, як на підставу для його задоволення, посилалась на те, вищенаведене нерухоме майно належить померлому ОСОБА_2, як особі, яка відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК УРСР фактично прийняла цей будинок та земельну ділянку в спадщину, а саме: фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, проживав в вказаному будинку, утримував його та сплачував всі необхідні платежі по комунальним послугам.

Крім того, як зауважує позивачка, спірний будинок розпочала будувати в 1950 році ОСОБА_3, отримавши всі необхідні на той час дозвільні документи, а сам будинок в подальшому було здано в експлуатацію спадкоємцями останньої, про що свідчить відповідний технічний паспорт на вказане нерухоме майно.

Так, згідно рішення виконкому ради депутатів в м.Києві «Про відведення земельних ділянок під забудову житлових будинків» від 15.04.1945 року №10/7 ОСОБА_3 було відведено земельну ділянку під забудову спірного житлового будинку.

06.06.1948 року за заявою ОСОБА_3 начальником інвентаризаційного бюро було складено зведений оціночний акт загальної вартості будинку та споруд на спірній земельній ділянці.

Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 30.10.1972 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

Як встановлено в судовому засіданні, діти ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_15 звернулися до Одинадцятої контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1.

Водночас, у відповідності до Довідки Начальника РЖУ Радянської району Горіна А.Е. від 03.12.1974 року, яка була видана нотаріусу нотаріальної контори №11, домоволодіння АДРЕСА_1 завершено будівництвом на 70%.

В подальшому, ОСОБА_5, а після смерті - його спадкоємцями вчинялися певні дії щодо підключення спірного житлового будинку до газопостачання, електроенергії та проведення каналізації.

Також, в матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 26.10.2012 року, виданого на ім'я ОСОБА_2

Як вбачається зі змісту вказаного технічного паспорту, житловий будинок з пррибудовами побудовано в 1948 року, а сарай під літерою «Б», вбиральні під літерами «Г», «Д» - в 1965 році.

В свою чергу, згідно зі ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 роек «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», який діяв як в 1948, так і 1965 році, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверх із числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26.08.1948 року та Постановою від 26.08.1948 року, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Разом з тим, 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства СРСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу.

Згідно з п.п.6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалася вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за п.10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований в 1948 році, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Таким чином, з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином житлового будинку, цей громадянин набуде право володіння, користування і розпорядження цим майном.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-137цс13 від 18.12.2013 року.

Натомість, наявні в матеріалах справи документи про те, що спірний будинок, а в подальшому - сарай та дві вбиральні були збудовані лише констатують факт самого будівництва, однак не є затвердженим виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів актом державної комісії про прийняття збудованого житлового будинку.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, своє право на спадкування нерухомого майна позивачка також обґрунтовує фактичним прийняттям спадщини від померлого чоловіка, який, в свою чергу, прийняв її від інших спадкодавців, які також прийняли спадщину від попередніх спадкодавців.

Проте, вказані твердження позивачки спростовуються листом з Головного територіального управління юстиції в м.Києві від 13.10.2017 року, в якому зазначено, що в розпорядженні Головного територіального управління юстиції у м.Києві відсутня інформація про відкриття спадкових справ після смерті: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які на час смерті проживали за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, як вбачається зі змісту довідки Київської міського бюро технічного інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 19.03.2014 року за №31189, в реєстрових книгах Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», відсутній запис про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1.

Водночас, відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту реєстрації речового права на нерухоме майно. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Як передбачено вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, а також зважаючи на те, що факт проживання позивачки у спірному домоволодінні не є доказом прийняття спадщини від особи, щодо якої відсутні дані про отримання нею цього майна у спадок в порядку, визначеному законом, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління юстиції в місті Києві, про визнання права власності на спадкове майно.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 10.04.2018 року.

Суддя: