Постанова № 73302618, 11.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 310/712/17Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О.М.Пр. № 22-ц/778/1191/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитною лінією

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитною угодою № 009-07508-010413 від 01.04.2013 року станом на 11.01.2017 року у розмірі 43864,75 грн., яка складається з: 27200,00 грн. - прострочене тіло кредиту; 16664,75 грн. - заборгованість за відсотками, від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року позовні вимоги Банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Банку (ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитною лінією № 009-07508-010413 у розмірі 43864,75 грн., судовий збір в розмірі 1600,00 грн., а всього - 45464,75 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 110-112) просила рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами апеляційний суд має керуватись при апеляційному перегляді цієї справи.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 09 лютого 2018 року (а.с. 125), справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 127) в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою суду апеляційної інстанції (а.с. 125), копія якої надсилалась апеляційним судом Банку (повідомлення про отримання а.с.128), останньому надавався строк для надання можливого відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача - п'ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Однак, Банк відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 у цій справі апеляційному суду не надав.

В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов Банку у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 526, 527, 530, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 10 - 11, 88 ч. 1, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, та виходив із обґрунтованості та доведеності всіх позовних вимог Банку до відповідача ОСОБА_2 у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (28 листопада 2017 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_2 № 009-07508-010413 від 01 квітня 2013 року (копія а.с.5) відповідач уклала з Банком кредитну угоду і отримала кредит у розмірі 22700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48,00 % на рік.

Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надав відповідачу картку та кредитні кошти. Відповідач не сплачувала Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов кредитної угоди, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачем допущені порушення зобов'язання за кредитним договором, і вона станом на 11 січня 2017 року має заборгованість в розмірі 43 864,75 грн., яка складається із наступного:

- 27200 грн. - прострочене тіло кредиту;

- 16664,75 грн. - заборгованість за відсотками (розрахунок а.с. 4).

Заперечення представника відповідача суд першої інстанції правильно не взяв до уваги у цій справі, оскільки відповідно до виписки Банку по рахунку відповідача (а.с. 68-73) від 10 липня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 був отриманий кредит в розмірі 22700,00 грн. і вона здійснювала погашення кредиту.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, вимог Цивільного кодексу України, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свої зобов'язання і на підставі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що зобов'язання відповідачем ОСОБА_2 виконувались неналежним чином та нерегулярно, чим істотно були порушені умови кредитної угоди.

При вищевикладених обставинах, приймаючи до уваги невиконання зобов'язань відповідачем за кредитною угодою, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги Банку підлягають задоволенню, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути заборгованість у розмірі 43864,75 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_2, висловлену у цій справі в якості заперечень проти позову Банку у цій справі через її представника, та яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції у цій справі правильно виходив із презумпції правомірності вищезазначеної кредитної угоди сторін у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановлено, що недійсність вищезазначеної кредитної угоди сторін прямо не встановлена законом.

Відповідач ОСОБА_2 у цій справі не заявляла будь-яких зустрічних позовних вимог, у тому числі щодо визнання недійсним вищезазначеної кредитної угоди сторін, у тому числі з підстав того, що вона підписана з боку Банку неналежною особою без відповідних повноважень тощо.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції у матеріали цієї справи будь-яке рішення суду в іншій цивільній справі, що набрало законної сили, та яким визнано недійсною вищезазначену угоду сторін.

Встановлено також, що Банком суду першої інстанції у цій справі була надана виписка з особового рахунку боржника ОСОБА_2 (а.с, 68-73), яка свідчила про отримання грошей позичальником, наявність простроченої заборгованості за рахунком, про стан та історію погашення позичальником ОСОБА_2 заборгованості за вищезазначеною кредитною угодою тощо.

Між сторонами у цій справі існують кредитні правовідносини, які регулюються нормами ст. 1054-1057 ЦК України. Розрахунки, пов'язані із кредитуванням (документарне оформлення видачі кредитних коштів, відкриття аналітичних рахунків та порядку відображення на них операцій з погашення заборгованості тощо) регулюються банківськими нормативними документами. Одним з таких нормативних документів є Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України.

Відповідно до цього Положення банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них. Згідно із цим Положенням форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Відповідно до цього Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Програма щодо відображення банківських операцій (у тому числі формування банківських виписок) є сертифікованою та погодженою Національним банком України.

Тому, безпідставними є доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що Банк мав надавати суду першої інстанції у цій справі в обґрунтування свого позову до відповідача первинні бухгалтерські документи (меморіальний ордер тощо).

Крім того, Банк мав право нараховувати відповідачу ОСОБА_2 за вищезазначеною угодою відсотки у тому числі за період після 05.10.2015 року (після введення у Банку тимчасової адміністрації у зв'язку із ліквідацією останнього) і до 31.03.2016 року.

Оскільки, в силу вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а ОСОБА_2, як позичальник, не виконувала свої зобов'язання за вищезазначеною угодою сторін належним чином, тому утворилась вищезазначена заборгованість, яку Банк просив стягнути з відповідача у цій справі.

Відповідач ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції у матеріали цієї справи будь-яких належних, допустимих доказів у спростування цієї заборгованості.

Безпідставними у даному випадку є посилання ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, в обґрунтування своїх заперечень на ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Хоча, в силу вимог ст. 10 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, у цій справі відсутні.

За змістом ст. 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно).

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Порушення норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, передбачені ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні.

Описки в оскаржуємому рішенні суду першої інстанції у цій справі (помилкові посилання в мотивувальній частині рішення на ст.ст. 224-226 ЦПК України тощо) не можуть бути підставою для скасування останнього апеляційним судом, а можуть бути виправлені у подальшому судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 269 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, та зокрема відповідачем ОСОБА_2 апеляційному суду не надані.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, вирішено питання про розподіл між сторонами у цій справі судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с.123), сплаченого нею при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 10-11, 58-61, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 12, 141, 367-368, 374-375, 381-384, п.п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову апеляційного суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюються з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 11 квітня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.