Постанова № 73294697, 29.03.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/10088/16-ц Номер провадження 22-ц/786/81/18Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

за участю секретаря: Ткаченко Т.І.

представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 Кременчуцької міської ради Полтавської області, Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та недійсним державного акта на землю, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2017 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначення, земельну ділянку площею 0,0259 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 4212,67 грн.

В інші частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Кременчуцької міської ради Полтавської області, Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та недійсним державного акта на землю відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1102,40 грн.

З вказаним рішенням суду не погодилася відповідачка за первісним та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_4, оскарживши його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 прохає рішеннясуду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, а також задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд не витребував та не дослідив висновок експерта у кримінальному провадженні, яким встановлено, що підписи в акті про узгодження меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 з суміжними землекористувачами не належать ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Земельна ділянка, передана ОСОБА_5 у власність, належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони ПР-З, як і інші земельні ділянки про АДРЕСА_1, тому безпідставно виділена у власність позивачці. Рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалося, а технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 не проходив обов'язкової державної експертизи. При цьому, Автозаводська районна в м. Кременчуці рада не мала повноважень розпорядження землями, а строки позовної давності ОСОБА_4 не пропустила.

У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцька міська рада просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4, пославшись на те, що вона пропустила строк позовної давності. Також зазначили, що у зв'язку з ліквідацією Автозаводської районної у місті Кременчуці ради та утворенням Автозаводської районної адміністрації як окремої юридичної особи, вони не є її правонаступником та не несуть відповідальність за ухвалені радою рішення, тому не є належними відповідачами у справі. Також вказали, що рішенням Кременчуцької міської ради від 25.09.2012 р. ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність чи оренду громадянам, за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка входить в межі земельної ділянки, переданої рішенням Автозаводської районної ради м. Кременчука у власність іншому громадянину.

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, п. 9 статті 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень якого передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 29 липня 2010 року затверджено технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 (присадибна ділянка) та передано їй безоплатно у власність земельну ділянку площею 795 кв.м для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.7).

На підставі вказаного рішення видано ОСОБА_5 Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого остання є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 1 а.с. 6).

Власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0891 га., є ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 35-37).

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.12.2015 р. ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0178 га за адресою: АДРЕСА_2,оскільки дана земельна ділянка віднесена до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони ПР-3 (т. 1 а.с. 43).

Актом обстеження земельної ділянки від 25.04.2016 р, комісією із складу спеціалістів виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області було встановлено, що на частині приватизованої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 збудований капітальний паркан з білої цегли та встановлені ворота, з обох боків закладені бордюри та влаштований під'їзд до воріт, що веде до земельної ділянки АДРЕСА_2. У зв'язку з чим комісією встановлено факт перешкоджання вільному володінню земельною ділянкою по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, розмір самовільно забудованої земельної ділянки становить 0,0259 га.

За інформацією Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області, відповідно до методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. N 963, ймовірна шкода, завдана ОСОБА_5 внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, становитиме 2612,67 грн.

Для визначення розміру самовільно зайнятої земельної ділянки ОСОБА_5 сплачено 1600 грн. за виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, що підтверджується копією квитанції 0.0.549310765.1 від 11.05.2016 р.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_5 послалася на те, що є законним власником спірної земельної ділянки, частину якої розміром 0,0259 га самовільно зайняла суміжний користувач ОСОБА_4, яка побудувала на ній капітальний паркан, встановила металеві ворота, заклала бордюри та влаштувала під'їзд до воріт. Жодних договорів на право користування належною ОСОБА_5 земельною ділянкою вона не укладала. Своїми діями відповідачка заподіяла їй матеріальну шкоду на загальну суму 4212,67 грн., та завдала моральну шкоду.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_4 послалася на те, що для обслуговування належного їй на праві власності житлового будинку, а саме вигрібної ями, які розташовані по АДРЕСА_2, згідно технічної документації нею було влаштовано під'їзні шляхи, паркан з воротами для в'їзду/виїзду транспорту зі сторони АДРЕСА_1. Для приведення у відповідність права на користування земельною ділянкою, зайнятою влаштованим під'їзним шляхом до домоволодіння по АДРЕСА_2 вона звернулась до Кременчуцької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0178 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, на що їй було відмовлено, оскільки дана земельна ділянка віднесена до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони ПР-3. Оскільки станом на 2009-2010 роки землі по АДРЕСА_1 відносились до земель ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, вважає, що земельну ділянку передано у власність ОСОБА_5 з порушенням вимог ст.ст.51,52, ч.3 ст.83 Земельного кодексу України.

Крім того, до неї, як до власника суміжної земельної ділянки, щодо узгодження меж землекористування в натурі зі спірною земельною ділянкою не звертались, що є порушенням ст.198 Земельного кодексу України.

Вважає, що при прийнятті рішення від 29.07.2010 р. про передачу ОСОБА_5 у власність земельної ділянки Автозаводська районна рада м. Кременчука вийшла за межі своїх повноважень, оскільки законом передбачено, що повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_5 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Автозаводська районна рада м. Кременчука Полтавської області при ухваленні рішення від 29.07.2010 р. про передачу ОСОБА_5 у власність спірної земельної ділянки діяла у відповідності до положень чинного законодавства та в межах повноважень, наданих їй Кременчуцької міською радою Полтавської області, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (в редакції Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ст.41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад. Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами. Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом даного скликання. Порядок формування, структура, форми діяльності районних у містах рад та їх органів визначаються відповідно до цього та інших законів.

В ст.ст.11, 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, в тому числі, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.

Встановивши вказані обставини, проаналізувавши наведені правові норми суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 29.07.2010 р. про передачу ОСОБА_5 у власність спірної земельної ділянки Автозаводська районна рада м. Кременчука Полтавської області керувалась положеннями Земельного кодексу України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та діяла в межах повноважень, наданих їй Кременчуцької міською радою Полтавської області, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання вказаного рішення незаконним та недійсним державного акта на землю на ім'я ОСОБА_5

Порушень земельного законодавства при прийнятті вказаного рішення судом першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду не встановлено.

Крім цього, вищевказане рішення було предметом перегляду Автозаводського районного суду м. Кременчука, та постановою суду від 02.09.2014 року у справі № 524/4329/14-а, що набрала законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Автозаводської районної ради м. Кременчука, Кременчуцької міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії відмовлено (т. 1 а.с. 229-231).

При цьому, вказаною постановою встановлено, що позивач, будучи власником земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0891 га відповідно до свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, Веселовським А.Г. за №15707, зверталася із заявою до Кременчуцької міської ради Полтавської області за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0178 га для городництва, розташованій в районі садиби АДРЕСА_2.

25.09.2012 року Кременчуцька міська рада прийняла рішення, яким відмовила в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, аргументувавши тим, що вказана земельна ділянка входить в межі земельної ділянки, переданої рішенням Автозаводської районної ради міста Кременчука у власність іншому громадянину.

Рішенням Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 29 липня 2010 року «Про передачу гр. ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1» затверджено технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_5 ) по АДРЕСА_1 (присадибна ділянка) та передано гр. ОСОБА_5 безоплатно у власність земельну ділянку площею 795 кв.м.

Оспорюючи вказане рішення, представник позивача зазначив, що права його довірителя, як власника суміжної ділянки не порушені, а порушено право на отримання дозволу на розроблення проектів землеустрою на спірну земельну ділянку.

Встановивши вказані обставини та проаналізувавши положення п. г ч. 1 ст. 96 ЗК України, ч. 3 ст. 103 ЗК України, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи прийшов до висновку про те, що отримання в 2010 році гр. ОСОБА_5 у власність спірної земельної ділянки правомірно було підставою про відмову ОСОБА_4 в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду, тому відмовив у задоволенні її позову (т. 1 а.с. 229-231).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.20917 р.), 4. обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення були закріплені в ч. 3 ст. 61 ЦПК України (в редакції, чинній з 03.08.2017).

Отже, законність рішення від 29.07.2010 р. підтверджена вказаним судовим рішенням, а тому ОСОБА_4 обґрунтовано відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

Посилання ОСОБА_4 на те, що вона не підписувала акт про узгодження меж землекористування в натурі за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 118 ЗК України для приватизації земельної ділянки необхідним є встановлення її розмірів.

Ст. 198 ЗК України передбачено погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення), встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 76-81 ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного розгляду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України в цій же редакції, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як установлено ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У суді першої інстанції було досліджено копію акта про узгодження меж землекористування в натурі та встановлено, що у вказаному акті містяться підписи суміжних з ОСОБА_5 землекористувачів - ОСОБА_7 та ОСОБА_4, яка заперечувала належність їй підпису.

Судом апеляційної інстанції за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_3 витребувано та досліджено належним чином завірену копію висновку судово-почеркознавчої експертизи № 11507/11589 за кримінальним провадженням № 12016170090001978, складеного експертами Харківського НДІ СЕ ім. засл. професора М.С.Бокаріуса 21.12.2016 р., згідно якого встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 в акті про узгодження меж землекористування в натурі за адресою: АДРЕСА_1, в рядку «2 . землі ОСОБА_4.» виконані за допомогою пасти для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_4

Підпис від імені ОСОБА_7 в акті про узгодження меж землекористування в натурі за адресою: АДРЕСА_1, в рядку «1.землі ОСОБА_7.» виконані за допомогою пасти для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 6-19).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом ст.ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що вказана експертиза проведена в рамках кримінального провадження, яке на даний час не закінчене та судове рішення за наслідками його розгляду не ухвалено, зазначений висновок експерта не може бути визнаний належним та допустимим доказом.

Перевіряючи заяву Кременчуцької міської ради про застосування строків позовної давності до вимог зустрічного позову, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю 3 роки (ст.257 ЦК).

Відповідно до положень ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.261 ЦК, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як убачається з матеріалів справи, 01.08.2012 р. ОСОБА_4 звернулась до Кременчуцької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0178 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (т. 1 а.с. 120).

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 25.09.2012 р. відмовлено в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду громадянам - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка входить в межі земельної ділянки, переданої рішенням Автозаводської районної ради м. Кременчука у власність іншому громадянину (т. 1 а.с. 124).

Отже, про існування рішення від 29.07.2010 року, яке оскаржує ОСОБА_4, їй стало відомо з 25.09.2012 р., коли було ухвалено рішення Кременчуцькї міської ради від 25.09.2012 р., а тому строк позовної давності за її вимогами про оскарження вказаного рішення розпочався з 26.09.2012 р. та тривав до 26.09.2015 р. З даним позовом до суду ОСОБА_4 звернулася 26.12.2016 р. з пропуском строку позовної давності. Клопотання про його поновлення суду не заявляла.

Як роз'яснено в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З урахуванням вищенаведеного та приймаючи до уваги те, що в позові судом першої інстанції відмовлено за недоведеністю, а рішення суду в цій частині залишається апеляційним судом без змін, строк позовної давності до правовідносин не застосовується.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо подачі зустрічного позову в межах строк загальної позовної давності до уваги не приймаються.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Згідно ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт самовільного зайняття ОСОБА_4 частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_5, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом та зобов'язати ОСОБА_4 звільнити та привести до стану, придатного до для використання за цільовим призначенням, земельну ділянку площею 0,0259 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути з останньої на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 4212,67 грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржується відповідачкою за первісним та позивачкою за зустрічним позовом в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди, колегією суддів у цій частині воно не перевіряється.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 як на підставу скасування рішення суду, відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 та задоволення її зустрічного позову посилалася на те, що рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.12.2015 р. «Про надання чи відмову в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам в м. Кременчуці», відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність орієнтовною площею 0,0178 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2, у зв»язку з тим, що дана земельна ділянка відноситься до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони ПР-3 - зона перспективного озеленення загального користування (міські парки, сквери, бульвари, набережні), в межах якої не передбачені земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки).

Разом з тим, вказане рішення не доводить ту обставину, що на час винесення рішення Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 29.07.2010 року про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 зазначена земельна ділянка відноситься до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони ПР-3, в межах якої не передбачені земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки).

Крім цього, як вказувалося вище, рішення від 29.07.2010 р., правомірність якого наразі оскаржує ОСОБА_4, було предметом судового розгляду та постановою суду від 02.09.2014 року у справі № 524/4329/14-а, що набрала законної сили, відмовлено у задоволенні її позову до Автозаводської районної ради м. Кременчука, Кременчуцької міської ради про визнання протиправними та скасування вказаного рішення як такого, що порушує її права та не відповідає вимогам закону (т. 1 а.с. 229-231).

З цих же підстав не приймаються до уваги посилання скаржниці на те, що Автозаводська районна рада м. Кременчука рада не мала повноважень розпорядження землями, та що технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 не проходила обов'язкової державної експертизи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені доказами та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: /підпис/ Чумак О.В.

Судді: /підпис/ Дряниця Ю.В.

/підпис/ Кривчун Т.О.

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Чумак О.В.