Постанова № 73292130, 10.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/14311/17 Головуючий у І інстанції Дмитренко А. М.Провадження № 22-ц/780/1506/18 Доповідач у 2 інстанції Яворський М. А.Категорія 26 10.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

Яворського М.А., Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка-Життя» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України та Закону України «Про захист прав споживачів» звернувся до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору та просив визнати недійсним кредитний договір № Z20.232.72496 від 19 жовтня 2016 року .

Позовні вимоги обгрунтував тим, що 19 жовтня 2016 року між його довірителькою ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Z20.232.72496.

Відповідно до умов указаного Кредитного договору Банк надавав позичальнику кредит на поточні потреби у сумі 73 000 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язувався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами, згідно з умовами цього Договору.

Банк надав кредит відповідно до п. 1.2 Кредитного договору у день підписання договору строком на 60 місяців, кінцевий термін повернення коштів відповідно до п. 6.1 Кредитного договору встановлено до 19 жовтня 2021 року (включно), але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Кредитним договором згідно до п. 5.2 договору.

Згідно до умов п. 1.3 договору встановлено, що за користування кредитом позичальник повинен сплачувати проценти у розмірі 17% річних від залишкової суми кредиту, також відповідно до п. 1.4 договору встановлено графік щомісячних платежів.

Представник позивачки вважає, що при укладенні вказаного Кредитного договору було порушено права його довірительки, як споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про третейські суди», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про захист персональних даних».

Порушення прав його довірительки він вбачає у наступному.

Так, Банком усупереч ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед та під час укладенням договору не ознайомлено його довірительку з умовами кредитування, не надано повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту.

Також, усупереч ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктом 1.4, Кредитного договору встановлено плату позичальником Банку обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Крім того, пунктом 5.4 Кредитного договору встановлено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди. Умови Договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Договору. Позичальник підписанням цього Договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду.

Зазначений пункт договору, не відповідає вимогам встановлених п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки третейські суди не мають повноважень щодо розгляду спорів про захист прав споживачів, у тому числі послуг банку (кредитної спілки).

Представник позивача також вважає, що п. 1.6 Кредитного договору є недійсним, оскільки відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - страхування у спірних правовідносинах є добровільним, кредитор не має права жодним чином нав'язувати такі послуги та включати їх до кредитного договору.

Пункт 5.11 Кредитного договору суперечить положенням ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки його довірительку фактично позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних.

Представник позивачки, вважає, що оскільки кредитний договір між його довірителькою та ПАТ «Ідея Банк» укладено з істотними порушеннями норм чинного законодавства, його необхідно визнати недійсним в цілому, а тому за захистом прав своєї довірительки звернувся в судовому порядку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.4 щодо встановлення плати за обслуговування кредиту та пункт 5.4 Кредитного договору № Z20.232.72496 від 19 жовтня 2016 року, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Ідея Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ПАТ «Ідея Банк» подало апеляційну скаргу, просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовити в повному обсязі.

Вважає, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та безпідставними з наступних підстав.

Зокрема, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до п. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

У зв'язку з викладеним, вважає, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами, тому пункт 1.4 оспорюваного Кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту не підлягає скасуванню.

Крім того, вказує, що у оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, то така умова не суперечить ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів.

Також, апелянтом зазначено, що п. 5.4 оспорюваного Кредитного договору передбачене третейське застереження, даний пункт не може бути визнано недійсним, оскільки наявність у договорі третейського застереження - не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції. Крім того, позивачем не надано жодних доказів та обґрунтувань того, яким чином зазначене третейське застереження порушує її права.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження направлена учасникам справи, відзив на апеляційну скаргу у визначений вказаною ухвалою строк до апеляційного суду учасниками справи не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожитковогомінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягаютьрозгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасниківсправи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Z20.232.72496, відповідно до якого Банк надав позивачу споживчий кредит на поточні потреби в розмірі 73 000 грн. строком на 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,00 % річних від залишкової суми кредиту, що стверджується копією цього кредитного договору (а.с. 10).

Відповідно до п.1.4 договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, який наведено в розділі 6 кредитного договору.

Як вбачається з Графіка платежів, щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена фіксованими сумами.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 19 дня/числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних платежів.

Згідно довідки-повідомлення, ОСОБА_4 своїм особистим підписом підтвердила, що кредитодавець 19 жовтня 2016 року до підписання кредитного договору, надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, наведена в довідці інформація є їй доступною та зрозумілою, відповідає вимогам ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.23).

Крім того, згідно заяви на приєднання до Договору добровільного страхування життя від 19 жовтня 2016 року, підписаною позивачкою, вона підтвердила, що ознайомлена в усній та письмовій формі з умовами програми страхування життя, умовами договору добровільного страхування життя та Правилами добровільного страхування життя та засвідчила своє повне та безумовне розуміння їх змісту та свій свідомий і компетентний вибір страхової послуги (а.с.12).

Так, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є особою з повною цивільною дієздатністю, яка цілком усвідомлювала значення своїх дій, тому кредитний договір є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням ст. 203 ЦК України.

Кредитний договір було укладено на принципах добросовісної конкуренції, оскільки позивач самостійно та добровільно обрала ПАТ «Ідея -Банк» для укладення із ним кредитного договору.

Враховуючи, що позивачкою, крім підписання кредитного договору 19 жовтня 2016 року, підписано довідку - повідомлення щодо умов кредитування суд першої інстанції, не встановив порушень прав ОСОБА_4 відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, п. 1.4 Кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, суд першої інстанції, визнав таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Пункт 5.4 Кредитного договору визнано таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди», оскільки відповідно до ст. 6 цього Закону, до підсудності третейських судів не належить розгляд спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Враховуючи, що позивачкою, 19 жовтня 2016 року підписано Заяву на приєднання до Договору добровільного страхування життя, суд першої інстанції визнав необґрунтованими її посилання в частині порушення відповідачем її прав умовами кредитного договору щодо послуг страхування.

Також, суд першої інстанції, визнав необґрунтованими посилання позивачки щодо порушення Банком ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки пунктом 5.11 Кредитного договору передбачено письмове скасування дозволу позичальника на згоду банку на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних.

Ухвалюючи 20 грудня 2017 року рішення у даній справі, суд першої інстанції вважав, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Невідповідність п.5.4 кредитного договору вимогам Закону України «Про третейські суди», п.1.4 кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, суперечать вимогам справедливості та ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути підставою для визнання недійсним кредитного договору в цілому.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 19 жовтня 2016 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

В силу положень п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано визнав недійсним п. 1.4 Кредитного договору, оскільки щомісячна сплата за обслуговування кредитної заборгованості є послугою, що супроводжує кредит, яку банк здійснює на власну користь за рахунок позивача, не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» .

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80цс13) та від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16).

Крім того, судом першої інстанції, також, обгрунтовано визнано недійсним п. 5.4 Кредитного договору, яким передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невідємною частиною даної третейської угоди. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення договору. Позичальник підписанням цього договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Законом України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів» від 03 лютого 2011 року № N 2983-VI, ч.1 ст. 6 Закону України Про третейські суди доповнено п. 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Указаний Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Таким чином, на час укладання між сторонами кредитного договору 19 жовтня 2016 року, третейське застереження викладене у п. 5.4, не відповідало вимогам чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року (справа № 6-64цс15).

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому ввважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» - залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ч.2 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :

____ ______ ___

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв