Постанова № 73291853, 10.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9773/15-ц Головуючий у І інстанції Голуб А. В.Провадження № 22-ц/780/1091/18 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 26 10.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Олійника В.І.,з участю секретаряШуляка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року до суду з вказаним позовом звернувся ПАТ «Фінанси та Кредит», посилаючись на те, що 26.04.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 /раніше мав прізвище ОСОБА_6/ ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 04-07-И/40, згідно якого позичальнику надано кредит в сумі 34 000 доларів США строком до 23.04.2027 року зі сплатою за користування кредитом 10,8 % річних, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем 26.04.2007 року було укладено іпотечний договір № б/н, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 31,40 кв.м, жилою площею 11,20 кв.м.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.12.2008 року по справі № 2-6183/2008 р. з відповідача стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором станом на 26.06.2008 року в сумі 216 240,57 грн., рішення суду набрало законної сили 11.01.2009 року, але по даний час не виконано відповідачем.

Сума заборгованості за кредитним договором станом на 11.06.2015 року складає 3 384 615,72 грн., з яких: 33551,69 дол. США /еквівалент станом на 11.06.2015 року -709 729,97 грн./- заборгованість за тілом кредиту, 29081,70 дол. США /еквівалент 615 174,80 грн./ -заборгованість по нарахованих відсотках, 30 861,85 грн. -заборгованість по нарахованій комісії, 2 028 849,10 грн. -пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків та комісії за період з 11.06.2014 р. по 11.06.2015 р.

Оскільки позичальником не виконуються умови кредитного договору, то позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у вказаній вище сумі звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 31,40 кв.м, жилою площею 11,20 кв.м, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6 /РНОКПП НОМЕР_1/, шляхом визнання права власності на дане майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; виселити ОСОБА_6. та зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих мешканців квартири згідно ст.39 ЗУ «Про іпотеку»; покласти на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу сплачений при зверненні до суду судовий збір.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2017 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому зазначає, що оскільки рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, банком подано позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки передбачений п. 11.3.1 Іпотечного договору.

Вважає, що обраний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього (ст. 37 Закону України «Про іпотеку») не є тотожним зверненню стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження про, що, також, зазначалося в ухвалі ВССУ від 15.03.2017 р. у даній справі.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності встановлений Іпотечним договором, а відтак, Іпотекодержатель має право на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України вимагати застосування його судом, що вбачається з аналізу положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» та ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові ВСУ від 28.09.2016 р. у справі №6-1243цс16.

Отже, вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відповідають вимогам Іпотечного договору, Закону України «Про іпотеку» та положенням ч.2 ст. 16 ЦК України щодо обраного способу захисту цивільних прав та інтересів та не є тотожним зверненню стягнення шляхом продажу з публічних торгів в межах процедури виконавчого провадження.

Також, вважає висновок суду першої інстанціїпро те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.12.2008 р. у справі № 2-6183/2008 вже стягнуто всю суму боргу за кредитним договором, а відтак вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки за розрахунок заборгованості, що міститься в матеріалах справи є необґрунтованою.

Вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту Кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, Банком правомірно нараховані проценти за кредитним договором на суму боргу по тілу кредиту та штрафні санкції. Їх розмір підтверджується розрахунком за кредитним договором та становить 3 384 615,72 грн., з яких: 33 551,69 дол. США /еквівалент станом на 11.06.2015 року - 709 729,97 грн./- заборгованість за тілом кредиту, 29 081,70 дол. США /еквівалент 615 174,80 грн./ - заборгованість по нарахованих відсотках, 30 861,85 грн. - заборгованість по нарахованій комісії, 2 028 849,10 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту. Часткове погашення заборгованості має бути здійснене за рахунок іпотечного майна шляхом передачі останнього у власність Іпотекодержателя.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив не подавався.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.02.2016 року провадження по справі в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки було закрито з тих підстав, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.12.2008 року у справі № 2-6183/2008 ухвалене по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Також, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.02.2016 року по даній справі було залишено без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним кредитного договору № 04-07-И/40.

Згідно ухвали апеляційного суду Київської області від 25.05.2016 року залишено без змін вказану вище ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.03.2017 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 12.02.2016 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 25.05.2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.04.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_6, який змінив прізвище на ОСОБА_5, було укладено кредитний договір № 04-07-И/40, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 34 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 10,8 % річних на строк до 23.04.2027 року, що стверджується копією цього договору /а.с.24-31 т.1/.

Відповідно до п.2.3 договору кредитні ресурси, отримані позичальником, використовуються за цільовим призначенням: для придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 31,4 кв.м, житловою площею 11,2 кв.м.

Згідно з п.3.2 договору позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за цим договором становить 350 доларів США, у складі ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами. Зазначений розмір ануїтетного платежу може бути змінений за згодою сторін.

Позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця зобов'язаний сплачувати комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 326,23 гривні. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць /п.4.7 договору/.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за прострочення повернення кредитний ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

Як вбачається з копії кредитного договору, цей договір підписано представником банку та позичальником, що свідчить про те, що позичальник з умовами договору був ознайомлений, повністю погодився з ними при підписанні договору.

Згідно розрахунку позивача, за позичальником станом на 11.06.2015 року рахується заборгованість за кредитним договором в сумі 3 384 615 грн.72 коп., яка складається: із заборгованості за тілом кредиту - 33551,69 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 11.06.2015 року становить 709 729,97 грн.; із заборгованості по нарахованих відсотках за користування кредитними ресурсами -29081,70 дол. США , що в гривневому еквіваленті становить 615 174,80 грн.; із заборгованості по комісії -30 861,85 грн.; пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків та комісії за період з 11.06.2014 р. по 11.06.2015 р. в сумі 2 028 849,10 грн. /а.с.10-20 т.1/.

Крім того, судом встановлено, що 26.04.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» /іпотекодержатель/ та ОСОБА_6 /іпотекодавець/укладено іпотечний договір № б/н в порядку забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, що стверджується копією цього договору /а.с.33-36 т.1/, який було посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А., зареєстровано в реєстрі за № 2144.

Згідно з п.п.1, 2 іпотечного договору, предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: квартира під № АДРЕСА_1, загальною площею 31,4 кв.м, житловою площею 11,2 кв.м, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.04.2007 року.

Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у звіті про оцінку майна від 17.04.2007 року, становить 176 646 грн.

Відповідно до п. 8.4.8 іпотечного договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, уразі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов'язань за кредитним договором, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки.

В п.10 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на заставлене за цим договором майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Згідно з п.п. 11-11.3.2 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, який може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку ; згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» /п.11.3.1/; продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому ст.38 Закону України «Про іпотеку» /п.11.3.2/.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.12.2008 року по справі № 2-6183/2008 р. за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов було задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 26.04.2007 року в сумі 216 240 грн.57 коп. та 1730 грн. судових витрат; звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 згідно іпотечного договору від 26.04.2007 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6, який посвідчено приватним нотаріусом Губенко Т.А., зареєстровано в реєстрі за № 2144, що стверджується копією цього рішення /а.с.21-23 т.1/, яке набрало законної сили 11.01.2009 року.

Як встановлено в суді першої інстанції, 06.04.2009 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області стягувачу видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором в сумі 216 240,57 грн. та 1730 грн. судових витрат, що стверджується копією цього виконавчого листа в матеріалах оглянутої судом цивільної справи № 2-6183 за 2008 рік.

З матеріалів цієї ж справи, також, вбачається, що державним виконавцем міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 22.05.2009 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання вказаного вище виконавчого листа; в процесі здійснення виконавчих дій за поданням державного виконавця ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було оголошено розшук боржника ОСОБА_6; а ухвалою суду від 04.12.2009 року обмежено боржника у праві виїзду за кордон до виконання зобов'язань за рішенням суду.

Доказів того, що на виконанні у відділі ДВС виконавчий лист про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вказаного вище рішення суду від 22.12.2008 року не перебуває, представником позивача суду не надано.

Отже, як вказано вище, судом було вирішено спір про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_6 та про звернення стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1, власником якої є відповідач, банком обрано спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів.

На це вказував позивач в листі від 15.05.2009 року № 8001, адресованому на ім'я начальника міського відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ /справа № 2-6183/2008 а.с.153/.

Відмовляючи в задоволенні позову за його необґрунтованості по суті, а не в зв'язку з пропуском строку позовної давності, на підставі ст. ст. 256, 257, 261, 267, 328, 335, 376, 392, 509, 526, 575, 598, 599, 1050 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2008 року у справі № 2-6183/2008 вже звернуто стягнення на предмет іпотеки, яке є чинним на день розгляду справи судом і повторне звернення стягнення на той сами предмет іпотеки, але іншим шляхом діючим законодавством не передбачений.

Суд першої інстанції, також зазначав, що спір про звернення стягнення на предмет іпотеки судом вже був вирішений на користь позивача, іпотекодержатель обрав спосіб звернення стягнення на нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості позичальника за цим самим кредитним договором. Правовідносини сторін по справі знаходяться на стадії виконавчого провадження, а Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення ст.6 Конвенції про захист прав людини, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового розгляду, а тому необґрунтованими суд першої інстанції вважав вимоги позивача до відповідача про повторне звернення стягнення на предмет іпотеки - теж саме нерухоме майно в інший спосіб, ніж було вже визначено рішенням суду, яке набрало законної сили, і правових підстав для цього суд не вбачав. Отже, суд вказував, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Також вимоги про виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку мешканців даної квартири є необґрунтованими та недоведеними, оскільки відповідно до матеріалів справи у спірній квартирі ніхто не зареєстрований, та відсутні докази проживання відповідача у спірній квартирі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції викладеними в рішенні, оскільки вони відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що ще у 2008 році порушене право іпотекодержателя було захищене та відновлене судом шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, будь-яке право позивача, яке б підлягало захисту саме шляхом звернення стягнення на той самий предмет іпотеки відсутнє.

Відповідно до ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред»явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що позивач дійсно має право на пред»явлення нового позову щодо нарахування та отримання процентів та штрафник санкцій, передбачених умовами кредитного договору і наявність судового рішення, яке не виконане боржником не звільняє боржника від цієї відповідальності.

Однак з таким позовом до суду позивач не звертався.

Натомість, позивач звернувся з новим позовом про повторне звернення стягнення на предмет іпотеки (хоча і іншим шляхом), однак за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, що не передбачено діючим законодавством.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи та дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Отже, переглянувши справу, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а відтак вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть, оскільки не грунтуються на нормах діючого законодавства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

В.І. Олійник