Рішення № 73282233, 04.04.2018, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/1368/17

Провадж.№ 2/481/48/2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

04.04.2018 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Уманської О.В., за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування доходів від набуття земельної ділянки без достатньої правової підстави,

Встановив:

01.11.2017 року ОСОБА_3, який діє в інтересах позивача ОСОБА_2, звернувся до Новобузького районного суду Миколаївської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 про стягнення з нього на користь позивача ОСОБА_2 164314 грн 73 коп. доходів, отриманих в період з березня місяця 2014 року по липень місяць 2016 року від безпідставно набутої земельної ділянки площею 6,79 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 6,79 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

В березні місяці 2014 року сторони досягли усної згоди стосовно користування даною земельною ділянкою згідно якої ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 земельну ділянку в користування, а ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 42000 грн. за користування земельною ділянкою на умовах оренди (розписки від 02.03.2014 р., від 11.04.2016 р.)

В листі від 29.07.2016 р. позивач ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_4 про скасування дозволу на використання останнім земельної ділянки після чого ОСОБА_4 більше не обробляв земельну ділянку.

Договір користування земельною ділянкою в письмовій формі між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не укладався, його умови (розмір орендної плати, строк, предмет оренди і т.д.) в жодних документах не зафіксовані, отже договір оренди землі між сторонами не є укладеним, а тому не створив прав та обов'язків для сторін. Тобто правова підстава у вигляді договору оренди, по якій ОСОБА_4 сплачував кошти у виді плати за користування земельною ділянкою, була відсутня.

Оскільки договір оренди землі щодо користування вищевказаною земельною ділянкою між сторонами укладений не був, в останнього відсутня правова підстава користуватись цією земельною ділянкою на протязі 2014-20 років. Тобто в березні місяці 2014 року ОСОБА_4 без достатньої правової підстави набув земельну ділянку, яка на праві власності належить ОСОБА_2, і користувався нею до серпня місяця 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Протягом періоду користування земельною ділянкою ОСОБА_2, ОСОБА_4 був фізичною особою-підприємцем, отже останній міг використовувати земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно спостережень ОСОБА_2, у 2014 та в 2015 роках, ОСОБА_4 вирощу на її земельній ділянці соняшник, а в 2016 році - ячмінь. Статистична інформація, надана Головним управлінням статистики у Миколаївській області в листі від 18.10.2017 р 434/8-17, вказує на наступне:

- середня врожайність соняшнику (у вазі після доробки) по сільськогосподарських підприємствах Новобузького району Миколаївської області у 2014 році становила 10,6 ц з 1 га зібраної площі, у 2015 році - 17,2 ц з 1 га зібраної площі;

- середня врожайність ячменю (у вазі після доробки) у 2016 році становила 22,6 ц з 1 га зібраної площі;

- середня ціна реалізації насіння соняшнику по сільськогосподарських підприємствах Новобузького району Миколаївської області у 2014 році склала 3982 грн. за тонну у 2015 році - 7622 грн. 70 коп. за тонну;

- середня ціна реалізації зерна ячменю у 2016 році становила 3040 грн. 50 коп. за тону.

Враховуючи зазначену статистичну інформацію та площу земельної ділянки ОСОБА_2 - 6,79 га, розмір отриманого доходу відповідача внаслідок набуття земельної ділянки ОСОБА_2 без достатньої правової підстави становив:

- у 2014 ропі - 28660 грн. 05 коп. (1,06x6,79x3982=28660,05),

- у 2015 році - 89023 грн. 99 коп. (1,720x6,79x7622,7=89023,99),

- у 2016 році - 46657 грн. 69 коп. (2,260x6,79x3040,5=46657,69),

- за 2014-2016 роки - 164341 грн. 73 коп. (28660,05+89023,99+46657,69=164341,73).

Отже відповідач ОСОБА_4 зобов'язаний відшкодувати позивачу ОСОБА_2 доходи, отримані від набуття без достатньої правової підстави земельної ділянки останньої протягом періоду: березень місяць 2014 року-липень місяць 2016 року, в сумі 164341 грн. 73 коп.

Крім того, представником позивача ОСОБА_3 04.04.2018 року подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку для подання позовної заяви, в якій він зазначив, що ОСОБА_2 про порушене право позивач дізналась у березні 2014 року, а до суду з даним позовом звернулась в листопаді 2017 року, тому вона пропустила строк звернення до суду. Даний строк ОСОБА_2 пропущено з наступних причин. ОСОБА_6, чоловік позивачки в серпні 2014 року був мобілізований до Збройних Сил України для участі в антитерористичній операції на території Донецької і Луганської областей. Під час виконання військового обов’язку, у листопаді 2014 року, у ОСОБА_6 загострились хронічні хвороби в тому числі гіпертонія через що значно погіршився стан здоров'я, в зв'язку з чим 13.11.2014 р. він був доставлений до Межівської центральної районної лікарні Дніпропетровської області де знаходився на лікуванні до 02.12.2014 р. На протязі наступних 3-х років ОСОБА_6 практично безперервно лікувався стаціонарно у військовому госпіталі (м. Миколаїв), у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону (м. Одеса), в Новобузькій центральній районній лікарні, у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків), у Миколаївській обласній клінічній лікарні, а також амбулаторно (за місцем постійного проживання). Миколаївською обласною МСЕК йому була встановлена 3-я група інвалідності. Поряд з цим, ОСОБА_2 постійно переймалась різноманітними питаннями, пов'язаними з лікуваннм свого чоловіка, в тому числі здійснювала догляд за ним як в медичних закладах так і за місцем постійного проживання. Тривала хвороба чоловіка та необхідність вирішення питань, пов'язаних з цим, у тому числі здійснення догляду за хворим, об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно тобто в межах строку позовної давності звернутись до суду, тому вважає, що строк звернення до суду з позовною заявою про відшкодування доходів від набуття земельної ділянки без достатньої правової підстави ОСОБА_2 пропущено з поважних причин

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити у повному обсязі. Суду пояснила, що у 2014 році за усною домовленістю із відповідачем по справі ОСОБА_4 передала йому в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а відповідач в свою чергу зобов’язався платити їй орендну плату. Однак за три роки оренди отримала лише 15000 грн. орендної плати. У 2014 та 2015 роках ОСОБА_4 вирощував на земельній ділянці позивачки насіння соняшнику, а у 2016 році – ячмінь, і за підрахунками позивачки він за три роки отримав 164341,73 грн. прибутку. Укласти письмовий договір оренди земельної ділянки відповідач не бажав, оскільки на це потрібні кошти, перераховувати розмір орендної плати відмовлявся, а тому у 2016 році позивачка ОСОБА_2 письмово звернулась до відповідача із проханням повернути їй земельну ділянку. Відразу після отримання листа відповідач повернув позивачці земельну ділянку.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовну заяву, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того, за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 20.02.2018 року було витребувано від Баштанської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області додаткові докази, а саме : копії (належним чином завірені) річних декларацій про майновий стан і доходи (податкові декларації) за 2014, 2015 та 2016 роки ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1); копії Книг обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) за 2014, 2015 та 2016 роки.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засідання позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, просив відмовити їй повністю у задоволенні позову та суду пояснив, що дійсно в 2014 році він та позивачка ОСОБА_2 домовились проте, що ОСОБА_4 прийме в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення яка належить позивачці. При цьому сторони домовились, що орендна плата за рік буде складати 5000,00 грн. У 2014 році відповідач ОСОБА_4 передав позивачці ОСОБА_2 за її проханням 25000,00 грн орендної плати наперед. Протягом 2014 – 2016 років позивачка повторно зверталась до відповідача ОСОБА_4 із проханням надати гроші в рахунок майбутньої орендної плати, і він їй гроші надавав. При цьому відповідач ОСОБА_4 пояснив, що дійсно у 2014 році він на земельній ділянці, яку орендував у позивачки ОСОБА_2 вирощував насіння соняшнику. Оскільки відповідач мав намір довгострокового користування даною земельною ділянкою, то у 2015 році на вказаній ділянці нічого не вирощував, а залишив її під пар. У 2016 році відповідач дізнався, що ОСОБА_2 має намір забрати у нього земельну ділянку, у них почались непорозуміння з приводу оренди земельної ділянки, тому весною він на ній нічого не сіяв, а на початку літа отримав лист із проханням повернути землю позивачці що він і зробив. Тому в загальному підсумку за три роки оренди він лише один рік вирощував на ній соняшник.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні просив позовну заяву ОСОБА_2 залишити без задоволення. Суду пояснив, що в даному спорі позивачем невірно трактується поняття самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки відповідач ОСОБА_4 займався обробітком земельної ділянки якраз із дозволу самої позивачки ОСОБА_2 яка в свою чергу отримала за це орендну плату. Також суду не надано належних доказів того, які саме культури вирощувались відповідачем на орендованій земельній ділянці, яку кількість було зібрано зерна та який саме дохід отримав відповідач ОСОБА_4

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши доводи позовної заяви та дослідивши додані до неї письмові документи в їх сукупності із показаннями свідків, суд приходить наступного висновку.

Судом встановлено, що між сторонами в березні 2014 року було досягнуто усної домовленості щодо користування земельною ділянкою площею 6.79 га, що належить ОСОБА_2 та розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області .

Відповідно до розписок від 02.03.2014 року, 11.04.2016 року, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти на загальну суму 42000 гривень за користування її земельною ділянкою.

29.07.2016 року ОСОБА_2 звернулась з листом до ОСОБА_4, в якому зазначила, що вона, отримавши від нього суму в розмірі 42000 гривень, зобов’язується повернути йому 27000 гривень у вигляді поштового переказу, а земельну ділянку просила в подальшому не обробляти, так як вона бажає її передати іншій особі.

Отримавши зазначеного листа, ОСОБА_4 більше не обробляв земельну ділянку, що належить ОСОБА_2

Як встановлено судом, договір користування земельною ділянкою в письмовій формі між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не укладався, його умови ( розмір орендної плати, строк, предмет оренди і т.д.) в жодних документах не зафіксовані, тому суд дійшов до висновку, що договір оренди земельної ділянки між сторонами не є укладеним, а тому не створив прав та обов’язків сторін.

Усі ці обставини були вже встановлені рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 25.04.2017 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, яким позов було задоволено повністю, а дане рішення набрало законної сили 11.10.2017 року.

За таких обстави суд вважає, що ні про яку самовільну обробку відповідачем ОСОБА_4 належної позивачу ОСОБА_2 земельної ділянки у 2014-2016 р.р. взагалі мова не може вестись, оскільки вимога звільнити земельні ділянки надійшла від позивача лише в 2016 році і відразу ж земельна ділянка була повернута. Матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що позивач отримувала від відповідача плату за користування земельною ділянкою протягом 2014-2016 років, крім того даний факт підтверджено і в Ухвалі апеляційного суду Миколаївської області від 11.10.2017 року по справі № 481/247/17 ( стор. № 2 абз. № 2).

Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 157 ЗК України, ч. 3 ст. 386 ЦК України, збитки, в тому числі неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, підлягають відшкодуванню в повному обсязі особою, якою завдано шкоди.

Частиною 1 ст.1214 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Пунктом «ґ» ч.3 ст.152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

В силу п. «ґ» ч.1 ст.90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст.156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з ч.2 ст.157 ЗК України, порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. №284.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Отже, належним та допустимим доказом заподіяння власнику земельної ділянки збитків, та їх розміру може бути лише встановлений п.2 вказаного Порядку акт комісії (в даному випадку - акт комісії, створеної Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області, затверджений її головою). Такий акт комісії суду не надавався.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду пояснили, що їм відомо про те, що на земельній ділянці орендованій відповідачем ОСОБА_4 у ОСОБА_2. відповідач вирощував протягом 2014 та 2015 років насіння соняшнику, а у 2016 році – ячмінь. Про те яка була домовленість між сторонами щодо оренди земельної ділянки, за яких обставин та про будь-які умови договору оренди свідкам нічого не відомо.

Однак суд критично відноситься до показань даних свідків оскільки вони є рідними синами позивача по справі ОСОБА_2, а тому можуть бути зацікавлені у вирішені спору на користь їх матері.

Не можна погодитися і з розрахунком доходів у позовній заяві, оскільки в ній позивач визначаючи розмір з урахуванням найменування сільськогосподарської культур, врожайності та ціни помилково робить висновок про розмір прибутку, оскільки в цьому розрахунку відсутні дані про затрати на обробіток грунту, вартість насіння, добрив та іншу витрати пов’язанні з виконанням сільськогосподарських робіт по вирощуванню цих культур.

Суд також не приймає до уваги копії річних декларацій про майновий стан і доходи (податкові декларації) за 2014, 2015 та 2016 роки ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) оскільки будь-якого доказового значення вони не мають, та підтверджують лише те, що відповідач займався наданням послуг у рослинництві.

Таким чином, керуючись вимогами законодавства, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, враховуючи, що стороною позивача ні на момент подання позовної заяви, ні під час судового розгляду, не було надано в межах заявлених позовних вимог належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, а тому в позові необхідно відмовити.

Що стосується заяви представника позивача ОСОБА_3 щодо поважності пропуску строків позовної заяви, то суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки відмовляє в задоволенні позовних вимог по суті.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до висновку, що судові витрати понесені позивачем, а саме сплачений ним судовий збір, слід віднести за рахунок позивача, оскільки судом прийнято рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 258-259, 265, 273 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Відмовити в задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування доходів від набуття земельної ділянки без достатньої правової підстави.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення, а у випадку проголошення лише вступної та резолютивної частини протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення суду складено 11.04.2018 року.

Суддя