Ухвала суду № 73268594, 03.04.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 03.04.2018

Справа № 320/2430/17-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Редько О.В., при секретарі – Данчук К.В. за участю: прокурора – Навка Н.В., обвинуваченого – ОСОБА_1, захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_2, потерпілої – ОСОБА_3 та представника потерпілої – ОСОБА_4,

провівши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі судовий розгляд кримінального провадження № 42014080280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ

В проваджені Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження № 12016080140005833 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

До Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 05.04.2017 року надійшов затверджений обвинувачений акт від 04 квітня 2017 року в кримінальному провадженні № 12016080140005833 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Під час досудового розслідування до обвинуваченого 04.11.2016 року був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Ухвалою суду від 06 квітня 2017 року обвинувальний акт був призначений до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 01 серпня 2017 року було призначено судовий розгляд кримінального провадження № 42014080280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України судом присяжних. Склад присяжних сформовано.

В судове засідання з’явилися прокурор Щербина О.О., захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_2, потерпіла ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4

В судове засідання доставлений обвинувачений ОСОБА_1

Захисник обвинуваченого заявив клопотання про негайне звільнення з-під варти незаконно обвинуваченого ОСОБА_1, яке обґрунтовано наступним.

Захисник обвинуваченого стверджує, що його підзахисний незаконно тримається у місцях позбавлення волі без законних на те підстав, оскільки рішення суду не містить відповідних підстав тримання особи під вартою, що в свою чергу є несумісним з принципом захисту від свавілля.

Також захисник обвинуваченого вказує, що Європейський Суд з прав людини у рішенні від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України» вказав на порушення пункту 3 Конвенції національними судами України, які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув’язнення. Захисник обвинуваченого вказує, що клопотання прокурора дублюють один одного та не наводить реальних ризиків. В той час докази на які посилається прокурор у своєму клопотанні не досліджується судом. Також захисник обвинуваченого звертає увагу суду на параграф 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, згідно якого продовження строків дозволяється лише за наявності суттєвих і наявних підстав для цього.

Захисник обвинуваченого вказує, що обвинувачений не представляє жодної загрози, а тому утримання його у клітці під час судового процесу не може бути виправданими доводами безпеки. Одна з найбільш поширених проблем - відсутність будь-якого переконливого обґрунтування рішення про тримання під вартою - також відзначається як системна. Суд відзначив, що при "тривалих строках тримання під вартою національні суди часто посилаються, якщо взагалі посилаються, на один й той самий набір підстав протягом усього періоду тримання заявника під вартою...

Також захисник обвинуваченого, вкотре вважає, що ризики на які посилається прокурор не обґрунтовані та не підтверджені жодним доказом. Досудове розслідування було проведено не повному обсязі, а обвинувальний акт не відповідає вимогам чинного законодавства.

Вислухавши, думку прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання про негайне звільнення обвинуваченого з під варти, обвинуваченого та його захисника, які наполягали на задоволенні клопотання та просили суд негайно звільнити обвинуваченого з під варти, думку потерпілої та її представника, які заперечували проти задоволення клопотання про негайне звільнення обвинуваченого, суд вважає, що клопотання захисника обвинуваченого про негайне звільнення обвинуваченого не підлягає задоволенню.

Суд в обґрунтування обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посилався на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, та наявні такі ризики як те, що він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Оскільки, обставини на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, суд вважає що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, - ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, вплинути на недопитаних свідків та потерпілих, оскільки останні являються його знайомими та йому відомі їх місця мешкання, у судовому засіданні не допитувались.

Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, а саме вчинення вбивства 2 осіб, у тому числі малолітньої дитини, за яке передбачено покарання в тому числі й довічне позбавлення волі, в цьому полягає суспільний інтерес.

Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

На думку суду, такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, за таких обставин суд не погоджується з думкою захисника обвинуваченого, що зазначені ознаки не дають підстав вважати можливим незаконний вплив на потерпілу, свідків, ухилення від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.

На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є й забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров'я.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

Що стосується ризиків, то на думку суду наявний обґрунтований ризик того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, при цьому обґрунтованість цього ризику полягає в тому, що можливість призначення покарання обвинуваченому у вигляді позбавлення волі, в тому числі й довічне позбавлення волі, може викликати загрозу втечі обвинуваченого, про що також викладено правову позицію в рішенні ЕСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії».

Отже, на підставі вищевикладеного слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а відтак не приймає доводи захисника та обвинуваченого щодо звільнення його з-під варти, або обрання іншого більш м’якого запобіжного заходу.

Також суд вважає, що дійсно сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання запобіжного заходу, але станом на день розгляду справи продовжують існувати обґрунтовані ризики того, що ОСОБА_1С перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, впливати на свідків та потерпілу, та більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання цих ризиків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 369 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про негайне звільнення ОСОБА_1 з-під вартою – відмовити.

Повний текст ухвали виготовлений 06.04.2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Редько