Постанова № 73264165, 05.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/7385/17 Головуючий у І інстанції Кошель Л. М.Провадження № 22-ц/780/1096/18 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 22 05.04.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Коцюрби О.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 про зміну договору найму жилого приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

28 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із названим позовом, де просив, змінити договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1, зобов'язавши житлово-експлуатаційну контору №1 укласти з ним та ОСОБА_2 окремі договори найму користування кімнатами, житловою площею 15,3 кв.м. та 7,90 кв.м., 11,9 кв.м..

Всі підсобні приміщення, які складають окрему кухню, площею 7,40 кв.м., ванну кімнату - 2,60 кв.м., туалет - 1,20 кв.м., коридор - 11,20 кв.м. залишити в загальному користуванні та вирішити питання відшкодування судових витрат.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що згідно ордеру №404 серії БЦ від 08 лютого 1982 року його мати - ОСОБА_4 отримала право на зайняття квартири АДРЕСА_1 на сім'ю з чотирьох осіб: чоловіка - ОСОБА_5 та двох, на той час неповнолітніх дітей, сина - ОСОБА_3 та доньки - ОСОБА_2.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3.

На даний час вказана квартира не приватизована, перебуває на балансі комунального підприємства Білоцерківської міської ради ЖЕК-1, особовий рахунок відкрито на ім'я померлої ОСОБА_4.

Також, зазначає, що після смерті матері ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні житлом.

Разом з цим, 12 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до суду, в якому просила визнати ОСОБА_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_3 з 1994 року в спірній квартирі не проживає без поважних на то причин, комунальні послуги не сплачує, а тому на підставі ст.ст.71, 72 ЖК УРСР втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язано комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 укласти з ОСОБА_3 окремий договір найму житлового приміщення і відкрити на його ім'я окремий особовий рахунок на кімнату, площею 11,50 кв.м.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд, зазначив, що оскільки між сторонами відсутня згода щодо порядку користування спірною квартирою, а технічні характеристики квартири не мають застережень, передбачених ЖК УРСР, щодо укладення з позивачем ОСОБА_3 окремого договору найму житлового приміщення кімнати, площею 11,50 кв.м., такі вимоги суд вважає обґрунтованими, правовою підставою є положення статті 104 ЖК УРСР.

Інші кімнати, площею 15,30 кв.м та 7,90 кв.м залишаються в користуванні відповідачки ОСОБА_2 та її малолітнього сина, що жодним чином не порушує їхніх прав.

Підсобні приміщення мають використовуватися ними спільно.

При цьому, суд позбавлений можливості зобов'язати комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 укласти з ОСОБА_2 окремий договір найму, оскільки від неї такі вимоги відсутні.

Одночасно зазначено, що суд не знайшов підстав для визнання ОСОБА_3 особою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, врахувавши рекомендації п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України».

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований у вказаній квартирі з 03 липня 1991 року. Його мати - ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_2, за життя наймача, не оспорювали права користування позивачем даною квартирою, той порядок користування нею, про який зазначено у рішенні вище, всіх влаштовував і здійснювався по взаємній згоді.

Позивач ОСОБА_3 систематично відвідував квартиру, мав до неї безперешкодний доступ, тримав у ній свої речі.

Про зміну порядку користування квартирою та невизнання прав позивача на користування нею відповідачка заявила весною 2017 року після смерті їхньої матері - ОСОБА_4.

Особовий рахунок на квартиру до цього часу відкрито на померлу особу - ОСОБА_4, а ОСОБА_2 до цього часу не виявила намірів визнати себе наймачем.

Так, позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом 23 червня 2017 року, ОСОБА_2 не довела в суді факт відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі понад шість місяців поспіль після смерті наймача ОСОБА_4 та оголошення йому про зміну порядку користування спірною квартирою.

Разом з цим, додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2018 року зобов'язано комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 укласти з ОСОБА_2 окремий договір найму житлового приміщення і відкрити на її ім'я окремий рахунок на кімнати, площею 15,3 кв.м. та 7,90 кв.м.,

В загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено підсобні приміщення кухні, площею 7,40 кв.м., ванної кімнати - 2,60 кв.м., туалету - 1,20 кв.м., коридору - 11,20 кв.м.

На обґрунтування даного судового рішення, місцевий суд зазначив, що в рішенні суду від 28 листопада 2017 року надано правову оцінку доводам сторін, тому з врахуванням необхідності укладення окремого рахунку щодо користування кімнатою, площею 11,50 кв.м. між ОСОБА_3 та комунальним підприємством Білоцерківської міської ради ЖЕК-1, то доцільним є і укладення окремого договору між ОСОБА_2 та комунальним підприємством Білоцерківської міської ради ЖЕК-1, щодо користування кімнатами, площею 15,3 кв.м. та 7,90 кв.м.

В зв'язку з цим, підсобні приміщення слід залишити у спільному користуванні.

Не погоджуючись із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, на підставі ордеру №404 серії БЦ від 08 лютого 1982 року мати сторін - ОСОБА_4 отримала право на зайняття квартири АДРЕСА_1 із сім'єю з чотирьох осіб: чоловіком - ОСОБА_5 та дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( а.с. 5 ).

ОСОБА_3 14 листопада 1992 року одружився із ОСОБА_7 та з 1994 року, з членами своєї родини, проживає у квартирі АДРЕСА_2, яка належить вітчиму дружини ( а.с. 123-126 ).

Зазначені обставини визнаються учасниками справи, які відповідно до ст. 82 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не підлягають доказуванню.

Із цього періоду ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає, вартості комунальних послуг не сплачує, витрат по його утриманню не несе.

24 квітня 1999 року ОСОБА_8 уклав шлюб із ОСОБА_2, яка змінила своє прізвище на «ОСОБА_2».

15 червня 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області видано подружжю повторне свідоцтво про одруження ( а.с. 34 ).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 36, 37 ).

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та її син - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 35, 85 ).

Особовий рахунок на вказану квартиру відкрито на ім'я наймача - ОСОБА_4 ( а.с. 38-41 ).

23 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним первісним позовом, а ОСОБА_2, в свою чергу, 12 вересня 2017 року подала зустрічні вимоги ( а.с. 2-4, 29 ).

При розгляді зазначених вимог суд першої інстанції, з точки зору апеляційного суду, прийшов до помолкового висновку про обгрунтованість первісного позову та необхідності відмови у зустрічних вимогах, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну ( невійськову ) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних ( міських ) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням ( учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо ), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини ( дітей ) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку, квартири ( їх частини ) вибула дитина ( діти ) і членів її ( їх ) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини ( дітей ) у дитячому закладі або до досягнення нею ( ними ) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі ( їх частині ) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо в будинку, квартирі ( їх частині ) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди ( найму ) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, створення власної сім'ї і проживання в іншій квартирі, не може бути визнано поважною причиною відсутності ОСОБА_3 понад шість місяців для збереження за ним права користування спірним житловим приміщенням.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_3 не проживав в спірній квартирі з 1994 року та відсутні будь-які поважні причини для збереження за ним права користування спірним житловим приміщенням позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом підлягають до задоволення.

Тим паче, позивач за зустрічним позовом не звертався до суду із заявою про продовження встановленого законом шестимісчного строку збереження за ним спірного жилого приміщення.

Разом з цим, не можуть бути задоволенні вимоги первісного позову щодо зміни договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1, зобов'язання житлово-експлуатаційну контору №1 укласти з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 окремі договори найму користування житловою площею кімнатами 15,3 кв.м. та 7,90 кв.м., 11,9 кв.м. та залишення в загальному користуванні підсобних приміщень, які складають окрему кухню, площею 7,40 кв.м., ванну кімнату - 2,60 кв.м., туалет - 1,20 кв.м., коридор - 11,20 кв.м., оскільки, ОСОБА_3 втратив право користування спірним жилим приміщенням.

Також, ухвалюючи по справі додаткове рішення від 26 лютого 2018 року щодо позовних вимог ОСОБА_3 з приводу зобов'язання комунального підприємства Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 укласти з ОСОБА_2 окремий договір найму житловим приміщенням і відкриття на її ім'я окремого рахунку, місцевий суд, на переконання апеляційної інстанції, не звернув уваги, на те, що у справі відсутні докази порушення, невизнання або оспорювання прав та інтересів ОСОБА_3 в названій частині, наявність лише яких ( порушення, невизнання або оспорювання ) є безумовною підставою для їх захисту у відповідності до положень ст. 15 ЦК України.

Про незаконність додаткового судового рішення свідчить і висновок місцевого суду, викладений у рішенні від 28 листопада 2017 року, згідно якого позовні вимоги щодо укладення договору із відповідачем за первісним позовом визнані необгрунтованими.

І, насамкінець, первісний позов не може бути задоволено ще із тих підстав, що комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 по справі залучено у якості третьої особи і, відповідно, на нього не може бути покладена цивільно-правова відповідальність за заявленими вимогами.

При цьому, доводи відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ( а.с. 123-126 ), зокрема, про те, що він мав постійний вільний доступ до спірної квартири, кожної неділі приходив до житла, часто ночував та надавав матеріальну допомогу своїй матері, вона зберігала за ним право на житло, він приймав участь в похованні своїх батьків, ОСОБА_2 почала заперечувати його право користування спільною квартирою лише після смерті їх матері, з точки зору суду другої інстанції та з врахуванням викладеного, не є правовою підставою для задоволення позовних вимог за первісним позовом та залишення зустрічного позову без задоволення.

За таких обставин, суд першої інстанції на вищенаведені обставини справи уваги не звернув, і як наслідок, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про часткове задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову, не дотримавшись положень ст.ст. 9, 61, 64, 71, 72, 104 ЖК УРСР, ст. 15 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 213-215 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення.

Не свідчить про право користування ОСОБА_3 спірним житлом надана його представником суду апеляційної інстанції довідка ( а.с. 140 ), оскільки вона не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом по справі згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення зазначених норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, знайшли своє підтвердження при розгляді справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, унаслідок чого названі рішення та додаткове рішення місцевого суду, підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 9, 61, 64, 71, 72, 104 ЖК УРСР, ст. 15 ЦК України, ст.ст. 76-82, 263, 264, 265, 374, 376, 384 ЦПК України.

Згідно положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 344 ( 1 600 х 0,4 + 1 600 х 0,4 х 110 : 100 ) грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-82, 141, 263, 264, 265, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 про зміну договору найму жилого приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення.

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 про зміну договору найму жилого приміщення залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 344 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

О.П. Коцюрба