Постанова № 73263543, 03.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/104/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.Провадження № 22-ц/780/1412/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 47 03.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року м. Київ

справа № 372/104/17

провадження № 22ц/780/1412/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В., Сліпченка О.І., Гуля В.В.

при секретарі - Дрозд Р.І.

сторони :

позивач - ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Болобана В.Г., повний текст складений 04.01.2018 року,

встановила:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України:

пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується;

пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з 17 липня 1999 року перебувала в зареєстрованому шлюбу з відповідачем ОСОБА_5

Від шлюбу мають чотирьох дітей. 12 вересня 2013 року рішенням Обухівського районного суду Київської області шлюб було розірвано.

В період перебування в шлюбі, за спільні кошти набуте майно: житловий будинок загальною площею 298,3 м.кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1, загальною площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивачка просила суд, визнати ці об'єкти нерухомості у вигляді житлового будинку та земельної ділянки спільним майном подружжя, в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку та ? частину земельної ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Суд визнав спірний житловий будинок та земельну ділянку спільним майном подружжя. В порядку поділу спільного майна подружжя, суд визнав за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку та ? частину земельної ділянки.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що під час розгляду справи його представником подано заяву про застосування строку позовної давності. Ухвалюючи рішення, районний суд у мотивувальній частині зазначив, що строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки факти, які змусили позивача звернутися до суду із позовом, були встановлені судовим рішенням лише у 2016 році. Проте, в матеріалах цивільної справи відсутнє клопотання про поновлення строку позовної давності.

Апелянт зазначив, що судом не враховано, що позивачка пропустила без поважних причин строк звернення до суду з позовом про поділ спільного майна, оскільки ще при розірванні шлюбу їй було відомо про наявність будинку та земельної ділянки на якій він розташований, які є набутими ними ще в період шлюбу. Тому відповідач вважає, що початок відрахування строку позовної давності на звернення до суду із позовом про поділ майна, є дата набрання законної сили рішенням Обухівського районного суду Київської області 12 вересня 2013 року про розірвання шлюбу між ними, а саме 16 грудня 2013 року.

При цьому позивачка звернулася до суду із заявою про поділ спільного майна подружжя 26 грудня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності у спірних правовідносинах.

Посилаючись на вказані обставини відповідач просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_4 подала відзив посилаючись, що скарга є безпідставною та необґрунтованою, позивачка вважає, що відповідач використовує всі можливості для позбавлення її, як колишньої дружини, законного права власності на частину будинку та земельної ділянки придбаної у шлюбі з останнім.

Крім того, зазначила, що в період перебування у шлюбі з відповідачем 19 лютого 2008 року було укладено іпотечний договір між ОСОБА_5 та ВАТ «Електрон Банк», було відкрито кредитну лінію в сумі 900000 доларів США, згідно повного та своєчасного виконання зобов'язань в іпотеку було передано нерухоме майно, у вигляді спірного будинку та земельної ділянки.

Лише 23 травня 2016 року рішенням Обухівського районного суду Київської області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2016 року, визнано недійсним договір іпотеки від 19 лютого 2008 року.

Посилаючись на те, що з моменту укладення іпотечного договору вона вважала, що спірне майно є забезпеченням виконання зобов'язань, тобто спірним та не підлягає розподілу між подружжям, тому звернулась до суду з даним позовом одразу після визнання договору іпотеки недійсним. Просила апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В суді апеляційної інстанції представник позивача просила скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про день та час розгляду апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не з'явився, надіслав до суду заяву про відкладення розгляду скарги у зв'язку з тим, що не зміг укласти договір з новим адвокатом, при цьому мав достатньо часу для зміни представника, оскільки ще 16.03.2018р. отримав повідомлення про розгляд справи, тому у колегії суддів відсутні підстави вважати неявку відповідача з поважних причин, приймаючи до уваги регламентовані строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у відсутність відповідача, згідно ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, розглянувши матеріали цивільної справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони з 17 липня 1999 року до 16.12.2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

29.03.2003 році, в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу сторонами була набута у власність земельна ділянка, загальною площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка була оформлена на відповідача (а.с.20).

19.12.2007 року, в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, сторонами був набутий у власність житловий будинок загальною площею 298,3 м.кв., розташований за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстрований на відповідача (а.с.22)

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірне майно було набуте у власність під час шлюбу і є об'єктом спільної сумісної власності сторін, відповідач не довів того факту, що майно було придбано ним за час шлюбу, але за власні кошти. При цьому суд зазначив, що строки позовної давності позивачем не пропущені, оскільки факти, які змусили позивача звернутись до суду із цим позовом, були встановлені судовими рішеннями лише у 2016 році.

Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на повно встановлених та належним чином досліджених обставинах справи.

Відповідно до ст.ст. 60, 70, 71 СК України майно, майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім''ї, то майно одержане за цим договором є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. 60 СК України встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час шлюбу. Інше має бути спростовано належними та допустимим доказами.

Колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Доводи відповідача у апеляційній скарзі про те, що суд не врахував що позивачка звернулась до суду з пропуском позовної давності та не просила його поновити, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять заяву про __ і суд врахував, що вимоги статей 72, 76 СК України і 261 ЦК України визначають порядок перебігу строку позовної давності у таких правовідносинах, згідно якого він розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а не з часу розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.72 СК України позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Посилання відповідача у скарзі на те, що перебіг позовної давності починається після розірвання шлюбу, коли позивачка в межах трирічного строку повинна була вирішити даний спір, на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки предметом спору є не порушення прав позивачки, пов'язаних з розірванням шлюбу, а не визнання її прав на ? частину спірного майна відповідачем після розгляду у 2016 році справи за позовом відповідача про визнання договору іпотеки спірного майна недійсним.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (Постанова ВСУ у справі №6-258цс15).

Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та проаналізувавши відповідні норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про поділ між сторонами спірного майна з урахуванням принципу рівності часток і визнаня за позивачем право власності на 1/2 частину цього майна.

Таким чином, при розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення в справі не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

О.І.Сліпченко

В.В.Гуль