Постанова № 73257561, 05.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/219/17 05.04.2018

Провадження №22-ц/784/610/18

Провадження №22-ц/784/610/18

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2018 року м. Миколаїв

Справа № 490/219/17

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О.., Коломієць В.В.

із секретарем - Гавор В.Б.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_2

до

Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України

про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням

за апеляційною скаргою

Головного управління Національної поліції в Миколаївській області

(далі - ГУНП в Миколаївській області)

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А. 15 грудня 2017 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена,

в с т а н о в и л а:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ГУНП та державної казначейської служби в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що наказом ГУНП в Миколаївській області № 44о/с від 17 березня 2016 року її було незаконно звільнено. Незаконність її звільнення підтверджується постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року. Вказаними рішеннями ОСОБА_2 поновлено на посаді слідчого Ленінського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області.

Позивач зазначала, що незаконним звільненням їй спричинено значної моральної шкоди, яка полягає у приниженні її честі та гідності, погіршенні ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв'язків, це породило невпевненість у майбутньому, спричинило завдання значних зусиль для подальшої організації свого життя. Більш того, працюючи більше десяти років в органах внутрішніх справ вона почувала себе соціально захищеним громадянином держави, проте безпідставним звільненням така впевненість зруйнована.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 25 000 грн., завдану їй незаконним звільненням та витрати на правову допомогу у сумі 4000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ГУНП в Миколаївській області компенсацію у відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 гривень. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ГУНП в Миколаївській області, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ з 2003 року.

Наказом ГУНП в Миколаївській області № 44 о/с від 17 березня 2016 року відповідно до п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність - як таку, що не пройшла атестацію згідно Протоколу засідання атестаційної комісії від 26 лютого 2016 року) її звільнено зі служби в поліції.

Не погоджуючись зі звільненням, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання наказу про її звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року (справа № 814/709/16) позов ОСОБА_2 до ГУНП в Миколаївській області задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Миколаївській області від 17 березня 2016 року № 44 о/с в частині звільнення ОСОБА_2, поновлено її на посаді слідчого Ленінського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області з 18 березня 2016 року, стягнуто з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Вказана постанова залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року.

Наказом № 184 о/с Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 15 липня 2016 року скасовано пункт Наказу ГУНП в Миколаївській області № 44 о/с від 17 березня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_2 відповідно до ЗУ "Про національну поліцію" за ст. 77 ч.1 п. 5 (через службову недбалість) та поновлено на посаді слідчого Ленінського відділу поліції.

Матеріалами справи підтверджується, що весь цей час позивачка перебувала на обліку і Інгульському центрі зайнятості населення як безробітна.

Наказом № 264 о/с Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 19.09.2016 року ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 я.1 п. 4 ЗУ «Про Національну поліцію» ( у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Внаслідок незаконного звільнення позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні її честі та гідності, погіршенні ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв'язків, це породило невпевненість у майбутньому, спричинило завдання значних зусиль для подальшої організації свого життя. Більш того, працюючи більше десяти років в органах внутрішніх справ вона почувала себе соціально захищеним громадянином держави, проте безпідставним звільненням така впевненість зруйнована.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абз. 2 ч. 3 ст 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.

Протиправність дій відповідача при звільненні позивача встановлена Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року.

Щодо наявності шкоди, то колегія суддів виходить з того, що протиправне звільнення позивача призвело до втрати її нормальних життєвих зв'язків і потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та праці, завдало неабиякої моральної шкоди та значних душевних страждань, у неї зірвалися життєві плани, вона змушений була нервуватися, уся ця ситуація є для неї стресовою і вимагала значних додаткових зусиль, що в свою чергу стало наслідком душевних переживань, погіршення самопочуття, зниження авторитету в очах колег та співробітників.

Крім того враховуючи підстави та формулювання звільнення, а саме службова невідповідність, були перепоною у працевлаштуванні на роботу за фахом, а працевлаштуватися на Державну службу стало взагалі не можливим.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що протиправне звільнення позивача призвело до приниження її ділової репутації, необхідності вжиття додаткових зусиль при пошуку нової роботи, а також душевних страждань та переживань.

За такого доводи відповідача про недоведеність завдання позивачу моральних страждань не можна вважати такими, що відповідають фактичним обставинам справам, а тому й не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

Отже, з урахуванням встановленої протиправності дій відповідача, принципів розумності і справедливості, а також тривалості розгляду даної справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що достатньою компенсацією позивачу моральної шкоди буде 5000 грн.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В. Коломієць

Повний текст постанови складено 10 квітня 2018 року.