Постанова № 73256040, 28.03.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"28" березня 2018 р. справа № 804/6066/17 м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 р. (суддя Дєєв М.В., м. Дніпро)

у справі № 804/6066/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача, викладену в листі-відповіді № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 р., у наданні позивачу на підставі клопотання від 10.07.2017 року реєстраційний індекс (номер) Л-8156/0/5-17 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, що знаходяться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області;

- зобов'язати відповідача надати позивачу на підставі клопотання від 10.07.2017 року, реєстраційний індекс (номер) Л-8156/0/5-17, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, що знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 р. позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною відмову відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, що знаходяться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області і викладену в листі-відповіді № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 р.;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 10.07.2017 року №Л-8156/0/5-17 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, що знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду в частині задоволених позовних вимог мотивована неправомірністю відмови відповідача, викладеної в листі № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 р.

В частині відмови у задоволенні позову постанова суду мотивована тим, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача та приймається ним на основі адміністративного розсуду.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог, в яких йому було відмовлено та посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 р., кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Посилання відповідача, як на підставу відмови у задоволенні клопотання позивача, на прогнозоване ним незначне зниження темпів передачі земельних ділянок учасникам АТО та іншим категоріям громадян у поточному кварталі у зв'язку із запровадженням нових правил управління сільськогосподарськими землями, що перебувають у державній власності згідно Стратегії раціонального управління землями сільськогосподарського призначення державної власності, ухваленої КМУ 7 червня 2017 року, якою визначено паритет між площею земель, переданих у користування на відкритих аукціонах у попередньому періоді та площею землі, що передається безоплатно, у співвідношенні 1:0,25, не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відповідач, в межах своєї компетенції, мав надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або відмовити у наданні такого дозволу але з підстав, виключний перелік яких визначений абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Натомість відповідач вийшов за межі своєї компетенції та прийняв рішення, яке суперечить нормам чинного законодавства України.

У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Позивач, як учасник АТО, який брав участь в проведенні антитерористичної операції, захищаючи незалежність, цілісність та суверенітет України, має право справедливо сподіватися на належний розгляд уповноваженими органами та посадовими особами його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також на ефективний спосіб захисту своїх прав у разі їх порушення, що повністю відповідає положенням статті 13 і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Проте, судом першої інстанції замість зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою зобов'язано останнього повторно розглянути клопотання позивача від 10.07.2017 року.

У постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В ухвалі від 24 березня 2016 № К/800/12368/14 у справі № 826/17109/13-а Вищий адміністративний суд України зазначив, що у випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення, чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, постанова суду першої інстанції в оскаржуваній частині є необґрунтованою.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині, в якій було відмовлено у задоволенні позовних вимог, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що позивач звернувся до відповідача 10.07.2017 року (відповідно до штампу вхідної кореспонденції Л-8156/0/5-17) з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем було надано відповідь від 16.08.2017 (Л-8156/0-5098/6-17), яка є мотивованим рішенням щодо ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою, прийнятим відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні, зокрема:

- формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, за такою формулою: Sбп=Sayк*0,25, де Sбп - площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність на території відповідної області; Sayк - площа земельних ділянок, право оренди на яку було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу;

- щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок;

- надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції.

Позивачу було запропоновано звернутись із зазначеним питанням у наступному кварталі, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок, які плануються до відведення у попередньому кварталі на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413.

Зазначена відповідь є мотивованим рішенням, що прийняте відповідно до чинного законодавства України, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413.

В нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, але підзаконні акти у формі постанов Кабінету Міністрів України теж мають важливе значення, відіграючи деталізуючу роль та є механізмом втіленням у життя законів.

Отже, у зв'язку із тим, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надає дозволи на розроблення документації із землеустрою насамперед учасникам антитерористичної операції, на виконання Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, державним органом визначено перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність учасникам антитерористичної операції про що й повідомлено позивача листом від 16.08.2017 р.

Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області визначається перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність учасникам антитерористичної операції. Земельна ділянка, яка була позначена на графічних матеріалах, що додавались позивачем до клопотання від 10.07.2017 р., не увійшла до переліку в зазначеному кварталі.

Зазначає, що суд не вправі своїм рішенням був підміняти рішення відповідача або прямо вказувати суб'єкту владних повноважень на те, які саме рішення останній повинен прийняти.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні позивач свою апеляційну скаргу підтримав, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу позивача слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням від 01.06.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, додавши до клопотання передбачені статтею 118 Земельного кодексу України документи. Заява надійшла та зареєстрована відповідачем 10 липня 2017 року, індекс Л-8156/0/5-17.

За результатами розгляду клопотання та доданих до нього документів відповідач листом №Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 року запропонував позивачу звернутися із зазначеним питанням у наступному кварталі, якщо раніше питання не буде вирішене по суті, та повідомлено, що на виконання розпорядження КМУ від 19 серпня 2015 р. № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" відповідачем забезпечується розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок, а також розміщення на сайті відповідача інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції. Також відповідач зазначив, що прогнозує незначне зниження темпів передачі земельних ділянок учасникам АТО та іншим категоріям громадян у поточному кварталі в зв'язку із запровадженням нових правил управління сільгоспземлями, що перебувають у державній власності. Відповідно до Стратегії раціонального управління землями сільськогосподарського призначення державної власності, яка була ухвалена КМУ 7 червня 2017 р., встановлено паритет між площею земель, переданих у користування на відкритих аукціонах у попередньому періоді, та площею землі, що передається безоплатно, у співвідношенні 1:0,25. З метою повноцінного відновлення динаміки надання земельних ділянок у власність учасникам АТО та іншим категоріям громадян відповідачем вживаються дієві заходи, направлені на посилення темпів продажу прав оренди на відкритих аукціонах.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови відповідача, викладеної в листі-відповіді № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 р., оскільки:

- у ст. 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність;

- повідомлення про відмову у наданні відповідного дозволу № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 року не містить посилання на підстави, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України;

- посилання відповідача в листі на Стратегію, затверджену постановою КМУ від 07.06.2017 № 413, як підставу для відмови в наданні дозволу є неприйнятною, оскільки з її аналізу вбачається, що метою Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави. Тобто, це є визначений алгоритм дій органів виконавчої влади в майбутньому, а тому вона не містить правових норм для врегулювання відносин, які склалися між позивачем та відповідачем щодо отримання/надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Процедура регулювання зазначених правовідносин чітко визначена в Земельному кодексі України. В ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

За висновком суду першої інстанції відповідач у спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, який Земельним кодексом України та законами України наділений повноваженнями вирішувати питання щодо розпорядження земель державної власності відповідно до закону. Вказані повноваження є дискреційними, тому позовні вимоги позивача в частині надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою для передачі ОСОБА_1 земельної ділянки у власність задоволенню не підлягає.

Також, з метою відновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та не погоджується з висновками суду в частин відмови позивачу у задоволенні позову з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, що зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.

Обґрунтування листа № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 року не містять передбачених ст.118 Земельного кодексу України підстав для відмови позивачу у задоволенні його заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Таких підстав відповідач не навів і в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, посилання відповідача на положення нормативно-правових актів - постанов Кабінету Міністрів України в частині, що суперечать положенням Земельного кодексу України, зокрема ст. 118, є безпідставним.

Щодо посилань відповідача на дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та доводи позивача з приводу його права на ефективний засіб юридичного захисту, встановленого ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав всі умови, визначені законом - Земельним кодексом України, що необхідні для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тому прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, доводи відповідача щодо втручання в його дискреційні повноваження та висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є помилковими.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки відповідач не довів суду правомірність свого рішення, викладеного в листі № Л-8156/0-5098/6-17 від 16.08.2017 р.

Також, у зв'язку з тим, що відповідач протиправно не надав позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а позивач вчинив всі необхідні для отримання цього дозволу дії, колегія суддів доходить висновку, що позов позивача в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства також підлягає задоволенню.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду від 22.11.2017 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог та позов у цій частині слід задовольнити.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 р. у справі № 804/6066/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині позов задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати ОСОБА_1 на підставі клопотання від 10.07.2017 року, реєстраційний індекс (номер) Л-8156/0/5-17, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектарів для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, що знаходяться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: В.Є. Чередниченко