Рішення № 73252650, 06.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Одеса Справа № 815/5156/17

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії: судді Іванова Е.А., суддів Кравченко М.М., Харченко Ю.В.,

за участю секретаря Ягенської К.О., позивача ОСОБА_9 , представників : позивча ОСОБА_2, відповідача Юзбашян Х.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_9 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним рішення №322-17 від 21.07.2017р. та його скасування, та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ДМС України від 21.07.2017 року №322-17 на підставі ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» позивачу було відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28.09.2017 року позивач отримав повідомлення №241 від 07.08.2017 року видане ГУ ДМСУ в Одеській області, про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причиною відмови відповідач визначає очевидну необґрунтованість заяви позивача та відсутність елементів загрози життю відповідно до інформації по країні походження. Позивач вважає рішення ДМСУ неправомірним та необґрунтованим, оскільки це рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин , які мають значення, а тому звернувся до суду з зазначеним позовом.

Позивач та його представник в судове засідання з'явився, та підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позов не визнав та надав до суду письмові заперечення, які мотивовані тим, що під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками, а основною причиною виїзду позивача з країни громадського походження є не особисте переслідування, а бажання легалізуватися на території України.

Ухвалою суду від 06.10.2017 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 06.10.2017 року зобов'язано ДМС України в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14: належним чином засвідчену, прошиту та пронумеровану за описом копію матеріалів особової справи ОСОБА_9 та належним чином засвідчену копію рішення Державної міграційної служби України від 21.07.2017 року №322-17 та докази отримання його позивачем

Ухвалою суду від 06.10.2017 року закінчено підготовче провадження у справі за позовом та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 10 годин 00 хвилин 23.10.2017 року та зупинено провадження до вказаної дати.

Ухвалою суду від 27.10.2017 року продовжено зупинення провадження до 11.12.2017 року до 12 год. 00 хв..

Ухвалою суду від 11.12.2017 року продовжено зупинення провадження до 25.01.2018 року до 12 год. 00 хв..

Ухвалою суду від 25.01.2018 року розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.02.2018 року на 12 год. 00 хв.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Конго, за національністю конголезець, за віросповіданням християнин. Рідні мови - лінгала, суаелі, чулуба, кіконго та французька мова.

Судом встановлено, що позивач виїхав з країни громадської належності легально.

25.11.2011 року позивач вибув з ДР Конго авіарейсом Кіншаса (ДР Конго) - Касабланка (Марокко) - Москва (РФ) - Київ (Україна) на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та оформленої візи типу «Д» №Y02283161. 28.12.2011 року позивач прибув до України, місце прибуття - аеропорт «Бориспіль».

29.08.2016 р. ОСОБА_9 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

07.07.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2016OD0148, яким враховуючи невідповідність заяви вимогам п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Конго ОСОБА_9.

21 липня 2017 р. ДМС України своїм рішенням №322-17 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Конго ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28 вересня 2017 року позивачем отримано повідомлення №241 від 07.08.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон).

Згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання всіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник не заслуговує на довіру.

Проаналізувавши особову справу позивача, дослідивши докази надані позивачем та його представником під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач не в повному обсязі та не всебічно вивчив і оцінив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що відповідачем не було отримано відповіді від УСБУ в Одеській області, не було направлено запити ні до Міністерства закордонних справ України щодо офіційних даних стосовно інформації про країну походження позивача, щодо офіційної інформації про наявність партії «Union du Peuple Congolais» та членства в ній позивача.

Виходячи з того, що відповідачем перевірка фактів, викладених позивачем не проводилася, запити у відповідні органи не були зроблені, відтак суд дійшов висновку, що рішення відповідачем було прийнято формально.

Окрім того, згідно матеріалів особової справи відповідачем не було проведено дослідження інформації щодо країни походження позивача, в той час, як надані представником позивача відомості з різних джерел інформації, а саме: з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій (том 1 а.с. 226), свідчать про необхідність ретельного вивчення інформації щодо країни походження позивача та аналізування щодо суб'єктивних та об'єктивних причин побоювання позивачем переслідування, затримання або арешту, у зв'язку з тим, що він є членом партії.

Крім того згідно протоколу співбесіди (т. 1 а.с. 191), позивач зазначив, що його студентська реєстрація була дійсна до 31.08.2016, а звернувся він до міграційної служби 29.08.2016 року. Та він не може продовжити студентську реєстрацію, тому що його паспорт закінчився і він не може зробити новий, так як, якщо він повернеться на батьківщину його можуть вбити, тому що він виклав фотографії геноциду, який відбувається в його країні на Фейсбук (rdcintello).

Позивач зазначає, що починаючи з січня 2015 року він почав вести активну діяльність в Інтернет - спільнотах проти президентського режиму ОСОБА_6 в ДР Конго. Зі слів позивачап, він інформує населення ДР Конго про випадки порушення прав людини в регіоні Бені, Північний Ківу, геноцид та арешти, які відбуваються під егідою ОСОБА_6. Також, зі слів позивача, він працює над пошуком інформації, спілкується з іншими блогерами з різних країн світу та разом з ними висвітлюють випадки вбивств та геноциду населення з метою поширення цієї інформації в ЗМІ.

Позивач стверджує, що публікація матеріалу, зібраного ним стосовно геноциду в країні, спричинила агресію з боку невідомих людей, які почали дзвонити з погрозами.

Позивач стверджує, що після висвітлення цієї інформації він отримав два анонімних телефонних дзвінка з погрозами, а саме, що у випадку його повернення на батьківщину, його одразу ж вб'ють.

Судом досліджувались в судовому засіданні та наявні в матеріалах справи фото з вказаної сторінки соціальної мережі Фейсбук (rdcintello) (т. 1 а.с. 236-246), проте доказів того що саме позивач їх викладував суду не надано, та суд пропонував позивачу в судовому засіданні відкрити його сторінку в соціальній мережі Фейсбук (rdcintello) та показати викладені ним фото, для можливості встановити, що саме він є власником цієї сторінки, проте він цього зробити не зміг.

Крім того як зазначено у висновку, у блозі в Інтернеті відсутні установчі дані позивача, які могли б засвідчити його причетність до висвітлення вказаних подій.

Також у висновку зазначено, що для підтвердження обставин членства у партії «Union du Peuple Congolais» позивачем під час анкетування був наданий оригінал відповідного членського квитка, та ДМСУ дійшло висновку про його фальсифікацію через те, що фотографія заявника на членському квитку поміщена поверх печатки, фотографія належним чином не прикріплена, інформація стосовно заявника записана вручну та не завірена належним чином та інші.

Також у вказаному висновку зазначено, що перевірити інформацію по вищевказаній політичній партії не вбачається можливим, так як в мережі Інтернет відсутні будь-які дані стосовно вказаної політичної партії.

Проте в матеріалах особової справи позивача копія чи оригінал даного квитка відсутні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Наказом Міністерства внутрішніх справ №649 від 07.09.2011 року затверджено «Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»

Відповідно до п. 1.2. Правил інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі по тексту - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Згідно з нормами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, як підтверджується матеріалами справи позивача, він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни походження в зв'язку погрозою його життю через членство у партії та опублікуванням інформації та фотографій у соціальних мережах, проте дані обставини не були в повній мірі дослідженні під час складення висновку щодо позивача на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення.

Таким чином, дослідивши всі докази по справі у сукупності, суд вважає, що відповідач не в повному обсязі та не всебічно провів процедуру розгляду заяви позивача, не в повній мірі вивчив і оцінив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відповідно рішення від 21.07.2017 року №322-17 Державної міграційної служби України було прийнято передчасно.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України прийняте без врахування всіх обставин справи та не досліджено відповідачем у повній мірі, тобто, є необґрунтованим та передчасним, що є підставою для його скасування, а тому позовні вимоги в частині скасування рішення Державної міграційної служби України від 21.07.2017 року №322-17 підлягають задоволенню.

Враховуючи, що суд дійшов висновку, що відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає, що керуючись приписами ст. 9 КАС України, з метою повного захисту прав позивача, слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_9 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням встановлених судом обставин, що стали підставою для скасування рішень Державної міграційної служби України.

Одночасно, суд дійшов висновку, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, як встановлено судом, відповідачем не були досліджені в повному обсязі всі матеріали відносно позивача, що виключає можливість задоволення цих позовних вимог.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Суд звертає увагу сторін на те, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Таким чином, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача прийняти відносно позивача позитивне рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, виходячи з аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст..ст.9, 139, 241-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_9 до Державної міграційної служби України задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №322-17 від 21.07.2017р.

Зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_9 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

Суддя Харченко Ю.В.

Суддя Кравченко М.М.

.