Рішення № 73252203, 30.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 року м. Житомир справа № 806/715/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бойко Т.О.,

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача Мягченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за кадастровим номером НОМЕР_2 згідно поданої заяви від 29.12.2017, оформленої листом №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018.

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,0000 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту с. Видумка.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 29.12.2017 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,0000 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту с. Видумка.

Вказує, що за результатами розгляду поданої заяви позивачем було отримано лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018 відповідно до змісту якого позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельної ділянки яка, на думку позивача, мотивована підставами, не передбаченими ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 12.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання та викликом (повідомленням) сторін та учасників справи. Судовий розгляд справи призначено на 05.03.2018 о 10:00.

В судове засідання призначене на 05.03.2018 о 10:00 прибули представник позивача та представник відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 задоволено клопотання представника позивача, залучено Мартинівську сільську раду Пулинського району Житомирської області до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача. В судовому засіданні оголошено перерву до 19.03.2018 о 12:00, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 05.03.2018.

В судове засідання призначене на 19.03.2018 о 12:00 прибули представник позивача та представник відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не прибув, надіслав до відділу документального забезпечення суду клопотання вих. №182 від 13.03.2018 про розгляд справи без участі представника Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області (а.с. 48).

Протокольними ухвалами Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 клопотання представника третьої особи задоволено. Розгляд справи продовжено за відсутності представника Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Оголошено перерву до 23.03.2018 о 12:00, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 19.03.2018.

В судове засідання, призначене на 23.03.2018 о 12:00 прибули представник позивача та представник відповідача. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Ухвалою суду від 23.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про застосування заходів процесуального примусу. Протокольною ухвалою суду від 23.03.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 30.03.2018 о 09:00.

В судове засідання призначене на 30.03.2018 о 09:00 прибули представники позивача та представник відповідача.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, клопотання ОСОБА_5 про залучення ОСОБА_5 до участі у адміністративній справі №806/715/18 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених позовній заяві та відповіді на відзив від 18.03.2018 (а.с. 67-72).

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, відповідно до змісту якого зазначала, що стосовно бажаної земельної ділянки вже винесено відповідний наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_5 Вказувала, що у разі задоволення позовних вимог може виникнути ситуація, при якій надання дозволів на розробку проектів землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, спричинить позбавлення одного з них можливості завершити процедуру отримання у власність даної земельної ділянки. Вказує, що у Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області правомірно відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити (а.с. 24-26).

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 29.12.2017 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,0000 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту с. Видумка (а.с. 15). Додатками до заяви зазначено: копія паспорта заявника (а.с. 16), копія РНОКПП заявника (зворот а.с. 16), схема розташування земельної ділянки (а.с. 17).

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018 повідомило позивача, що його заяву від 29.12.2017 розглянуто та в наданні дозволу відмовлено.

Така відмова мотивована тим, що бажана земельна ділянка не ввійшла до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Житомирської області та відсутня позиція сільської ради стосовно надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також зазначено, що запитувана земельна ділянка з кадастровим номером 1823480400:08:000:0257 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 24.03.2015 на підставі заяви від третьої особи (а.с.14).

Не погоджуючись з оскаржуваною відмовою та вважаючи її протиправною і такою, що порушує права та законні інтереси позивача, ОСОБА_4 звернувся із позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи спірну відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018 на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

..........Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст. 33 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною першою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, нормами статті 118 Земельного кодексу України встановлений порядок звернення до відповідного органу виконавчої влади та перелік документів для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.

Суд наголошує, що оскаржувана відмова надана відповідачем з підстав, не передбачених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Щодо реєстрації бажаної позивачем земельної ділянки у Державному земельному кадастрі 24.03.2015 (а.с 123) на підставі заяви іншої особи, то суд зазначає, що така реєстрація не надає права володіння, користування, оренди чи будь-якого іншого права на земельну ділянку будь-якій особі.

Суд зазначає, що згідно інформації із Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку станом на 01.02.2018 року за кадастровим номером НОМЕР_2 щодо форми власності - інформація відсутня (а.с.18).

Суд не приймає доводи відповідача в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі як підставу для відмови позивачу у наданні відповідного дозволу та наголошує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду). Позивач та інші особи мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше погодження та затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Зазначає, що у листі-відмові від 24.01.2018 не було зазначено такої підстави для відмови як надання дозволу на розроблення проекту на ту ж саму бажану земельну ділянку для ОСОБА_5 Ці обставили з"ясувались лише під час розгляду справи по суті в суді.

Суд наголошує, що викладення представником відповідача в ході судового розгляду підстав для відмови у задоволенні заяви позивача, відмінних від тих, що викладені у оскаржуваній відмові не відповідають засадам адміністративного судочинства.

У відповідача відсутні дискреційні повноваження пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного суду, викладеними у постанові від 27.02.2018 №545/808/17 та постанові від 27.03.2018 №463/3375/15-а, які відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд також критично ставиться на посилання відповідача на положення розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р щодо необхідності обов'язкового погодження дозволу з об'єднаними територіальними громадами та наголошує, що вказаний підзаконний нормативно правовий-акт був прийнятий після подання заяви позивачем та надання оскаржуваної відмови. Таким чином, зазначені відповідачем норми не мають зворотної дії у часі та не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Крім того, вказаний підзаконний нормативно-правовий акт не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності у власність громадянам та не може застосовуватися до спірних правовідносин в порушення чинних норм Земельного кодексу України.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідач при наданні відмови діяв в порушення ч.2 ст. 19 Основного Закону, а оскаржувана відмова, оформлена листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018 не відповідає ч.2 ст.2 КАС України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 у власність ОСОБА_4, оформленої листом №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018.

Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.

Повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід відмовити.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 29 грудня 2017 року та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з урахуванням вимог Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 у власність ОСОБА_4, оформленої листом №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції від 05.02.2018, позивачем при зверненні із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 139 КАС суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру на користь ОСОБА_4 704,80 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Щодо вимоги про стягнення на користь представника позивача ОСОБА_2 судових витрат суд зазначає наступне.

Представником позивача ОСОБА_2 до відділу документального забезпечення суду були подані заяви про розрахунок та компенсацію витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні.

Так, на прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання від 05.03.2018 представником було здійснено витрати в сумі 490,47 грн. із розрахунку (282км*7,5 л/100км*23,19 грн./л) (а.с. 35-36)

На прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання від 19.03.2018 представником було здійснено витрати в сумі 465,09 грн. із розрахунку (282км*7,5 л/100км*21,99 грн./л) (а.с. 55 та зворот)

На прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання від 23.03.2018 представником було здійснено витрати в сумі 612,29 грн. із розрахунку (282км*7,5 л/100км*28,95 грн./л) (а.с. 78 та зворот)

На прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання від 30.03.2018 представником було здійснено витрати в сумі 612,29 грн. із розрахунку (282км*7,5 л/100км*23,19 грн./л) (а.с. 122 та зворот)

На підтвердження витрат позивачем надано скріншоти калькулятора палива та відстані проїзду Київ-Житомир-Київ, посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та квитанції про сплату позивачем вартості пального на загальну вартість 2058,32 грн.

Таким чином, розмір документально підтверджених витрат представника позивача на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні становить 2058,32 грн.

Частиною першою статті 135 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Згідно ч.3 ст.135 КАС України граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.5 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Враховуючи прибуття представника позивача в судові засідання від 05.03.2018, 19.03.2018, 23.03,2018 та 30.03.2018 та наявність належного документального підтвердження витрат представника позивача на переїзд з м. Києва до Житомирського окружного адміністративного суду для участі у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що судові витрати представника позивача складають 2058,32 грн. та підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 135, 139, 242-246 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_4 (АДРЕСА_1. РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, Житомир, 10002. Код ЄДРПОУ 39765513), третя особа: Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області (вул. Поліська, 3, Мартинівка, Пулинський район, Житомирська область, 12041. Код ЄДРПОУ 04347456) про визнання дій протиправними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 у власність ОСОБА_4, оформленої листом №В-17307/0-336/0/22-18 від 24.01.2018.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 29 грудня 2017 року та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з урахуванням вимог Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

У решті заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 704,80 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 2 058,32 грн. витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі в судовому засіданні.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Повне судове рішення складене: 06 квітня 2018 року.