Постанова № 73249132, 05.04.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1827/17-а

Головуючий у 1-й інстанції:

Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

05 квітня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), яка викладена у формі листа від 15.09.2017 року №Д-14315/0-7826/6-17 та про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що позивач неодноразово зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з одного і того ж питання, при цьому, є судові рішення, які набрали законної сили, з огляду на наявність у суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, суд дійшов висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, який може бути застосований при прийнятті рішення у даній адміністративній справі. Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача було зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження щодо надання дозволу на відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що належать виключно до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а також зобов'язати - суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії чи приймати рішення за умови настання чи встановлення певних обставин.

Виходячи з приписів п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в червні 2016 року позивач у відповідності до норм ч. 6 ст. 118 ЗК України, звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,83 га на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області у власність для ведення фермерського господарства.

Листом від 02.07.2016 року за № Д-10153/0-3446/6-16 управління відмовило ОСОБА_3 в наданні вищевказаного дозволу.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду по справі №802/191/17-а за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи ФГ "САДІВНИК-А", ОСОБА_6 про визнання протиправними відмов та зобов'язання вчинити дії від 05.04.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вінницьким апеляційним адміністративним судом 15.06.2017 року винесено постанову по справі №802/191/17, якою постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладені в листах від 02.07.2016 року №Д-10153/0-3446/6-16, Д-10150/0-3445/6/16, Г-10151/0-3448/6 та від 06.09.2016 року №№ Д-14315/0-4303/6-16, Д-14316/0-4300/6-16, Г-14312/0-4301/6, у наданні ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 2,83 гектари на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту). Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 2,83 гектари на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Головне управління Держгеокадастру, на виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017, розглянуло повторно клопотання ОСОБА_5 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Раківської сільської ради Топашпільського району Вінницької області.

За результатами розгляду клопотання відповідачем прийнято відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність №Д-14315/0-7826/6-17 від 15.09.2017 зі змісту якої слідує, що ОСОБА_3 не надано документів в підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві або наявності освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. В зв'язку із наведеним, документи не відповідають вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідачем прийнято повторно відмову від 15.09.2017 №Д-14315/0-7826/6-17 без урахувань висновків рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 по справі №802/191/17-а, за яким вказано, що на підставі договору оренди землі № 215 від 06.05.2014 року, укладеному між ОСОБА_6 та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_6 надана в строкове платне користування земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Раківської сільської ради (за межами населеного пункту) Томашпільського району Вінницької області, площею 24,1364 га - багаторічні насадження, кадастровий номер 0523984800:02:000:0349, терміном на 7 років.

ОСОБА_6 було створено ФГ "САДІВНИК-А", яке використовує на правах довгострокової оренди вищевказану земельну ділянку.

Згідно п. 1.3 наявного статуту ФГ "САДІВНИК-А", ОСОБА_6 є засновником, а ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є його членами.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частин 1, 2, п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно п. "а" ч. 1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

За частинами 1, 2 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ст. 31 ЗК України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно ст.32 ЗК України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Частиною 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірна відмова відповідача прийнята всупереч висновкам суду у справі №802/191/17-а; без урахування принципу пропорційності та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, така оскаржувана відмова визнана судом протиправною та такою, що підлягала скасуванню.

Щодо заперечень відповідача, що суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження щодо надання дозволу на відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що належать виключно до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а також зобов'язати - суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії чи приймати рішення за умови настання чи встановлення певних обставин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 157 рішення від 21.07.2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" та інші).

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що заява позивача повторно розглядалась Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області. Однак, відповідачем повторно відмовлено позивачу з тих підстав, що немає відомостей про досвід відповідної роботи або освіти. Однак, відповідно до судового рішення у справі №802/191/17-а позивач є членом фермерського господарства, про що відомо було відповідачу та який був стороною у справі.

Таким чином, враховуючи, що позивач неодноразово зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з одного і того ж питання, при цьому, є судові рішення, які набрали законної сили, з огляду на наявність у суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, який може бути застосований при прийнятті рішення у даній адміністративній справі. Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

В обґрунтування неможливості зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області видати позивачу вказаний дозвіл відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13, згідно якої суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Однак, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на протиправність відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, а також те, що відповідач неодноразово відмовляв позивачу у наданні вказаного дозволу за аналогічних підстав, суд вважає, що у разі повторного розгляду клопотання позивача не виключено прийняття протиправного рішення суб'єктом владних повноважень, що може призвести до необхідності повторного звернення до суду. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача видати зазначений дозвіл.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.