Постанова № 73248626, 27.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 р.м. ОдесаСправа № 815/5659/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.,

при секретарі - Андроновій Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року у справі за позовом Телекомпанії «Чорне море» у вигляді ТОВ до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Телекомпанії «Чорне море» у вигляді ТОВ звернулась до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 вересня 2017 року № 0029611401 та № 0029601401.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року задоволено заявлені позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки позивача контролюючим органом обґрунтовано встановлено численні порушення норм податкового законодавства під час здійснення ним господарської діяльності.

Зокрема, під час перевірки встановлено, що товариством у перевіряємий період здійснювалась діяльність з надання послуг кабельного телебачення через пов'язаних з ним фізичних осіб-підприємців, шляхом укладення агентських договорів про надання послуг по розповсюдженню пакетів телевізійних каналів в кабельних мережах, які спрямовувались виключно на надання податкової вигоди позивачу.

Крім того, податковим органом виявлено, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» та ТОВ «НЕСКО-УКРАЇНА» не мали реального характеру та не підтверджені належними доказами, а вже надані підприємством первинні бухгалтерські документи складені формально та жодним чином не спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства.

При цьому, у перевіряємий період контрагенти позивача мали ризикові господарські операції з третіми особами, що на думку податкового органу свідчить про фіктивність проведених з позивачем господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС в Одеській області проведено документальну планову виїзну перевірку Телекомпанії "Чорне море" у вигляді ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, валютного законодавства, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за наслідками якої складено акт № 1084/15-32-14-01/22463953 від 19 серпня 2017 року.

В свою чергу, відповідно до висновків вищевказаного акту перевірки у перевіряємий період товариством допущено порушення норм податкового законодавства, зокрема: п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 п. 135.1 ст. 135 ПК України, чим завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік, у сумі 13 019 830,00 грн., а також занижено податок на прибуток, на суму 3 839 131,0 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 87, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 9 042 035,00 грн.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято та надіслано товариству наступні податкові повідомлення-рішення: від 07 вересня 2017 року № 0029611401, яким збільшено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, на суму 9 042 035,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, на суму 2 260 509,00 грн.; від 07 вересня 2017 року № 0029601401, яким збільшено податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств, на суму 3 839 131,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, на суму 583425 грн.

Не погоджуючись з отриманими податковими повідомленнями-рішеннями товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності порушень податкового законодавства з боку позивача у спірних правовідносинах, з огляду на наступне.

Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України - є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності складених за наслідком проведеної перевірки позивача податкових повідомлень-рішень від 07 вересня 2017 року, а саме: № 0029611401, яким збільшено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, на суму 9 042 035,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, на суму 2 260 509,00 грн.; № 0029601401, яким збільшено податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств, на суму 3 839 131,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, на суму 583 425,00 грн.

В даному випадку, на податкові зобов'язання позивача у перевіряємому періоді вплинули його господарські операції з надання послуг кабельного телебачення через фізичних осіб-підприємців, шляхом укладання агентських договорів про надання послуг з розповсюдження пакетів телевізійних каналів в кабельних мережах, які на думку контролюючого органу спрямовувались виключно на надання податкової вигоди товариству.

В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ (в особі Провайдера) та фізичними особами-підприємцями (в особі Підрядників) укладено низку агентських договір про надання послуг з розповсюдження пакетів телевізійних каналів в кабельній мережі, відповідно до умов яких Підрядник приймає на себе зобов'язання по укладанню з абонентами договорів в інтересах та від імені Провайдера на надання програмної послуги та по прийманню від Абонентів оплати за надання програмної послуги Провайдером, а Провайдер оплачує Підряднику за надані послуги.

В даному випадку, товариством з ФОП ОСОБА_1 укладено договір № ПК1-01/06-15 від 01 червня 2015 року, з ФОП ОСОБА_2 укладено договір № ПК2-01/06-15 від 01 червня 2015 року, з ФОП ОСОБА_3 укладено договір № ПК-01/08-15 від 01 серпня 2015 року, з ФОП ОСОБА_4 укладено договір № ПК/01-16-15 від 04 січня 2016 року, з ФОП ОСОБА_5 укладено договір № ПК/02-16 від 04 січня 2016 року, з ФОП ОСОБА_6 укладено договір № ПК/01-04 від 01 квітня 2016 року, з ФОП ОСОБА_7 укладено договір № ПК/01-04/02 від 01 квітня 2016 року, з ФОП ОСОБА_2 укладено договір № ПК/11-16 від 01 листопада 2016 року.

Відповідно ст. 1 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення», провайдер програмної послуги - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.

Згідно ст. 1 Закону України «Про телекомунікації», телемережі - телекомунікаційні мережі загального користування, що призначаються для передавання програм радіо- та телебачення, а також інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг і можуть інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про телекомунікації», дія цього Закону поширюється на відносини суб'єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування.

В даному випадку, Телекомпанія «Чорне море» у вигляді ТОВ є ліцензіатом та провайдером програмної послуги згідно до Ліцензії НР № 0073-п від 04 серпня 2006 року та НР № 00464-п від 06 вересня 2016 року.

В свою чергу, телекомунікаційна послуга надається провайдером чи то оператором телекомунікацій - особою, яка згідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про телекомунікації» зареєстрована в НКРЗІ.

Між тим, всі підрядники Телекомпанії «Чорне море» у вигляді ТОВ зареєстровані в НКРЗІ у якості суб'єктів телекомунікації.

При цьому, у межах спірних правовідносин Телекомпанія «Чорне море» у вигляді ТОВ надавала частину комплексної послуги кабельного телебачення, а саме програмну послугу на підставі публічно абонентського договору про надання програмної послуги, тоді як продаж таких послуг товариство здійснювало за допомогою агентських договорів, що не заборонено чинним законодавством.

В даному випадку, вказаний висновок відповідає позиції органу ліцензування - Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, що викладена у листі № 24/2650 від 08 вересня 2016 року (т.2 а.с. 92).

В свою чергу, факт отримання товариством послуг (робіт) за вказаними договорами не спростовано зібраними матеріалами справи, тоді як проведені господарські операції узгоджуються з діяльністю товариства та спричинили реальні зміни його майнового стану.

Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у справах з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

В даному випадку, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень покладається на податковий орган, як на суб'єкта владних повноважень, що заперечує проти задоволення адміністративного позову.

В свою чергу, можливий факт наявності певних зв'язків між вказаними фізичними особами-підприємцями та позивачем жодним чином не є безумовною підставою для нарахування останньому додаткових податкових зобов'язань, так як кожний суб'єкт господарювання має право на власний розсуд здійснювати вибір своїх контрагентів.

При цьому, податковим органом не доведено, що укладені фізичними особами-підприємцями договори з позивачем спрямовувалися виключно на надання податкової вигоди останньому, а також не надано доказів здійснення перевірки господарської діяльності відповідних осіб.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин відсутні підстави для нарахування товариству додаткових податкових зобов'язань за наслідком проведення вищевказаних господарських операцій.

Крім того, на податкові зобов'язання позивача у перевіряємому періоді вплинули його господарські операції з контрагентами ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» та ТОВ «НЕСКО-УКРАЇНА».

В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ ( в особі замовника) та ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» (в особі виконавця) укладено договір про технічне обслуговування № ТОС/03/06 від 03 червня 2014 року, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт (наданню послуг) з поточного технічного обслуговування телекомунікаційних мереж. (т. 1 а.с. 237-238).

При цьому, до вказаного договору складено технічне завдання з переліком об'єктів кабельних мереж щодо яких необхідно провести обслуговування та протокол погодження вартості виконаних робіт.

На підтвердження виконання умов вказаного договору судом зібрано акти наданих послуг та акти здачі-приймання робіт (т. 1 а.с. 246-250).

Також, між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ ( в особі замовника) та ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» (в особі виконавця) укладено договір № ТОО/03/06 від 03 червня 2014 року, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт (наданню послуг) з поточного технічного обслуговування обладнання замовника.(т.2 а.с.1-3).

До вказаного договору складено перелік обладнання замовника щодо якого необхідно провести обслуговування та протокол погодження вартості виконаних робіт.

На підтвердження виконання умов вказаного договору судом зібрано акти наданих послуг та акти здачі-приймання робіт (т. 2 а.с. 9-12).

Також, між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ ( в особі замовника) та ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» (в особі виконавця) укладено договір № ТООО/03/06 від 03 червня 2014 року, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт (наданню послуг) з поточного технічного обслуговування обладнання замовника. (т. 2 а.с. 13-15).

До вказаного договору складено перелік обладнання замовника щодо якого необхідно провести обслуговування та протокол погодження вартості виконаних робіт.

На підтвердження виконання умов вказаного договору судом зібрано акти наданих послуг та акти здачі-приймання робіт (т. 2 а.с. 22-26).

Також, між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ ( в особі замовника) та ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» (в особі виконавця) укладено договір № ОА/02/06 від 02 червня 2014 року, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт (наданню послуг) зі сповіщення абонентів Замовника (т. 2 а.с. 27-29).

З метою виконання умов вказаного договору замовником надано доступ до інформації щодо своїх абонентів, а також сторонами складено договірну ціну щодо умов договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору судом зібрано акти наданих послуг та акти здачі-приймання робіт (т. 2 а.с. 34-37).

Також, між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ ( в особі замовника) та ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД» (в особі виконавця) укладено договір № 02/06-НП від 02 червня 2014 року, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт (наданню послуг) з викриття протиправних підключень до мережі Замовника(т. 2 а.с. 38-39).

З метою виконання умов вказаного договору замовником надано перелік об'єктів перевірки, а також сторонами складено договірну ціну щодо умов договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору судом зібрано акти наданих послуг та акти здачі-приймання робіт (т. 2 а.с. 60-63).

Крім того, між Телекомпанією «Чорне море» у вигляді ТОВ ( в особі замовника) та ТОВ «НЕСКО-УКРАЇНА» (в особі виконавця) укладено договір від 11 червня 2013 року, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з надання рекламно-інформаційних послуг (т. 2 а.с. 64-66).

На підтвердження виконання умов вказаного договору судом зібрано акти здачі-приймання робіт (т. 2 а.с. 76-91).

В свою чергу, колегія суддів вважає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В даному випадку, із зібраних доказів вбачається, що факт отримання товариством послуг (робіт) за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено у відповідності до вимог законодавства та які вказують на реальність проведених операцій.

Більш того, вищевказані договори узгоджуються з господарською діяльністю позивача.

При цьому, висновки про фіктивність господарських операцій з поставки товарів та надання послуг мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Так, з акту перевірки податкового органу вбачається, що фактичною підставою для нарахування товариству податкових зобов'язань за результатом проведених спірних господарських операцій став факт отримання інформації про ризиковані господарські операції контрагентів позивача з третіми особами.

В даному випадку, колегія суддів вважає, податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства, так як чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов'язку донарахування йому певних податкових зобов'язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Більш того, з аналогічних підстав, колегія не приймає посилання податкового органу на факт проведення контрагентами позивача ризикованих господарських операцій з іншими юридичними особами, що не перебували з ним у господарських відносинах у перевіряємий період.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача у спірних правовідносинах, а як наслідок погоджується з необхідністю скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, під час відкриття апеляційного провадження у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору до прийняття даного рішення, у сумі 263 919,15 грн., внаслідок чого відповідні кошти підлягають стягненню з останнього.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державної судової адміністрації України, у сумі 263 919 (двісті шістдесят три тисячі дев'ятсот дев'ятнадцять), 15 грн., на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ отримувача - 37993783; банк отримувача - ГУДКСУ в м. Києві; код банку отримувача - 820019; № рахунку отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106; призначення платежу - судовий збір, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2018 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Т.М. Танасогло

Д.В. Запорожан