Постанова № 73248556, 05.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1847/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Калиновського В.А. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2017, суддя С.М. Глазько, м. Суми, по справі № 818/1847/17

за позовом ОСОБА_1

до Зарічного відділу Державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області

про скасування постанови та повернення виконавчого збору,

ВСТАНОВИВ:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2017 року у рамках ВП № 53615417; скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 20.03.2017 року у рамках ВП № 46350172; повернути виконавчий збір у розмірі 22972,85 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 відмовлено у відкритті провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області в частині позовних вимог щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 20.03.2017 року у рамках ВП № 46350172.

В іншій частині позовних вимог провадження у справі було відкрито.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки діям державного виконавця, який прийняв постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору майже через два роки після закриття виконавчого провадження та добровільного виконання боржником свого зобов'язання.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 28.01.2015 державним виконавцем Зарічного відділу ДВС м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області Буюн Н.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 591/1485/14-ц виданого 21.10.2014 про стягнення 229728,56 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" ВП № 46350172.

30.01.2015 позивач у добровільному порядку сплатив заборгованість за кредитним договором у розмірі 229728,56 грн. та судові витрати у розмірі 1148,00 грн.

03.08.2016 була прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 46350172.

20.03.2017 відповідачем в рамках виконавчого провадження ВП № 46350172 була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору в сумі 22972,85 грн.

В цей же день відповідачем була прийнята оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження № 53615417.

На виконання вказаної постанови відповідно до квитанції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20.11.2017 позивач сплатив на користь відповідача суму 22972,85 грн. з призначення платежу "оплата за ВП № 53615417".

Позовні вимоги вмотивовані тим, що постанова про стягнення виконавчого збору була прийнята протиправно, оскільки в наданий відповідачем час, для добровільного виконання рішення, позивач сам сплатив всі належні суми, а тому не було підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, а як наслідок не було підстав і для прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2017 у ВП № 53615417 та стягувати відповідні кошти.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття відповідачем постанови про відкриття провадження № 53615417, а саме 20.11.2017, постанова про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом, була чинна та не оскаржувалася, а тому відповідач не мав підстав не відкрити виконавче провадження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне вказати таке.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що постанову про стягнення виконавчого збору в рамках ВП № 46350172 прийнято 20.03.2017 та при прийнятті цієї постанови державний виконавець керувався статтями 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження", тобто нормами Закону № 1404-VIII.

З 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (тут і далі - Закон № 1404-VIII в редакції, що була чинною на час винесення спірних правовідносин).

Пунктом 7 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 12 Закону № 1404-VIII установлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно із частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно п.5 ч.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору підлягає примусовому виконанню.

Частинами 5 та 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. В постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм права, підставою для прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, слугує постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, як окремий вид виконавчого документа, що підлягає примусовому виконанню.

Поряд із цим, постанова про стягнення виконавчого збору від 20.03.2017 року у рамках ВП № 46350172, не є предметом судового розгляду у вказаній справі, щодо цієї постанови судом першої інстанції не надавалася правова оцінка та не вирішувалося питання правомірності її прийняття.

За таких обставин, колегія суддів також формально позбавлена права надати правову оцінку правомірності прийняття цієї постанови державного виконавця, але до того часу доки вказана постанова про стягнення виконавчого збору від 20.03.2017 року у рамках ВП № 46350172 є чинною, дії державного виконавця з примусового виконання цієї постанови є правомірними, оскільки здійснюються відповідно до вимог п.5 ч.1 ст. 3 та ст. 26 Закону № 1404-VIII.

Таким чином, позовні вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2017 року у рамках ВП № 53615417 та повернення виконавчого збору у розмірі 22972,85 грн. є похідними від позовної вимоги про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 20.03.2017 року у рамках ВП № 46350172, а тому є передчасними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в діях відповідача відсутні порушення прав позивача, які потребують судового захисту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 по справі № 818/1847/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.А. Калиновський О.М. Калитка