Постанова № 73248217, 05.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19911/14 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу особи, що не брала участь у справі, - ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, відповідачем неправомірно застосовано положення статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", що призвело до порушення прав ПАТ "ПроКредит Банк", оскільки приписи вказаної правової норми щодо стягнення заставленого майна стосуються лише споживчих кредитів, виданих громадянам України, а у разі якщо іпотека забезпечує кредити, отримані юридичними особами, підприємцями або фізичними особами на неспоживчі цілі, то на них мораторій не розповсюджується; оскільки метою отримання кредиту ОСОБА_3 була купівля квартири, що на думку позивача пов'язано з підприємницькою діяльністю, то такий кредит не є споживчим, у зв'язку з чим висновки відповідача про наявність заборони щодо звернення стягнення на майно є необґрунтованими.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року задоволено адміністративний позов повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_4 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18 листопада 2014 року ВП № 31834223.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням особа, що не брала участь у справі, - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, судове рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Маціборук В.О. при примусовому виконанні виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО від 07 червня 2011 року № 2218 про звернення стягнення на квартиру з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18 листопада 2014 ВП № 31834223.

Вказана постанова мотивована тим, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, підлягає завершенню, а виконавчий документ поверненню стягувачеві, на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки Законом України "Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", встановлена заборона щодо звернення на майно боржника, що виключає можливість виконання виконавчого документа у встановлений спосіб.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи даний адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Пунктом 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що обмеження щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки можуть застосовуватися виключно за наявності визначених цим законом умов.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ЗАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 07 грудня 2007 року № 3249-ІД 01, відповідно до якого в іпотеку АТ "ПроКредит Банку" передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1

Даний договір підписано в якості забезпечення виконання зобов'язань за рамковою угодою від 07 грудня 2007 року № 3249 та договору про надання траншу від 07 грудня 2007 року № 1.36253/3249, від 24 червня 2008 року № 1.39372/3249, від 27 січня 2010 року № 111.41172/3249, що укладені між АТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_6

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умов на підставі яких можуть встановлюватись обмеження щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, визначені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Вказаний висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим з огляду на наступне.

Колегією суддів досліджено копію матеріалів виконавчого провадження ВП № 31834223 (ЗВП № 49237713) та встановлено, що державним виконавцем з метою встановлення наявності умов на підставі яких можуть встановлюватись обмеження щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, визначені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" було направлено запити до відповідних дердавних органів.

Отримані відповіді на ці запити, зокрема відомості Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідки з місця проживання, повідомлення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, на думку колегії суддів, свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1 використовується ОСОБА_3 як місце постійного проживання та що у ОСОБА_3 у власності не знаходиться іншого нерухомого житлового майна, а також що загальна площа вказаного нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірна постанова державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Маціборук В.О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18 листопада 2014 року ВП № 31834223 прийнята відповідачем в межах та на пдставі наявних у нього повноважень, підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши доводи особи, що не брала участь у справі, - ОСОБА_2, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу особи, що не брала участь у справі, - ОСОБА_2 - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року - скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Ю.А. Ісаєнко

Повний текст складено 05.04.2018 року.