Постанова № 73247899, 03.04.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2018 р. Справа № 917/877/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. №3898 Х/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 30.11.2017 винесеного суддею Безрук Т.М. у приміщенні вказаного суду, повний текст якого складено 05.12.2017 року, у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства “Полтаваобленерго”, м. Полтава

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, м. Київ

до Комунального підприємства “Благоустрій Кременчука”, м. Кременчук,

про стягнення 1 541 930,45 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство “Полтаваобленерго” звернулось до господарського суду Полтавської області з Комунального підприємства “Благоустрій Кременчука” 1 541 930,45 грн. збитків за порушення зобов’язання щодо надання позивачу податкових накладних за договором № 291 від 01.03.2001р. на послуги з оренди майна.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30 листопада 2017 року у справі №917/877/17 у позові відмовлено повністю.

Позивач подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Полтавської області від 30 листопада 2017 року у справі №917/877/17, в якій вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив докази, неповно з’ясував обставини справи та порушив норми матеріального права, у зв’язку з чим, просив скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що відповідач повинен був відобразити господарські операції в бухгалтерському та податковому обліку протягом липня-листопада 2015 року та у вказаний період скласти за ними податкові накладні, які зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Правова позиція позивача, полягає в тому, що відповідач в порушення вимог діючого на той час законодавства, зокрема ст. 201 Податкового кодексу України, не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавивши позивача права на віднесення сум сплаченого ПДВ по даній операції до складу податкового кредиту у розмірі 1 541 930,45 грн.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Між Міським комунальним підприємством “Кременчукенерго” (орендодавцем) та Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (орендарем) був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності № 291 від 01.03.2001р. (далі – Договір; а.с. 10-17).

Надалі Відкрите акціонерне товариство "Полтаваобленерго" змінило свою назву на Публічне акціонерне товариства "Полтаваобленерго". Зазначені зміни зареєстровані державним реєстратором у встановленому порядку, що підтверджується статутом та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 05.05.2011р.

Згідно п.1.1. Договору відповідач, як орендодавець передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з додатком, що знаходиться на балансі міського комунального підприємства “Кременчукенерго”.

Майно передається в оренду з метою забезпечення належного утримання та ефективної експлуатації об’єкта оренди, забезпечення безперебійного надання послуг по тепло-та водопостачанню на необхідному рівні та необхідної якості бюджетним організаціям та населенню міста, погашення заборгованості міського бюджету за теплову енергію.

У відповідності до умов зазначеного договору Комунальним підприємством “Благоустрій Кременчука” було надано послуги з оренди майна, зокрема, у липні, серпні, вересні, жовтні та листопаді 2015 року.

На виконання умов договору № 291 від 01.03.2001 р. Публічним акціонерним товариством “Полтаваобленерго” було сплачено за надані в липні-листопаді 2015 року послуги з оренди майна грошові кошти в сумі 9 251582,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 573153 від 28.04.2016 р.

Позивач у позові посилається на те, що відповідач в порушення вимог діючого на той час законодавства, зокрема ст. 201 Податкового кодексу України, не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавивши позивача права на віднесення сум сплаченого ПДВ по даній операції до складу податкового кредиту у розмірі 1 541 930,45 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що оскільки позивач не підписав направлені на його адресу відповідачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2015р року та від 30.11.2015 року на послуги оренди майна за період липень-листопад 2015р., то відповідач не мав можливості на дату виникнення податкових зобов’язань надати позивачу податкові накладні за цей період надання послуг.

За викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що під час розгляду справи не було доведено вини відповідача в настанні спірних збитків у позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач у позові зазначає, що внаслідок бездіяльності відповідача ПАТ “Полтаваобленерго” зазнало втрат (збитків) у вигляді не отриманого податкового кредиту в розмірі 1 541 930,45 грн., що повинні бути відшкодовані відповідачем. При цьому позивач, вказує на те, що збитками є сума податкового кредиту у розмірі податку, що сплачений ПАТ “Полтаваобленерго” при одержанні послуг з оренди майна відповідно до договору № 291 від 01.03.2001 р., та не отриманий позивачем внаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) КП “Благоустрій Кременчука”. Неотримання позивачем податкового кредиту підтверджується податковими деклараціями ПАТ “Полтаваобленерго” за квітень 2016 року.

В апеляційній скарзі позивач не погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач не мав можливості зареєструвати податкові накладні у зв’язку з неотриманням від позивача підписаних актів та звертає увагу на те, що по-перше, складення та підписання таких актів не передбачено умовами укладеного між сторонами договору оренди, а по-друге - навіть односторонньо підписаний відповідачем акт має всі ознаки первинного документу з огляду на положення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому відповідач мав можливість скласти відповідні податкові накладні та зареєструвати їх у встановленому порядку.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики та обов’язковістю виконання на території України судових рішень.

Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

12 березня 2018 року Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 918/216/17 за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" до Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення збитків у сумі 6276,58 грн.

Позов у справі № 918/216/17 мотивовано тим, що внаслідок відсутності вчинення відповідачем дій з реєстрації податкових накладних на загальну суму 6276,58 грн. позивачу нанесені збитки у вигляді упущеної вигоди через неотримання позивачем податкового кредиту на зазначену суму.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.05.2017 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення господарського суду Рівненської області від 11.05.2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 року у справі 918/216/17 Верховним Судом як джерела права та акти їх застосування зазначені наступні норми чинного законодавства.

Так, відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Положеннями статті 173 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статей 224 та 225 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 Статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 201 Податкового кодексу України унормовано наступне.

На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Відповідно до листа Міністерства доходів і зборів України від 13.01.2014 N448/6/99-99-19-04-02-15, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З огляду на вказані положення норм матеріального права, Верховним Судом в постанові від 12.03.2018 у справі №918/216/17 викладено наступний правий висновок, який в силу вимог частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховуються Харківським апеляційним господарським судом при розгляді справи.

Так, Верховних Суд зазначив, що з огляду на зміст заявлених позивачем вимог - відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди через неотримання позивачем податкового кредиту на суму, щодо якої відповідачем не здійснена реєстрація податкових накладних, Суд вважає правильними твердження судів попередніх інстанцій про те, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем та державою, а об`єкт дослідження зводиться до з`ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Тобто об`єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.

Виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов'язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Разом з тим Верховним Судом враховано, що відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.

Відтак Верховний Суд зазначив про обґрунтованість висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність причинного зв'язку між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, оскільки позивачем не надано доказів щодо використання ним всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Враховуючи те, що обставини даної справи - №917/877/17 та справи №918/216/17, яка розглянута Верховним Судом аналогічні за змістом позовних вимог та підстав їх обґрунтування, колегія суддів вважає, що висновок Верховного Суду, викладений у справі №918/216/17 року про те, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем та державою, а об`єкт дослідження у справі зводиться до з`ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит - тобто не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин; а відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства, слід враховувати і при розгляді справи №917/877/17.

Вищевикладеними обставинами спростовуються доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову та неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30.11.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06.04.2018

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.