Рішення № 73236396, 02.04.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12243/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2018 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

роглянувши у судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат, про зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

08 серпня 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач), діючи через свого представника ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі-відповідач), третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат (далі – третя особа), в якому просив суд: зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, в зв'язку з настанням 10 вересня 2015 року інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, та надіслати вищевказане рішення до Рівненського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги; встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення, зобов'язавши відповідача в місячний термін надати до Рівненського міського суду звіт про його виконання.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що проходив військову службу на території Ісламській Республіки Афганістан. 10 вересня 2015 року, після повторного огляду МСЕК йому було встановлено інвалідність ІІ групи в наслідок травми отриманої при виконанні обов'язків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії. 30 листопада 2015 року звернувся до третьої особи із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності II групи, яке пов'язане з виконання військової служби в Ісламській Республіці Афганістан відповідно до п. 4, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". 02 серпня 2017 року у відповідь на адвокатський запит відповідач листом № 248/3/6/2515 від 18.07.2017 p., повідомив, що на його думку підстав для подання документів на комісію немає, оскільки на позивача не поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до ч. 6. ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 12.04.2007 року № 168 розгляд документів по призначенню одноразової грошової допомоги здійснюється постійною комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, яка приймає рішення про призначення грошової допомоги або про відмову у її призначенні. Документи позивача не було розглянуто по суті та не було прийнято рішення про призначення, або про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу постійною комісією. Позивачем було подано усі необхідні документи, а відповідач, як адміністративний орган, скориставшись своїми дискреційними повноваженнями (свободою розсуду), прийняв протиправне рішення про повернення документів позивача, чим порушив позивача права на виплату одноразової грошової допомоги, який мав право на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки з поданих позивачем документів вбачається, що позивачу первинно встановлено інвалідність 3 групи у 2003 році, з 2003 по 2015 роки, позивачу підтверджувалась третя група інвалідності, і у 2015 році повторним оглядом МСЕК йому встановлено 2 групу інвалідності. В зв'язку з цим він вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень постанови Постановою Кабінету ОСОБА_4 від 25.12.2013 року № 975 та в розмірах, встановлених саме цією постановою. Таке твердження суперечить зазначеним нижче норма матеріального права та висновками судів касаційної інстанції. Датою, з якої у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, є момент первинного встановлення такої інвалідності в період дії нормативно правових актів. Особи, допомога яким не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на день встановлення такої інвалідності. Тобто, право на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю військовослужбовця у позивача виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 2003 року. На той час діяла редакція ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанова КМУ від 19.08.1992 № 488, якою взагалі чинним законодавством не передбачалась виплата одноразової грошової допомоги, а виплачувались страхові відшкодування HACK „Оранта". Виплата одноразової грошової допомоги встановлена Законом лише з 01.01.2006 року.

Представником третьої особи подано до суду заперечення на позовну заяву, згідно яких третя особа просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, з підстав аналогічних, які викладені у відзиві на позовну заяву відповідача.

В судове засідання позивач та його представник не з’явилися, в письмових поясненнях від 26 грудня 2017 року представника позивача просив розгляд справи проводити без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позов.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явилася, 02 квітня 2018 року подала суду заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, встановивши обставини і перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, відповідно до посвідчення серії Б № 267128 від 11 вересня 2015 року, виданого Управлінням соціального захисту населення Рівненської міської ради, позивач є інвалідом ІІ групи (а.с.10).

Відповідно до довідки Рівненського військового комісаріату Рівненської області від 22 червня 2017 року № 3178, позивач проходив військову службу з 01 серпня 1972 року по 18 жовтня 2002 року (а.с.15).

ОСОБА_5 військового квитка ГГ № 007938 позивач проходив службу в Ісламській Республіці Афганістан з 22 листопада 1983 року по 10 жовтня 1985 року на посаді командира автомобільної роти (а.с.17 а).

Відповідно до посвідчення від 10 жовтня 1996 року позивач є учасником бойових дій (а.с.11).

ОСОБА_5 довідки до акта повторного огляду Рівненської обласної МСЕК серії АВ № 0396538 від 10 вересня 2015 року причиною інвалідності позивача є поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.12).

ОСОБА_5 із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 2842 від 30 липня 2015 року, встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.13).

30 листопада 2015 року позивач звернувся до третьої особи із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв’язку з отриманням інвалідності ІІ групи, яка пов’язана з виконанням військової служби в Ісламській Республіці Афганістан, що не оспорюється відповідачем.

18 липня 2017 року відповідачем представнику позивача, на його адвокатський запит, був надісланий лист № 3/6/2515, згідно якого його повідомлено, що після опрацювання Департаментом фінансів документів позивача, встановлено, що підстав для подання на комісію його документів – не має. Таке рішення мотивовано тим, що Закон України від 04 липня 2012 року № 5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», яким змінено редакцію статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (на виконання якого було прийнято постанову Кабінрету ОСОБА_4 України від 25 грулня 2013 року № 975), набрав чинності 01 січня 2014 року. Оскільки, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, дія цих правових актів поширюється тільки на військовослужбовців та звільнених осіб, які отримали первинно інвалідність після 01 січня 2014 року. На колишніх військовослужбовців та тих, що отримали інвалідність до 2014 року, дія вищевказаного Закону не поширюється. Відповідно до листа Міністерства охорони здоров’я України від 27 квітня 2016 року №16.06-16/625-16/10551 днем встановлення інвалідності вважається дата проходження громадянином первинного огляду медико-соціальної експертної комісії. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності. Позивач інвалідність первинно отримав в 2003 році, а при переогляді в 2015 році відбулося підвищення групи інвалідності.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ОСОБА_5 з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (в редакції, чинній на день зверненя позивача із заявою про виплату йому одноразової грошовї допомоги).

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Позивач не отримував одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності у 2003 році, а другу групу інвалідності позивач отримав 10 вересня 2015 року.

Відповідно до пункту другого поставнови Кабінету ОСОБА_4 України Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві від 25 грудня 2013 року № 975 (далі – Постанова № 975) особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності -дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу було встановлено 10 вересня 2015 року.

На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, 10 вересня 2015 року, діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

ОСОБА_5 з пунктом 12 Порядок № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Проте, відповідач не приймав передбаченого Порядком № 975 рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене, суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача на даній стадії правовідносин належним способом захисту є зобов'язання відповідача прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги позивачу.

Приходячи до такого висновку, суд звертає увагу на те, що прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги особі та перевірка підстав для здійснення відповідної виплати належить до дискреційних повноважень відповідача, які ним не були реалізовані.

При цьому, у відповідності до Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку заявлені позивачем вимоги є передчасними, однак для повного і всебічного захисту його права на соціальне забезпечення, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, доцільним та необхідним є вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх у вищезазначений спосіб, тобто шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги позивачу.

Приходячи до такого висновку, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

ОСОБА_5 ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Разом з тим, слід зазначити, що вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов’язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов’язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 77, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат, про зобов"язання вчинити дії – задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Житомирський апеляційний адміністративний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - Міністерство оборони України, місцезнаходження: м.Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022.

Третя особа - Рівненський обласний військовий комісаріат, місцезнаходження: м.Рівне, вул. Грабник, 4, код ЄДРПОУ 0806817.

Повне судове рішення складено 06 квітня 2018 року.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_6