Постанова № 73235719, 04.04.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/7905/17 Номер провадження 22-ц/786/838/18Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Абрамова П.С.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

учасники процесу:

позивач ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

представник третьої особи ОСОБА_4

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2018 року, ухвалене суддею Самсоновою О.А., повний текст рішення складено - дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_2 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат, про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов’язання поновити на квартирному обліку, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов’язання поновити на квартирному обліку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах з 1980 року по 2007 рік. При проходженні служби у військовій частині 48296 (с. Воля Висоцька Жовківського району Львівської області) 18 листопада 1992 року його було взято на квартирний облік житловою комісією військової частини 48296 Яворівської КЕЧ району. У військовій частині 48296 він проходив військову службу з серпня 1992 року по листопад 1997 року, а у 1997 році він був переміщений до нового місця служби - Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку. Після переведення був поставлений житловою комісією на чергу з квартирного обліку з 03 лютого 1995 року. 08 листопада 2017 року він звернувся до житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації з заявою про перегляд житловою комісією Військового коледжу дати прийняття його на квартирний облік і зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку, а саме з 18 листопада 1992 року. 14 листопада 2017 року отримав відповідь про відсутність підстав для зарахування його на квартирний облік з 18 листопада 1992 року, а також що це питання не входить до повноважень житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, з чим він не згоден. Просив суд визнати протиправною відмову від 14 листопада 2017 року житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації у зарахуванні його на обік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 18 листопада 1992 року, визнати протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку від 24 березня 1998 року №17 в частині зарахування його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 03 лютого 1995 року та поновити його на обліку з 18 листопада 1992 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 січня 2018 року залучено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог (а.с. 63).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов’язання поновити на квартирному обліку – відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що підстави для визнання протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку від 24 березня 1998 року №17 в частині зарахування позивача на квартирний облік з 03 лютого 1995 року, а відповідно і для внесення змін щодо перебування позивача на квартирному обліку з 18 листопада 1992 року, відсутні. Крім того, є обґрунтованим посилання представників відповідача та третьої особи на пропуск позивачем строку позовної давності при оскарженні рішення житлової комісії від 24 березня 1998 року, тобто через дев'ятнадцять років після його прийняття.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати з підстав порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про визнання протиправною відмову від 14.11.2017 року житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації щодо зарахування на квартирний облік (облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов) з 18.11.1992 року, скасування рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв’язку № 17 від 24.03.1998 року в частині постановлення на квартирний облік (облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов) з 03.02.1995 року та про зобов’язання житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації поновити його на квартирному обліку (облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов) з 18.11.1992 року - задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що відповідач жодним чином в судовому засіданні не заперечував і не заявляв клопотання, що його відмова від 14.12.2017 року за № 1/10/2/611 не є рішенням житлової комісії, письмових та усних заперечень чи доказів з даного питання до суду не подавав, та і в самій відмові від 14.11.2017 року за № 1/10/2/611 не має жодних обгрунтувань чи посилань на те, що відмовлено в зарахуванні на квартирний облік на підставі невідповідності наданих документів законодавству чи не в тому порядку. Також вказує, що суд не врахував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, наказ Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, на який посилається житлова комісія Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікації та інформатизації (лист від 14.11.2017 року № 1/10/2/611), відмовляючи в перенесенні дати зарахування на квартирний облік на 1992 рік (відповідними місяцями), втратив чинність у зв’язку із прийняттям наказу Міністерства оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей Житлових приміщень», а положення цього наказу суперечать вимогам ст. ст. 38-44 ЖК УРСР, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 36 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174 (чинного на момент прийняття рішення у 1998 році), що приводить до висновку про порушення його прав як військовослужбовця і громадянина на житло, передбачене ст. ст. 17, 47 Конституції України. Зазначає, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, що ОСОБА_2 ознайомлений з рішенням Житлової комісії від 24.03.1998 року або про те, що у будь-який спосіб про нього було повідомлено.

У відзиві на апеляційну скаргу Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що ОСОБА_2 з 05 серпня 1980 року по 19 грудня 2007 року перебував на військовій службі у Збройних Силах України (а.с. 14).

Під час проходження військової служби рішенням житлової комісії військової частини 48296 Яворівської КЕЧ району зарахований на квартирний облік з 18 листопада 1992 року (а.с. 15).

Після того переміщувався до нових місць служби, з 05 листопада 1997 року - на посаду заступника командира роти курсантів з виховної роботи філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку (а.с. 14).

Рішенням житлової комісії ПФ КВІУЗ від 24 березня 1999 року (протокол №17) ОСОБА_2 зарахований на квартирний облік, включений у списки з 03 лютого 1995 року (а.с. 13).

08 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації та до голови житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації з заявою, у якій просив внести зміни до його облікової справи та зарахувати на квартирний облік з 18 листопада 1992 року (а.с.7).

Листом від 14 листопада 2017 року №1/10/2/611 на вказану вище заяву ОСОБА_2 надано відповідь про відсутність підстав для зарахування його на квартирний облік з 18 листопада 1992 року (а.с. 8-9).

Зазначений лист підписаний начальником Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ОСОБА_5 та головою житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ОСОБА_6, але він не є рішенням житлової комісії про відмову у зарахуванні ОСОБА_2 на квартирний облік з 18 листопада 1992 року.

Відповідно до пункту 2.5. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за №24/20337 для зарахування на облік військовослужбовець подає через нетаємне діловодство військової частини рапорт, зразок якого наведений у додатку 1 до цієї Інструкції, на ім'я командира військової частини про зарахування на облік, який підписується повнолітніми членами сім'ї, що проживають разом з військовослужбовцем, мають самостійне право на отримання жилого приміщення та бажають разом з ним перебувати на квартирному обліку. До рапорту військовослужбовцем також подаються документи за переліком.

Військовослужбовці зараховуються на квартирний облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке оформлюється у формі протоколу засідання житлової комісії, який підписується представником житлової комісії і затверджується командиром військової частини. Підпис командира завіряється гербовою печаткою військової частини.

ОСОБА_2 у встановленому вказаною Інструкцією порядку до житлової комісії відповідача з рапортом та необхідними документами не звертався.

Відповідно, житловою комісією рішення в порядку, передбаченому п.2.5. Інструкції, за його заявою прийнято не було, тому підстави для визнання протиправною відмови житлової комісії відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтями 34, 37 ЖК УРСР потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.

Статтею 43 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Відповідно до вимог п. 11 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України від 23 грудня 1992 року № 220 в редакції, що діяла на момент зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби - 24 березня 1998 року, військовослужбовці Збройних Сил України, які перебувають на квартирному обліку, при переміщенні по службі на вищу, рівнозначну посаду, а також з вищих посад на нижчі за підставами, передбаченими підпунктами «а», «б» та «д» пункту 36 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та підпунктами «а» та «б» пункту 27 Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами (затверджені Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174/93), пов'язаному з переїздом до іншого гарнізону, приймаються на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового та позачергового одержання жилих приміщень.

Згідно з п. 2 наказу Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України від 23 грудня 1992 року» при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку (в списках осіб, що користуються правом першочергового і позачергового отримання жилих приміщень), але не раніше ніж з дня набрання чинності цим наказом.

Станом на 24 березня 1998 року інші нормативні акти, які б передбачали можливість зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби із збереженням попереднього часу перебування на такому обліку, були відсутні, тому ОСОБА_2 обґрунтовано був зарахований рішенням Житлової комісії Філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку від 24 березня 1998 року №17 на квартирний облік з 03 лютого 1995 року (а.с.13).

Інші нормативні акти, на які позивач посилається на обґрунтування своїх позовних вимог, були прийняті значно пізніше, ніж прийнято вказане оскаржуване рішення Житлової комісії, а тому не були і не могли бути враховані при прийнятті рішення Житлової комісії Філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку від 24 березня 1998 року №17, зокрема такі як:

Наказ Міністра оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577, яким затверджено Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2006 року за № 1171/3045,

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081,

Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 року № 737.

Інші нормативні акти, на які посилається позивач, як то Закон України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Житловий кодекс Української PCP, Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затверджене Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174, не регулюють питання щодо часу зарахування військовослужбовців на квартирний облік.

Статтею 22 Конституції України дійсно передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що у даному випадку відсутні підстави стверджувати про звуження змісту існуючих прав і свобод позивача, оскільки на час його первісного зарахування на квартирний облік з 18 листопада 1992 року збереження попереднього часу перебування на квартирному обліку при переміщенні по службі взагалі передбачено не було, а станом на час зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби, оформленого рішенням житлової комісії від 24 березня 1998 року, стало можливим зарахування позивача на такий облік з 03 лютого 1995 року, тобто врахувати попередній час перебування на такому обліку, тому прийшов до висновку про те, що підстави для визнання протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв'язку від 24 березня 1998 року №17 в частині зарахування позивача на квартирний облік з 03 лютого 1995 року, а відповідно і для внесення змін щодо перебування позивача на квартирному обліку з 18 листопада 1992 року, відсутні.

Як встановила колегія суддів, висновок місцевого суду про задоволення позову є правильним, оскільки суд дійшов його після повного, всебічного та об’єктивного з’ясування фактичних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається із мотивувальної частини судового рішення і на що колегія суддів звертає свою увагу, у задоволенні позову відмовлено саме з підстав необгрунтованості позовних вимог. При цьому, мотивуючи судове рішення, місцевий суд вказав на обгрунтованість посилання представника відповідача та третьої особи на пропуск позивачем строку позовної давності при оскарженні рішення житлової комісії від 24.03.1998 року, тобто через 19 років після його прийняття, але ці мотиви стосувалися заперечень сторони відповідача та третьої особи щодо строків звернення до суду позивача з даним позовом та не є самостійною підставою, як вбачається зі змісту рішення місцевого суду, у задоволенні позову.

Колегія суддів звертає увагу місцевого суду на те, що при необгрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обгрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд вказує причини поважності пропуску строку звернення за вирішенням спору і вирішує останній по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає його пропущеним без поважних причин, та зазначає, що відмовляє у позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обгрунтованості вимог по суті.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, при вирішенні спору правильно застосував норми матеріального права, які були чинні на час їх виникнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач у судовому засіданні не заперечував, що його відмова від 14.11.2017 р. не є рішенням житлової комісії, не заслуговують на увагу, виходячи з того, що у прохальній частині позову позивач просив «визнати протиправною відмову від 14.11.2017 р. житлової комісії у зарахуванні його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 18.11.1992 року». Мотивуючи судове рішення, місцевий суд вказав, що лист голови житлової комісії від 14.11.2017 р. (а.с. 8-9) не є рішення житлової комісії про відмову у зарахуванні позивача на квартирний облік з 18.11.1992 року, тобто місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що вказаний лист-відповідь на звернення позивача від 08.112017 р. дійсно не є рішенням житлової комісії, тобто таким документом, який може бути оскаржений у судовому порядку, рішення житлової комісії військової частини оформлюється у формі протоколу засідання житлової комісії, такий протокол відсутній, житловою комісією рішення не приймалося.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом не враховано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається зі змісту рішення суду, місцевим судом достатньо повно мотивовано прийняте судове рішення з посиланням на норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини на час їх виникнення.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу посилання відповідача на перебіг строку позовної давності, то місцевим судом відмовлено у позові з підстав необгрунтованості позовних вимог, тобто без застосування строку позовної давності, у позові відмовлено по суті вимог, є помилковим твердження позивача про те, що суд відмовив у позові за пропуском строку позовної давності, у своєму рішенні суд лише навів мотиви, чому він вважає посилання відповідача та третьої сторони на пропуск позовної давності необгрунтованими, проте, у рішенні суду відсутні висновки про те, що у позові слід відмовити саме з цієї підстави, яка є самостійною підставою для відмови у позові у разі пропуску строку звернення до суду без поважних причин при обгрунтованості позовних вимог, тобто у даному випадку місцевий суд прийшов до висновку про те, що вимоги є необгрунтованими по суті, тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 368, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 квітня 2018 року.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: Лобов О.А.

ОСОБА_7