Постанова № 73235366, 02.04.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/1607/17 Номер провадження 22-ц/786/499/18Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнєцової О.Ю.

секретар: Філоненко О.В.

за участю представника позивача – ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3

на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Ціпківської територіальної громади, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що з 1998 року він проживав однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, яка померла 27.11.2013 року та після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями, розташований на території Ціпківської сільської ради. Проте, приватний нотаріус ОСОБА_4 відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з тим що, ОСОБА_3 пропущено строк подачі заяви про прийняття спадщини, визначений ст. 1270 ЦК України.

З урахуванням наведеного прохав: встановити юридичний факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_6, яка померла 27.11.2013 року, з 1998 року по день її смерті; встановити факт прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6; визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, що залишилось після померлої ОСОБА_6 (а.с.1).

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з померлою 27.11.2013 року ОСОБА_6 з 1998 року по день її смерті.

В іншій частині позову відмовлено.

З цим рішенням не погодилась ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_3, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно та ухвалити нове рішення в цій частині, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що представником позивача адв. ОСОБА_7 було помилкового подано позов до Ціпківської сільської ради, а не до приватного нотаріуса ОСОБА_4, дії якої позивач вважає неправомірними.

Також, вказує, що ОСОБА_5 безпідставно була залучена до участі у справі в якості третьої особи, оскільки при подачі відповідної заяви про прийняття спадщини нотаріусом ОСОБА_8 не було долучено доказів, які б вказували на її родинний зв'язок із померлою ОСОБА_6

Зауважує, що у спадкоємця бути перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме хвороба, проте адвокатом ОСОБА_7, з невідомих поручителю причин, не було долучено до матеріалів даної справи доказів на підтвердження цього факту.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_5 просить скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін, посилаючись на те, що на протязі багатьох років опікувалася та допомагала своїм пристарілим дядькові ОСОБА_9 та тітці ОСОБА_6 та, після смерті в 1996 році дядька поховала його за власні кошти та переоформила спадкове майно померлого на тітку, яка написала заповіт на її ім»я, а вона, ОСОБА_5, продовжувала опікуватися ОСОБА_6 до самої її смерті, у т.ч. після того, як ьіька прийняла до себе на проживання ОСОБА_3 Після смерті тітки вона за власні кошти здійснила її поховання, відбула панахиду та поминальні обіди.

Зазначає, що, після узгодження з ОСОБА_3, який повідомив, що не буде претендувати на спадкове майно та має намір повернутися проживати в свій будинок у м. Гадяч, питання про спадщину, вона звернулася з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, яким була відкрита спадкова справа.

Вказує, що ОСОБА_3, який звернувся в подальшому з позовом про продовження строку на прийняття спадщини та рішенням суду йому було у цьому відмовлено, не заперечував факт домовленості між ними та мав можливість своєчасно подати заяву про прийняття спадщини, однак, на її думку, прийняття спадщини позивачем забажали його діти та онуки, коли дізналися про наявність у спадкодавця земельної ділянки.

Наголошує, що постійне проживання разом із спадкодавцем має підтверджуватися реєстрацією, однак ОСОБА_3 був зареєстрований у своєму будинку в м. Гадячі, по вул. Тітова, 15, отримував за цією адресою пенсію, поштову кореспонденцію, користувався пільгами на будинок.

Вважає, що позовні вимоги щодо визнання права власності на спадкове майно взагалі не підлягають задоволенню, оскільки в позовній заяві навіть не вказано, яке це спадкове майно та з чого воно складається.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення представника позивача, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що, відповідно до державного акту на право власності на землю серії Р2 №600123, виданого 18.12.2001 року, ОСОБА_6 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 6,040 га на території Ціпківської сільської ради Гадяцького району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3660 (а.с.7).

Заповітом від 26 жовтня 1998 року ОСОБА_6 заповіла належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та землю ОСОБА_3 (а.с.6).

Відповідно до актового запису №11, складеного Ціпківською сільською радою Гадяцького району Полтавської області, ОСОБА_6 померла 27.11.2013 року, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії 1-КЕ №250178 від 28.11.2013 року (а.с.5).

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з померлою ОСОБА_6, місцевий суд виходив із того, що матеріалами справи в повній мірі підтверджено даний факт. При цьому, відмовляючи в задоволені інших вимог, суд в оскаржуваному рішенні вказував, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права шляхом заявлення позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини та не конкретизовано спадкове майно, на яке він прохає визнати право власності.

Такі висновки місцевого суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам закону, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За змістом п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до пункту 2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13, при вирішенні спорів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини судам слід звертати увагу на час відкриття спадщини та дію актів цивільного законодавства відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Судам необхідно розмежовувати пропуск строку для прийняття спадщини, прийняття спадщини особами, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (ст.549 ЦК УРСР).

Якщо спадщина відкрилась після 1 січня 2004 року, суди не повинні задовольняти вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном або задовольняти позови про визнання права власності на спадкове майно із зазначених підстав.

Окрім того, згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно проживав ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1998 року по день смерті ОСОБА_6, яка померла 27.11.2013 року, а також проживає на даний час без реєстрації (а.с.8).

Як убачається з відповіді приватного нотаріуса ОСОБА_4 від 23.06.2016 року №1006/02-14, встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після померлої ОСОБА_6 неможливо, у зв'язку з відсутністю зареєстрованих осіб за місцем проживання останньої на день її смерті.

Окрім того, зазначено, що із спадкової справи вбачається, що в Гадяцькому районному суді розглядається справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним (а.с.9).

Також, листом від 14.08.2017 року №918/02-04 приватний нотаріус ОСОБА_4 повідомила, що після смерті 27.11.2013 року ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_5 (а.с.20).

З урахуванням наведених вище обставин справи та роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7, листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 та визнання за ним права власності на спадкове майно.

Так, з аналізу наведеного вище вбачається, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого цивільного права, оскільки у даному випадку за наявності відмови нотаріуса в оформленні спадщини у зв’язку з тим, що постійне проживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем – ОСОБА_6 на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, позивачу необхідно подати позов не про встановлення факту прийняття спадщини, а заяву (позов) про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Також, з матеріалів справи вбачається, що спадщина після померлої ОСОБА_6 відкрилась 27.11.2013 року – у день її смерті (ч.2 ст.1220 ЦК України), а тому суд не вправі задовольняти вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном або задовольняти позови про визнання права власності на спадкове майно із зазначених підстав, за відсутності на те відповідних норм цивільного законодавства.

Окрім того, як убачається зі змісту позовних вимог та наявних у справі матеріалів, позивачем конкретно не визначено об’єкту спадкування – спадкового майна, на яке він прохає визнати право власності.

За змістом ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Ціпківської територіальної громади, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, яке набрало законної сили 14.06.2017 року, після залишення його без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З огляду на наведене посилання у відзиві на апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_5, що позивач,не задовольнившись прийнятими рішеннями, звернувся до суду фактично з тих самих підстав, є такими, що заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що представником позивача адвокатом ОСОБА_7 було помилкового подано позов до Ціпківської сільської ради, а не до приватного нотаріуса ОСОБА_4, дії якої позивач вважає неправомірними, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позовну заяву підписано власноручно ОСОБА_3, який, як і його представники, не заявляв клопотання ні про заміну первісного відповідача належним відповідачем, ні про залучення співвідповідачем приватного нотаріуса ОСОБА_4

Послання апелянта на те, що у спадкоємця були перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме хвороба, проте його представником адвокатом ОСОБА_7, з невідомих поручителю причин не було долучено до матеріалів даної справи докази на підтвердження цього, наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами не підтверджено, а тому є необґрунтованим. Також, цивільно-процесуальним законом визначено, що представництво фізичних осіб здійснюється на добровільних засадах.

Також слід зазначити, що вказана обставина щодо хвороби позивача була предметом дослідження та їй було надано відповідну оцінку при розгляді зазначеної вище справи за позовом ОСОБА_3 до Ціпківської територіальної громади про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, а тому, в силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, вона не повинна доказуватися при розгляді даної справи.

Твердження апелянта стосовно того, що ОСОБА_5 безпідставно була залучена до участі у справі в якості третьої особи, оскільки при подачі відповідної заяви її адвокатом ОСОБА_8 не було долучено доказів, які б вказували на її родинний зв'язок із померлою ОСОБА_6, колегією суддів до уваги також не приймається, оскільки зі змісту вказаної ухвали вбачається, що висновок про необхідність залучення ОСОБА_5 до участі у розгляді справи було зроблено на підставі листа приватного нотаріуса Гадяцького районного нотаріального округу ОСОБА_4М від 14.08.2017 року №918/02-04 з якого вбачається, що ОСОБА_5 подала заяву про прийняття спадщини після смерті 27.11.2013 року ОСОБА_6

Інші доводи апеляційної скарги не містять нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об’єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, – залишити без задоволення.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1