Рішення № 73232531, 29.03.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2565/2017 Справа № 490/8987/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 березня 2018 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Кваші С.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача та її представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою вартості цієї частки та визнання права власності на 1\5 частину квартири , -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки, в якому Центральний , 141 в м. Миколаєві та визнати за ним право власності на цю частину житлової квартири з виплатою компенсації відповідачу його частки відповідно до її реальної ринкової вартості.

У судовому засіданні представник позивача просили про задоволення позову в повному обсязі. Суду пояснили, що позивач вніс на депозитний рахунок суду суму компенсації відповідачу за належну йому частку у спірній квартирі згідно висновку експерта. В обґрунтування позовних вимог посилалися на неможливість спільного проживання з відповідачем в одній квартирі внаслідок того, що між ним та колишньою дружиною склалися вкрай неприязнені стосунки , що робить взагалі неможливим проживання їх у одній квартирі. Тим більше, що у нього немає іншого житла , в той час як у відповідачки є у власності цілий житловий будинок в с.Себіно Миколаївської області , отже позбавлення її права власності на незначну частку у цій квартирі ніяким чином не порушує її прав. Відповідачка участі у у триманні спірного житла не приймає.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, посилаючись на неправдивість стверджень позивача про неможливість спільного проживання в одній квартирі , оскільки жоднимх перешкод вона йому не чинить, а він проживає , коли на декілька місяців приїзжає в ОСОБА_3 в квартирі батьків по вул.Декабристів, а в іншіий час проживає в Росії, де також має нерухомість. Ця квартира є її єдиним постійним місцем проживання в місті Миколаєві з часу її придбання , отже позбавлення її житла порушить її права власності та права на житло, а на ті гроші, що пропонують позивач неможливо придбати ніякого житла. Крім того, вона вважаає, що судом невірно визначені частки у праві власності на спільну квартиру, касаційні скарги на це рішення ще перебувають на розгляді у Верховному суді .

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Шлюб між сторонами розірвано 22 серпня 2012 року.

Відповідно до рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2015 року , залишеним без змін в цій частині рішенням апеляційного суу Миколаївської області від 08.12.2015 року, поділено спільне майно подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнано право власності за ОСОБА_3 4\5 частині вказаної квартири, а за ОСОБА_4 - на 1\5 частину .

16.02.2015 року між ОСОБА_3 з однієї сторони та донькою сторін ОСОБА_5 , з другої сторони був укладений договір дарування квартири № 6 за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний ( Леніна), 141,

09.08.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5М був підписаний договір про розірвання договору дарування від 16.02.2015р., реєстр. № 94.

30 серпня 2016 року право власності на 4\5 часток цієї квартири зареєстроване за позивачем.

Сторони зареєстровані у вказаній квартирі .

Як вбачається із технічного паспорту, висновку № 115-018 від 26 грудня 2016 року судової будівельно-технічної експертизи, виділити 1\5 частини квартиру, яка є трикімнатною, розташована на 2 поверсі, загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 34,8 кв.м., в складі житлових кімнат, площею 15,4 кв.м., 11,2 кв.м (прохідна та суміжна кімнати) та 8,2 кв.м. ізольована кімната, та підсобних приміщень з організацією самостійного входу технічно неможливо. Тому суд вважає встановленим, що спірна квартира не може бути реально розділена з виділом кожному із співвласників належної йому ідеальної долі.

Як слідує з висновку експерта, квартира перебуває в задовільному стані, придатна для проживання.

Ринкова вартість 1\5 частки спірної квартири згідно вищезазначеного висновку експерта складає 144 354 грн.

07 червня 2017 року вказана сума внесена позивачем на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Миколаївській області згідно ухвали суду від 11.04.2017 року.

Ухвалою суду від 14 червня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішення суду по справі № 490\2341\17 за позовом ОСОБА_5М, до ОСОБА_3 про визнання недійсним укладеного 09 серпня 2016 року договору про розірвання договру дарування спірної квартири.

Ухвалою суду від 22 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі до вирішення питання про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Миколаївської області від 08 грудня 2015 року по цивільній справі № 490\9676\14-ц за позовом ОСОБА_4М, до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Ухвалою суду від 29 березня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної експертизи з оцінки вартості майна.

Позивачем надані як докази неможливості спільного проживання його звернення ло органів міліції про вчиненя сімейних скандалів ОСОБА_4 за місцем проживання в спірній квартирі від 21 березня 2015 року, та крадіжки його особистих речей та коштів в цій квартирі від 07.09.2015 року та квартирі його фактичного мешкання ІНФОРМАЦІЯ_1 від від 29 січня 2016 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності відповідачки є житловий будинок , загальною площею 57,3 кв.м., в с. Себине, вул.Ворошилова, будинок 1 Новоодеського району Миколаївської області.

Іншої власності , крім спільної квартири, за позивачем не зареєстровано.

Як пояснила ОСОБА_4 , вона дійсно отримала цей будинок у власність після смерті батька, проте жити в ньому вона не може, оскільки її постійне місце проживання та місце роботи в місті Миколаєві. Натомість сам позивач не потребує спірної квартири для проживання, оскільки фактично має іншу квартиру по вул.Декабристів, а також по три місяці поспіль проживає в Криму.

Достеменних доказів як неможливості спільного проживання з відповідачкою та перешкоджання нею у вселенні позивача до квартири, так і перешкоджання у проживанні позивача в квартирі з визначенням порядку користування спільним житлом (з урахуванням того, що одна з кімнат, яка є ізольованою і площею 8,2 кв.м. , майже відповідає ідеальній частці площі в квартирі ОСОБА_4 , не міститься в матеріалах справи і на такі факти, встановлені компетентними органами, позивач не посилався.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 365 ЦК України, право на частку у спільному майні може бути припинена якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі, 2) річ є неподільною, 3) спільне володіння і користування майном є неможливим, 4) таке припинення не завдає істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. Зі змісту вказаної норми вбачається, що для припинення права власності на частку в спільному майні необхідна наявність хоча б однієї умови , при цьому суттєвим обмеженням примусового припинення права власності на частку у спільному майні є передбачена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України умова – воно не повинно завдати шкоди співвласникові та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68 цс14, відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 ч1.ст. 365 ЦКУ, право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Частиною 1 ст. 12 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 80-82 ЦПК України.

Так, сторони є колишнім подружжям і є співвласниками спірної квартири у частках 4\5 за позивачем та 1\5 за відповідачкою . Даних про те, що сторони обмежили доступ один одному до спірної квартири , матеріали справи не містять.

Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості проживання в одній квартирі сторін немає, наявність постійних сварок та непорозумінь, а також крадіжок майна , про які зазначав ОСОБА_3 , достеменними матеріалами справи не підтверджено, позбавлення відповідачки права власності на належну їй частину квартири завдасть істотної шкоди її інтересам, адже ця квартира є її постійним місцем проживання з часу її придбання, а саме приблизно з 1996 року, вона зареєстрована в цій квартирі , тобто це є її житлом.

Відповідач не має на праві власності іншого житла за місцем свого постійного мешкання в місті Миколаєві, проживає у вказаній квартирі більше 10 років , розмір її частки не є зовсім незначним ( з урахуванням, що її частка в квартирі становить 10,12 кв.м. загальної площі, а одна з ізольованих кімнат має площу 8,2 кв.м.) , а розмір компенсації за її частину квартири не достатній для придбання окремого житла.

На підставі викладеного, з огляду на наведені обставини, наявності умов для припинення права власності відповідача на частину квартири суд не вбачає, що є підставою для відмови у задоволенні позову .

У відповідності зі ст. 141 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.,258-265 , суд

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_3 — відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.А. Гуденко

Повний текст рішення суду виготовлений 05 квітня 2018 року