Постанова № 73230081, 26.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/10602/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/6770/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Шандри М.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

представника ЛМР - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника ОСОБА_6 –ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

в грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Львівської міської ради, третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення. В подальшому, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати незаконним та скасувати в цілому рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлені протоколом № 24 від 02 грудня 2016 року в частині погодження меж між земельними ділянками на вул. Купчинського 44-б, вул. Купчинського 44 та вул. Купчинського 42; та протоколом № 26 від 04.01.2017 року про внесення змін до рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів в частині узгодження меж між земельними ділянками на вул. Купчинського 44-б та вул. Купчинського 44 у м. Львові.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що комісією прийнято рішення в результаті реалізації якого відповідно до п. 1.5. «Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів» в позивачки буде вилучено частину земельної ділянки, а відтак порушено її право на користування всією земельною ділянкою по вул. Р. Купчинського,44 у м.Львові. Апеялнт ззаначає, що не з'ясувавши те, чи ОСОБА_2 є законним землекористувачем земельної ділянки площею 411,50 кв.м., та не врахувавши, що прийняттям оскаржуваних рішень узгоджувальної комісії було завершено процедуру погодження меж земельної ділянки на вул. Р.Купчинського, 44-б і виникли правовідносини, пов'язані з безкоштовною передачею у власність третім особам земельної ділянки на вул. ОСОБА_12. 44-Б у м. Львові, незаконно сформованої за рахунок частини земельної ділянки будинку №44 на вул. ОСОБА_12, користувачем якої є позивач, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що в результаті реалізації оскаржуваних незаконних рішень узгоджувальної комісії буде порушено її права, як землекористувача.

Крім цього зазначає, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про те, що оскарження рішення узгоджувальної комісії не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів осіб та залишив поза увагою те, що відповідачем по справі є Львівська міська рада, та оскільки узгоджувальна комісія не є юридичною особою, а діє як створений Львівською міською радою орган, і рішення узгоджувальної комісії є остаточними та не підлягають затвердженню іншими органами міської ради, а відтак можуть бути оскаржені. На думку апелянта необгрунтованими є покладені в основу рішення суду висновки про те, що протокол узгоджувальної комісії на підставі якого може бути прийняте рішення органом місцевого самоврядування не є рішенням органу місцевого самоврядування, оскільки рішення узгоджувальної комісії є підставою для прийняття ухвал міською радою про затвердження документації із землеустрою та прийняте на виконання делегованих повноважень Львівської міської ради, а тому в силу вимог статті 161 ЗК України можуть бути оскаржені в судовому порядку. В апеляційній скарзі наголошує, що рішення узгоджувальної комісії з розгляду земельних спорів, як органу, створеного Львівською міською радою для розгляду та вирішення земельних спорів, оформлені протоколами №24 від 02.12.2016 року та № 26 від 04.01.2017 року, є незаконними та такими, що прийняті поза межами наданої законом компетенції.

З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ЛМР - ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 щодо заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що протокол узгоджувальної комісії, на підставі якого може бути прийняте рішення органом місцевого самоврядування не є рішенням органу місцевого самоврядування, а тому обраний позивачем спосіб захисту судом її цивільних прав та інтересів, не узгоджується з вимогами ст.16 ЦК України, ч.3 ст.152 та ст.158 ЗК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником об'єкта нерухомого майна – житлового будинку №44 по вул. Р. Купчинського у м. Львові, що підтверджується копією Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2-838 від 18.05.2008 року, виданого третьою Львівською державною нотаріальною конторою з якого вбачається, що спадкоємцем до всього спадкового майна ОСОБА_13, який помер 11.11.2006 року є його дружина ОСОБА_2

ОСОБА_8-Й.Л., ОСОБА_5. ОСОБА_14 на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок №44-б по вул. Р.Купчинського у м.Львові, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Шевченківською районною адміністрацією від 19.02.2001 року.

Рішеннням Шевченківського районного суду м.Львова від 28.12.1999 року, залишеним без змін ухвалою Львівського обласного суду від 14.02.2000 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_8-Й.Л., ОСОБА_5. ОСОБА_14 до ОСОБА_13, ОСОБА_2, третьої особи Львівської міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, між власниками будинків протягом тривалого часу існує спір щодо земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Ухвалою Львівської міської ради №298 від 17.03.2016 року утворено Узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів та затверджено Положення про цю комісію.

Згідно з п.1.3, 1.4 Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 17.03.2016 року, основною формою діяльності узгоджувальної комісії є засідання; основним документом, який створює комісія, є протокол. За результатами розгляду спорів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, дотримання громадянами правил добросусідства, узгоджувальна комісія готує своє рішення, яке оформляється відповідно до протоколу і яке підписують голова та секретар узгоджувальної комісії.

Рішення узгоджувальної комісії є підставою для прийняття ухвали міської ради про затвердження документації із землеустрою.

Ухвалою Львівської міської ради від 31.03.2016 року №385 «Про надання громадянам дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічних документацій із землеустрою» ОСОБА_8-Й. Л., ОСОБА_5, ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку.

Згідно з копією витягу з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 02.12.2016 року № 24 комісією рекомендовано погодити межу між земельними ділянками на вул. Р.Купчинського,44-б та вул. Р.Купчинського,42 (по існуючій межі), а також на вул. Р.Купчинського,44-б та вул. Р.Купчинського,44 (відповідно до пропозицій узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів) (а.с. 31).

Згідно з копією витягу з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 04.01.2017 року № 26 комісією внесено зміни до рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів (протокол від 02.12.2016 року №24) в частині узгодження меж між земельними ділянками на вул. Р.Купчинського,44-б та вул. Р.Купчинського,44, а саме змінити у пропозиціях узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів конфігурацію земельної ділянки зі сторони вул. Р.Купчинського,44.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Згідно з частинами 2, 3, 5 ст. 158 ЗК виключно судами вирішується: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування території сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішеннями органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем по справі є Львівська міська рада та оскільки узгоджувальна комісія не є юридичною особою, а діє як створений Львівською міською радою орган, і рішення узгоджувальної комісії є остаточними та не підлягають затвердженню іншими органами міської ради, а відтак можуть бути оскаржені, є безпідставними, оскільки протокол узгоджувальної комісії не є рішенням органу місцевого самоврядування в розумінні ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 152, ст. 158 ЗК України, та вказаний протокол не створює для сторін жодних правових наслідків з виникненням прав та обов'язків.

Посилання апелянта на ту обставину, що комісією прийнято рішення, в результаті реалізації якого відповідно до п. 1.5. «Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів» в позивачки буде вилучено частину земельної ділянки, яка входить до складу земельної ділянки право користування якою за нею закріплено, є передчасними, оскільки рішень про передачу третім особам у власність чи надання в користування земельної ділянки Львівська міська рада у встановленому законом порядку не приймала, а тому відсутні підстави для висновку про порушення прав позивачки.

Оскільки рішення узгоджувальної комісії не є рішенням органу місцевого самоврядування, а рішенням, яке є лише підставою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування – ухвали, яке в разі виникнення спору , зокрема, оскарження ухвали, може бути надано як доказ, який підлягає оцінці судом відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тобто, оскарження рішення узгоджувальної комісії не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів сторін.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04.04.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Шандра М.М.

ОСОБА_15

З оригіналом згідно.

Судове рішення набрало законної сили: 02.04.2018 р.

Суддя: Шеремета Н.О.

Дата оформлення копії: 02.04.2018 р.

Помічник судді: Карнидал В.В.