Ухвала суду № 73221117, 06.04.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/5439/17

Провадження № 1-кп/211/307/18

У Х В А Л А

06 квітня 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ткаченко С.В.

при секретарі Польчик Л.В.

з участю:

прокурора Арсенюк А.В.

обвинуваченому ОСОБА_1

захисників обвинуваченого ОСОБА_1, адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі кримінальне провадження № 42017040000000856 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 307 ч. 1, 307 ч. 2, 309 ч. 2 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 307 ч. 1, 307 ч. 2, 309 ч. 2 КК України.

В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою , мотивуючи його тим, що останній використовуючи свої повноваження, може впливати на свідків яких ще не допитано під час судового розгляду, щоб ті змінили свої показання, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. З метою уникнення відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення, може незаконними засобами впливати на інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Застосування до підозрюваного ОСОБА_1 більш м`яких запобіжних заходів, не буде достатнім для запобігання вказаних ризиків.

Захисники обвинуваченого - адвокати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти клопотання прокурора заперечували, просили відмовити у його задоволенні, вказавши, що, прокурором не надано жодного з доказів того, що ОСОБА_1 хоча б яким-небудь чином впливав на свідків по справі, або перешкоджав завданням кримінального провадження іншим чином. Невідомо з яких саме причин сторона обвинувачення вважає, що вказані ризики передбачені ст. 177 КПК України взагалі мають місце бути, оскільки аніяких фактів їх існування прокурором до суду не надано. Прокурором проігноровано факт того,що сама по собі тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1, суспільно небезпечні наслідки, які настали та можливу міру покарання у виді позбавлення волі, у випадку визнання його винуватості, не є підставою для обрання виключного запобіжного заходу. Крім того, 09.11.2017 ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпро ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, і він протягом майже двох тижнів знаходився під дією зазначеного запобіжного заходу, повністю виконуючи покладені на нього обов’язки та жодним чином не реалізовуючи ризики про які зазначає сторона обвинувачення. Так не перебуваючи під вартою ОСОБА_1 не спробував ані ухилитися від слідства, ані зникнути, ані впливати на свідків, ані знищити чи іншим чином спотворити будь-які докази, ані навіть іншим чином впливати на хід досудового розслідування. В період з 04 лютого і по цей час ОСОБА_1 знаходиться на волі, та протягом цього часу не спробував вчинити жодного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, добровільно та своєчасно з'являється в судові засідання. Не заперечують проти обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.

Обвинувачений ОСОБА_1 проти клопотання прокурора заперечував та просив у задоволенні відмовити.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог пункту (с) ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року), ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення або втечу після його вчинення.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, перелік яких надано у зазначеній статті.

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у його рішенні від 26.06.1991 р. у справі "Летельє проти Франції", попереднє ув'язнення не повинне бути передвісником наступного покарання у виді позбавлення волі та не може бути "формою очікування" обвинувального вироку.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у його "пілотному" рішенні від 10.02.2011 р. у справі "Харченко проти України", рішенні від 29.09.2011 р. у справі "Третяков проти України", рішенні від 06.11.2008 р. у справі "Єлоєв проти України" зазначив, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов'язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.

В судовому засіданні не знайшли підтвердження ризики впливати на свідків, переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконними засобами впливати на інших учасників кримінального провадження, будь-яким іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 може впливати на свідків, переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконними засобами впливати на інших учасників кримінального провадження, будь-яким іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню ґрунтується лише на припущеннях, не дотримано принципу альтернативного запобіжного заходу, викладеного у рішеннях ЄСПЛ «Летелье проти Франції», «Мамедова проти Росії3» та правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12 січня 2012 р. у справі «Тодоров проти України», згідно якої «для тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою, наявність існування вказаних ризиків у повній мірі стороною обвинувачення не доведено, а сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. ст. 307 ч. 1, 307 ч. 2, 309 ч. 2 КК України, за що чинним законодавством передбачено покарання у вигляді позбавлення волі . Суд також враховує його стан здоров`я, сімейний стан, наявність соціальних зв`язків, тощо.

ОСОБА_1 має постійне місце проживання та реєстрації, має на утриманні малолітню дитину, до кримінальної відповідальності не притягувався, на момент вчинення кримінального правопорушення працював, перебуваючи на волі не спробував вплинути на свідків, переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконними засобами вплинути на інших учасників кримінального провадження, будь-яким іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, на даний час не працює в органах поліції, тому своє службове становище використовувати не може .Він добровільно та своєчасно з'являється до суду.

За таких обставин, необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, враховуючи ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження, не має, а тому суд вважає за необхідне застосувати запобіжний захід у виді особистого зобов’язання.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання забезпечить дотримання ОСОБА_1 процесуальних обов'язків в суді, буде дієвим та достатнім.

Керуючись ст. ст. 29,55, 129 Конституції України, ст. ст. 177, 179, 183, 193, 194 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Клопотання прокурора Арсенюк А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід - особисте зобов'язання строком на 2 місяці до 04 червня 2018 року, включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: за викликом прибувати до суду; не відлучатися за межі м. Кривий Ріг без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання ; утримуватися від спілкування зі свідками та іншими учасниками кримінального провадження.

Роз’яснити обвинуваченому ОСОБА_1, що в разі невиконання покладених на нього обов’язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_4