Постанова № 73218554, 05.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 року м. Чернівці

справа № 717/1186/17

Апеляційний суду Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н.Ю.

суддів Владичана А.І., Одинака О.О.

секретаря Конецької Д.Г.

позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач ОСОБА_1

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 4 грудня 2017 року, головуючий у першій інстанції ОСОБА_2,

встановила:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» у вересні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Вказувало, що між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту 19 березня 2014 року, за умовами якого публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зобов»язалося надати ОСОБА_1 кошти у вигляді кредитного ліміту у розмірі 3300 грн., строк дії якого відповідає строку дії картки.

У зв»язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов»язання виникла заборгованість, що складається з кредиту в сумі 2780 грн. 97 коп., процентів за користування кредитом в сумі 39052 грн. 70 коп., пені в сумі 3400 грн., штрафу фіксована частина в сумі 500 грн., процентна складова в сумі 2261 грн. 68 коп.

Справа №717/1186/17

Провадження №22-ц/794/187/2018 рік Головуючий у 1 інстанції Туржанський В.В.

Категорія 19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 47995 грн. 35 коп.

Заочним рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 4 грудня 2017 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 8021 грн. 68 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 4 грудня 2017 року в частині стягнення відсотків та штрафу скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в цій частині задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» частково, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.526, ч.1 ст.1054 ЦК України та, встановивши невиконання зобов»язання за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» і ОСОБА_1 кредиту від 19 березня 2014 року, вважав, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти в сумі 8021 грн. 68 коп.

Водночас, пославшись на правила ч.3 ст.1056-1 ЦК України, суд першої інстанції зазначив про нікчемність умов договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» і ОСОБА_1 кредиту від 19 березня 2014 року щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку та визначив розмір процентів 2,5% на місяць, що з 26 квітня 2014 року по 11 вересня 2017 року дорівнює 2134 грн. 92 коп.

Крім того, відповідно до частини 2, 3 статті 549 ЦК України суд першої інстанції зазначив, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.

За змістом ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» кредиту в сумі 2780 грн. 97 коп., пені в сумі 3400 грн. не оскаржується.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 4 грудня 2017 року в частині, що оскаржується, не відповідає повністю.

На підставі ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору ж умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 своїм підписом у заяві-анкеті про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» від 19 березня 2014 року погодив, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також тарифами становить договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредиту, ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

Отже, договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредиту від 19 березня 2014 року складається з заяви кредитора, Умов і правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, тарифів.

На підставі ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із Умовами кредитування з використанням кредитки «Універсальна» ОСОБА_1 зобов»язаний повернути кредит, сплачувати проценти у розмірі 2,5% на місяць.

За змістом Умов кредитування з використанням кредитки «Універсальна» розмір обов»язкового щомісячного платежу становить 7% від заборгованості (але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості), а з 1 квітня 2014 року 5% від заборгованості (але не менше 100 грн. і не більше залишку заборгованості).

Встановлено порушення ОСОБА_1 умов договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредиту від 19 березня 2014 року, не виконання зобов»язння із здійснення обов»язкового щомісячного платежу протягом з листопада 2014 року.

Зокрема, відповідно до розрахунку заборгованості за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кредиту від 19 березня 2014 року боржник зобов»язання з повернення кредиту в сумі 2780 грн. 97 коп., сплати процентів за користування кредитом в сумі 39052 грн. 70 коп., пені в сумі 3400 грн., штрафу фіксована частина в сумі 500 грн., процентна складова в сумі 2261 грн. 68 коп. не виконав (а.с.4-5).

Не можна погодитися з доводами публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо можливості односторонньої зміни розміру відсоткової ставки банком.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до частини 1-3 ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на час укладення між сторонами кредитного договору, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За змістом частини 4, 6 ст.1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

У абз.1 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснино, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

За змістом абз.3,4 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки слід розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст.641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному ч.6 ст.1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

На підставі п.1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку змінювати тарифи.

Умови та правила надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» не містять підпису ОСОБА_1

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредиту від 19 березня 2014 року і що саме ці Умови мав на увазі ОСОБА_1, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», та відповідно, досягнення згоди щодо права банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про нікчемність наведеної умови.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки укладення кредитного договору мало місце шляхом підписання ОСОБА_1 відповідної письмової заяви, то і зміна договору мала відбутися у такий же спосіб.

У такому разі доводи, на які є посилання в апеляційній скарзі, про те, що ОСОБА_1 прийняв пропозицію щодо збільшення процентної ставки, не ініціював розірвання договору, не відповідають наведеним нормам права.

У той же час судом першої інстанції визначено розмір відсотків за користування кредитом в сумі 2134 грн. 92 коп. на порушення умов, передбачених договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредиту від 19 березня 2014 року.

Згідно із п.2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів.

Відповідно розрахунку вбачається заборгованість зі сплати процентів з 26 квітня 2014 року по 11 вересня 2017 року, що становить 1054 дні.

Сума кредиту, що підлягає сплаті складає 2780 грн. 97 коп.

Відповідно до тарифів, що були чинними на час укладення договору, базова процентна ставка на місяць складає 2,5 %.

Отже, розмір відсотків, що підлягають стягненню, становить 2442 грн. 61 коп. (2780 грн. 97 коп. * 36/100 * 1054 дні /360 днів).

Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У такому разі заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 4 грудня 2017 року в частині стягнення процентів в сумі 1840 грн. 71 коп. підлягає зміні з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що встановлення неправильності розрахунку можливе лише шляхом призначення експертизи, не ґрунтується на вимогах закону.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

Відповідно до частини 1та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання, зокрема у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в частині стягнення штрафу 500 грн. та процентна складова у розмірі 2261 грн. 68 коп., суд першої інстанції правильно виходив з подвійної відповідальності за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором

За змістом п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в разі виникнення простроченого зобов»язання на суму від 100 грн., ураховуючи прострочення зобов»язань, передбачених пп.2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов клієнт сплачує банку пеню, яка розраховується як базова процентна ставка за договором/30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово).

Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов»язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахований і прострочених процентів і комісії.

Враховуючи вищевикладене штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 4 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк грошових коштів в сумі 8021 грн. 68 коп. змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк кредит в сумі 2780 грн. 97 коп., проценти в сумі 2442 грн. 61 коп., пеню в сумі 3400 грн.

В решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 4 квітня 2018 року.

Головуючий Н.Ю. Половінкіна

Судді А.І. Владичан

ОСОБА_4