Ухвала суду № 73204863, 29.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/337/18 Головуючий 1 інстанції: Шевцов О.А.

Справа суду 1-ї інстанції № 629/847/15-к

Категорія: ст.348, ч.1 ст.115 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Савченка І.Б., Плетньова В.В.,

за участю секретаря Чернової І.С.,

прокурора Бондарчук Я.В,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

представників потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12014220380002071 за апеляційними скаргами прокурора, захисника ОСОБА_6, потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_4 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 липня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, працюючого головою СФГ «Темп-2012», військовозобов’язаного, який має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимого, який зареєстрований та мешкає за адресою: Харківська область Близнюківський район с. Радгоспне, вул. Черемушки, буд. 19,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Виправдано ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн (сто тисяч грн 00 коп).

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500 000,00 грн (п’ятсот тисяч грн 00 коп).

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – залишити без розгляду.

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, 18 вересня 2014 року, точний час під час судового розгляду не встановлено, в с. Радгоспне Близнюківського району Харківської області, між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, виникла сварка, причиною якої були неприязні відносини та непорозуміння, які склалися між ними у зв’язку з діяльністю селянських фермерських господарств «ОСОБА_9І.», «Ольга» та «Темп-2012», під час якої у ОСОБА_7 виник умисел на вбивство ОСОБА_9

Близько 22 години 00 хвилин, 18 вересня 2014 року, ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з метою реалізації свого умислу, направленого на вбивство ОСОБА_9, приїхав до будівлі контори СФГ «ОСОБА_9І.», яке розташоване за адресою: вул. Центральна, 21 в с. Радгоспне Близнюківського району Харківської області, де взявши з собою мисливську гладкоствольну рушницю «Fabarm» серійний номер №9008297 споряджену дробовими патронами 12 калібру, увійшов до будівлі контори СФГ «ОСОБА_9І.», прослідував по темному коридору до приміщення бухгалтерії. Після цього, ОСОБА_7 відкрив двері до приміщення бухгалтерії, побачив ОСОБА_9 та діючи з прямим умислом, направленим на протиправне позбавлення життя останнього, з мотивів виниклих неприязних відносин між ними, умисно здійснив один постріл з рушниці «Fabarm» серійний номер №9008297 у напрямку ОСОБА_9, внаслідок чого ОСОБА_9 отримав одне наскрізне проникаюче вогнепальне поранення із вхідною раною на правій передній поверхні грудної клітки в області проекції 6-7-го ребер по середньо-ключичній лінії, з пошкодженням по ходу ранового каналу шкіри, підшкірно-жирової клітковини, хрящової частини області з'єднання 6-7-го правих ребер, правого купола діафрагми, правої і лівої частки печінки по діафрагмальній поверхні і в області воріт з частковим пошкодженням пасма великого сальника, крайовим пошкодженням заднього контуру селезінки і верхнього краю лівої нирки, лівого купола діафрагми наскрізними пораненнями нижньої частки лівої легені, осколковими переломами 9-го лівого ребра по задньо-пахвовій лінії, осколковими переломами 10 лівого ребра по задньо-пахвовій і лопаткової лініям з розтрощенням пристінкової плеври, масивним крововиливом у м'які тканини по ходу раньового каналу на всьому протязі, масивною крововиливом тканин в області підшлункової залози, крововиливом клітковини лівого наднирника, крововиливами в ліву плевральну і черевну порожнини, дві вихідні рани в області проекції 7-го лівого ребра по лінії лопатки і 9-го лівого ребра по задньо-пахвовій лінії, чотири синця по лівій задньо-боковій поверхні грудної клітки. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_9 помер на місці. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №193-ЛЗт/14 від 19.12.2014 року причиною смерті ОСОБА_9 явилось вогнепальне поранення грудної клітини з пошкодженням внутрішніх органів, яке за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, які знаходяться у причинному зв’язку із настанням смерті.

ОСОБА_8 цього, ОСОБА_7 пред’явлене обвинувачення в тому, що він 18 вересня 2014 року, близько 22 години 00 хвилин, ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_9, з метою вбивства останнього, взявши з собою мисливську гладкоствольну рушницю «Fabarm», серійний номер №9008297 та спорядивши її дробовими патронами 12 калібру, прийшов до будівлі контори СФГ «ОСОБА_9І.», яке розташоване за адресою: вул.Центральна, 21, с.Радгоспне Близнюківського району Харківської області. Після цього, ОСОБА_7 пройшов до приміщення контори СФГ «ОСОБА_9І.», де у цей час перебував ОСОБА_9 та працівники правоохоронного органу ВМ (смт Близнюки) Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області: дільничний інспектор міліції ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, та міліціонер-водій ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, які, перебуваючи у добовому наряді, у форменому одязі, виконуючи свої службові обов’язки, прибули до вказаної контори для опитування ОСОБА_9 щодо його звернення за фактом погроз на його адресу з боку ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_7, реалізуючи свій умисел, направлений на протиправне позбавлення життя ОСОБА_9, побачивши поруч з ОСОБА_9 дільничного інспектора міліції ОСОБА_8, усвідомлюючи та ігноруючи цю обставину, здійснив умисний постріл з гладкоствольної рушниці «Fabarm», серійний номер №9008297, у ОСОБА_9, якому завдав смертельне вогнепальне поранення, після чого одразу ОСОБА_7, діючи з умислом на протиправне заподіяння смерті працівникові міліції, умисно направив гладкоствольну рушницю «Fabarm», серійний номер №9008297, в напрямку дільничного інспектора міліції ОСОБА_8 М.М. та здійснив постріл в його сторону. Внаслідок пострілу дільничний інспектор міліції ОСОБА_8 отримав відповідно до висновку судово-медичної експертизи №429-ЛЗ/14 від 09.01.2015 року два сліпих вогнепальних поранення поперекової області зліва, п’ять дотичних вогнепальних поранень поперекової області зліва, які за ступенем тяжкості являються легкими тілесними ушкодженнями, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я. В цей час міліціонер-водій ОСОБА_10, намагаючись перешкодити протиправним діям ОСОБА_7, схопив руками ствол рушниці, що був направлений в напрямку дільничного інспектора міліції ОСОБА_8 та спрямував його у стелю, при цьому ОСОБА_7 здійснив третій постріл, дріб від якого потрапила у стелю. Після цього ОСОБА_7 був затриманий працівниками міліції, у зв’язку з чим не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок районного суду змінити, позов потерпілого ОСОБА_2 в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволити, а у задоволенні позовних вимог потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в частині відшкодування моральної шкоди відмовити. В обґрунтування свого апеляційного прохання апелянт посилається на те, що судом експертиза не проводилася, щодо з’ясування розміру завданої потерпілим моральної шкоди, а тому, на думку захисника, суд припустився помилки при визначенні розміру завданої моральної шкоди.

В своїй апеляційній скарзі прокурор просить вирок районного суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 115, 348 КК України із застосуванням положень ст. 70 КК України, у виді довічного позбавлення волі. В апеляційних доводах прокурор вказує на те, що призначене судом покарання не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого. Прокурор зазначає, що ОСОБА_7 позбавив життя потерпілого та вчинив замах на життя працівника правоохоронного органу, ці злочини відносяться до категорії особливо тяжких. ОСОБА_8 того, на думку прокурора, суд при призначенні обвинуваченому покарання не достатньо врахував вимоги ст.ст. 50 та 65 КК України, внаслідок чого призначив занадто м’яке покарання, яке не відповідає меті покарання. Більш того, прокурор зазначає, що органами досудового розслідування було зібрано достатньо доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України, проте суд, в порушення вимог кримінального закону визнав обвинуваченого невинуватим. Всі зазначені обставини, як вважає прокурор, є підставою для скасування вироку, та ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції, з призначенням обвинуваченому більш суворого покарання за ч.1 ст. 115 КК України та ст. 348 КК України.

В своїх апеляційних скаргах потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, доводи та зміст яких є тотожними, просять вирок районного суду скасувати, а справу направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд. Своє апеляційне прохання потерпілі обґрунтовують тим, що на їх думку, оскаржуваний вирок є незаконним, внаслідок допущених судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме - висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а призначене судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. ОСОБА_8 того, на думку потерпілих, суд у своїх висновках допустив протиріччя, зокрема викривив показання обвинуваченого ОСОБА_7, зазначивши при цьому, що обвинувачений визнав себе винним, не встановив обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння. Внаслідок допущенних судом першої інстанції порушень, обвинуваченому було призначено за ч.1 ст. 115 КК України занадто м’яке покарання.

Також, апелянти зазначили, що вирок в частині виправдання обвинуваченого за ст. 348 КК України, є незаконним, оскільки на їх думку обвинувачений ОСОБА_7 під час першого пострілу бачив потерпілого ОСОБА_8, який був у форменому одязі працівника правоохоронного органу.

ОСОБА_8 того, потерпілі зазначають, що судом безпідставно було зменшено розмір моральної шкоди заявленого відповідно до цивільного позову в розмірі 3 000 000 гривень, бо тільки така сума, може хоча б частково компенсувати моральні і фізичні страждання потерпілих, які були завдані їм злочинними діями обвинуваченого, внаслідок яких було вбито близьку їм людину.

В своїй апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_4 просить вирок районного суду скасувати, а справу направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд. Своє апеляційне прохання представник потерпілого обґрунтовує своєю незгодою з оцінкою доказів судом у вироку, оскільки суд, виправдовуючи обвинуваченого за ст. 348 КК України, не врахував ту обставину, що коли ОСОБА_7 в день події йшов з рушницею до контори, на вулиці горіло вуличне освітлення, а службовий автомобіль працівників міліції знаходився біля контори навпроти вікна приміщення бухгалтерії і його було видно, що говорить про те що ОСОБА_7 бачив службове авто, а отже розумів, що у будівлі знаходилися працівники міліції. ОСОБА_8 того, на думку апелянта, висновки суду про те що два постріли могли відбутися випадково не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, оскільки він здійснював постріли не випадково і хаотично, а цілеспрямовано і умисно, а отже вирок суду в частині виправдання є незаконним. Також апелянт зазначив, що покарання призначене судом обвинуваченому за ч.1 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 9 років є занадто м’яким.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та заперечували проти задоволення решти інших апеляційних скарг, доводи прокурора, потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та представників потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які посилалися на незаконність та необґрунтованість вироку, заперечуючи стосовно задоволення апеляції сторони захисту, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що всі подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Апеляційні доводи потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та, що підтримані їх представником ОСОБА_5 та представником потерпілого ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_4, про оспорювання змісту показань ОСОБА_7, а саме визнання ним вини за частиною обвинувачення, яка кваліфікована судом за ч.1 ст. 115 КК України, – не ґрунтуються на відомостях, що є наявними у кримінальному провадженні. Зокрема, згідно відомостей, що зафіксовані на звукозаписі судового засідання, 06.06.2017 року (Т.7 арк. 173) о 10 годині 17 хвилин ОСОБА_7, надаючи показання в суді першої інстанції вказав, що повністю визнає себе винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України - тобто умисного вбивства, внаслідок чого він вибачився перед потерпілими : ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. В подальшому, під час судових дебатів та останнього слова, обвинувачений також визнавав себе винним у вчиненні умисного вбивства, просив вибачення у потерпілих та висловлював жаль, з приводу своїх незаконних дій та їх наслідків, які є непоправними внаслідок смерті потерпілого.

Зазначені обставини, свідчать не тільки про визнання вини обвинуваченим, а й про його щире каяття, тому суд правильно визнав та врахував обставину, що пом’якшує покарання – щире каяття.

ОСОБА_8 того, суд обґрунтовано та вмотивовано послався на показання обвинуваченого ОСОБА_7 у оскаржуваному вироку, зміст яких повністю відповідає показанням обвинуваченого, які він надавав суду першої інстанції, що підтверджується відомостями, що зафіксовані на звукозаписі судових засідань. Аналогічні пояснення ОСОБА_7 надавав і в суді апеляційної інстанції.

Разом з цим, колегія суддів, під час апеляційного розгляду отримала відомості від потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтримані їх представником- адвокатом ОСОБА_5 та представником потерпілого ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_4 про те, що судом правильно кваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_7 в частині обвинувачення, щодо вбивства ОСОБА_9, а саме за ч.1 ст. 115 КК України.

При цьому належить врахувати, що суд призначив покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст. 115 КК України, а саме в тій частині, що визнана судом доведеною, вірно врахувавши обставини, що характеризують особу обвинуваченого, а також наявність обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання, які в силу положень ст.ст. 65, 66, 67 КК України, належить враховувати при призначенні покарання.

За таких обставин апеляційні доводи потерпілих щодо неправильного врахування судом першої інстанції обставини, що пом’якшує покарання – не відповідають дійсності, а тому колегія суддів не може погодитись з такими доводами.

Апеляційні доводи представника потерпілого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_4 щодо скасування оскаржуваного вироку в цілому та призначення нового розгляду в суді першої інстанції – ґрунтуються на його незгоді з оцінкою судом доказів у справі. Зокрема це стосується відомостей, які отримані та зафіксовані у протоколі додаткового слідчого експерименту від 28.11.2014 року та його відеозаписі, за участі потерпілого ОСОБА_8, свідка ОСОБА_10, судово-медичного експерта ОСОБА_11, експерта-баліста ОСОБА_12, експерта-криміналіста ОСОБА_13, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2, представника потерпілих ОСОБА_5, захисника ОСОБА_14, понятих ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_10, відповідно до яких ОСОБА_10, розповів та показав на місці, що під час першого та другого пострілу в дверній проймі було видно тільки ствол рушниці та він не бачив особу, яка здійснює постріли. ОСОБА_8 цього, на відеозапису додаткового слідчого експерименту від 28.11.2014 року, при здійсненні зйомки напрямку ствола рушниці, який тримається статистом стоячи в коридорі, потерпілим ОСОБА_8 вказано місце розташування ОСОБА_9 під час пострілу та його місцезнаходження, при цьому, на відеозапису зафіксовано, що ОСОБА_8 був за межами обзору статиста, який перебував в коридорі.

Зазначені відомості всебічно та об’єктивно були досліджені судом за участю сторін в судовому засіданні, в тому числі за участю потерпілого ОСОБА_8, який їх не спростовував, а навпаки підтвердив правильність проведеного слідчого експерименту. При цьому належить врахувати, що представник потерпілого ОСОБА_4, не будучи очевидцем ані події, ані слідчого експерименту, свідомо та безпідставно ігнорує цю обставину в своїх апеляційних доводах. ОСОБА_8 того, належить взяти до уваги те, що зазначені відомості надані суду стороною обвинувачення , на боці якої ОСОБА_4 бере участь у судовому розгляді .

Більш того, припущення, якими представник потерпілого ОСОБА_4 намагається спростувати висновки суду, зроблені на підставі досліджених судом відомостей зазначеного слідчого експерименту, стосуються наявності можливості або неможливості обвинуваченим під час події бачити, діяти, усвідомлювати свої дії, але при цьому ОСОБА_4, з приводу цих обставин керується виключно своїм суб’єктивним ставленням, ігноруючи, як показання обвинуваченого щодо наявності умислу і передбачення своїх дій, так і об’єктивних відомостей отриманих під час зазначеного слідчого експерименту, що свідчить на користь показань ОСОБА_7 Такі твердження апелянтів - є власною, суб’єктивною оцінкою доказів адвокатом ОСОБА_4, потерпілими ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтримані їх представником- адвокатом ОСОБА_5, - і за наслідками судового розгляду в суді першої інстанції такі обставини не підтвердилися.

ОСОБА_8 того, апеляційні доводи представника потерпілого ОСОБА_4, жодним чином не спростовують вказані відомості, на які суд послався у вироку, як на докази. В тому числі такими припущеннями охоплюється твердження ОСОБА_4 про те, що обвинувачений бачив автомобіль працівників міліції, який міг знаходитися в полі зору ОСОБА_19

Відповідно до ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як зазначено у ст. 374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати виправдувальний вирок суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен дослідити всі докази сторони обвинувачення, надати їм належну, логічну оцінку щодо об’єктивного спростування таких відомостей, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав – визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції виконав в повному обсязі, проаналізував та дослідив весь обсяг доказів, та слушно дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України, оскільки відсутність хоча б однієї обов’язкової ознаки складу злочину, має наслідком ухвалення щодо обвинуваченої особи виправдувального вироку у відповідності до норм ч.1 ст. 373 КПК України. В даному випадку суд обґрунтовано констатував, що за результатами повного судового розгляду, умисел ОСОБА_7 на вчинення злочину, передбаченого ст. 348 КК України встановлено не було, а отже склад злочину не містить суб’єктивної сторони.

При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив всі необхідні умови для реалізації сторонами (сторони захисту і сторони обвинувачення) їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків у відповідності до п. 15 ст. 7, ст. 22 КПК України.

За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та вимог представника потерпілого ОСОБА_4 та потерпілих, щодо необхідності скасування оскаржуваного вироку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується зі слушністю та обґрунтованістю висновків суду в частині виправдання ОСОБА_19 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України.

При цьому належить взяти до уваги, що апелянти та їх представники не подавали під час або до початку апеляційного розгляду, будь яких клопотань, щодо необхідності повторного дослідження доказів, передбачених в межах положень ст. 404 КПК України, а їх апеляційні вимоги щодо скасування вироку і призначення нового судового розгляду - не узгоджуються з нормами, що містяться в ч.1 ст. 415 КПК України, щодо підстав призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції. Натомість потерпілі та представник потерпілого ОСОБА_4 безпідставно вимагають призначення нового судового розгляду , фактично не погоджуючись лише з оцінкою доказів, які суд зробив з дотриманням вимог, що містяться в ст. ст. 84-94 КПК України.

Тобто в апеляційних доводах цих апелянтів не міститься обґрунтованих посилань на неналежне дотримання судом , під час судового розгляду та ухвалення вироку, вимог КПК України, що передбачені ст. ст. 84-94 КПК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 115 КК України – а саме вчинив умисне вбивство, з мотиву особистих неприязних відносин, що не оспорюється апелянтами, та слушно дійшов до висновку про невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України, що унеможливлює задоволення апеляційних вимог прокурора.

Переглядаючи вирок в межах доводів апеляційних скарг прокурора, потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_4 - щодо невідповідності призначеного судом покарання за ч.1 ст. 115 КК України ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки судом призначене ОСОБА_7 за ч.1 ст. 115 КК України покарання - у виді позбавлення волі строком на 9 років, відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого. Колегія суддів дійшла висновку про те, що при призначені покарання, суд у повній мірі врахував вимоги кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 50, 65, 66,67 КК України, а саме додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також врахував ступінь тяжкості злочину та його наслідки у вигляді смерті потерпілого, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, одружений та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, працює головою СФГ «ТЕМП-2012», раніше не судимий. Крім того суд правильно встановив та врахував обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, та обставину що пом’якшує покарання – щире каяття.

При цьому належить врахувати, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, тобто судове рішення повинно виконувати функцію особистої та загальної превенції. Такий вид і міра покарання, як це зазначено у оскаржуваному вироку - у виді позбавлення волі на строк 9 років, на думку колегії суддів, будуть достатніми для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Згідно даних кримінального провадження та доводів поданих апеляційних скарг, об’єктивно відсутні інші обставини, ніж ті що встановлені судом, які б свідчили про необхідність призначення обвинувачення іншого покарання, тобто збільшення міри покарання, оскільки, на думку колегії суддів, покарання у виді 9 років позбавлення волі - буде сприяти виправленню обвинуваченого, а також сприятиме запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Також колегія суддів вважає, що апеляційні доводи захисника ОСОБА_6 та потерпілих щодо незгоди з розміром стягнення моральної шкоди – є помилковими, оскільки судом першої інстанції було прийняте справедливе рішення в частині задоволення цивільного позову потерпілих, а визначений розмір стягнення моральної шкоди щодо кожного потерпілого є співмірним їх душевним стражданням, які виникли внаслідок заподіяння смерті ОСОБА_9

Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.

Враховуючи вищезазначене, колегією суддів не встановлено правових підстав для скасування або зміни вироку, з урахуванням доводів, зазначених у апеляційних скаргах апелянтів.

Разом з цим, відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року, який на підставі Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 втратив чинність з 21.06.2017 року), ОСОБА_7 належить зарахувати у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 19 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі, та на підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 року), ОСОБА_7, належить зарахувати у строк відбування покарання термін попереднього ув’язнення з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідає один день позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_6, потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника потерпілих ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 липня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року, який на підставі Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 втратив чинність з 21.06.2017 року), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, зарахувати у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 19 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 року), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, зарахувати у строк відбування покарання термін попереднього ув’язнення з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідає один день позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня отримання ним копії повного тексту судового рішення.

Судді

______ ____ _____

ОСОБА_20 ОСОБА_21 ОСОБА_22