Ухвала суду № 73204862, 29.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/156/18 Головуючий 1 інстанції: Бугера О.В.

Справа суду 1-ї інстанції № 644/4388/15-к

Категорія: ч.2 ст.186, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15 – п.6 ч.2 ст.115 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Савченка І.Б., Плетньова В.В.,

за участю секретаря Чернової І.С.,

прокурора Кочетова В.Ю.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12014220530000524 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_1 таобвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, в силу ст.89 КК України судимостей не має, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, та призначено покарання:

- за ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 років;

- за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років, з конфіскацією майна;

- за ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років, з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складення призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років, з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 визначено обраховувати з 20 травня 2014 року, тобто з моменту фактичного затримання.

Зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_2 термін попереднього ув’язнення в рамках даного кримінального провадження відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України за період з 20 травня 2014 року, з моменту затримання по день набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№27), залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім.В.Т. Зайцева» витрати на лікування потерпілої ОСОБА_3 в сумі 15557 гривень 93 копійки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 15000 гривень та моральну шкоду в сумі 500000 гривень. В іншій частині вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати на користь держави за проведення судової дактилоскопічної експертизи №79 від 14.03.2014 року в сумі 737 гривень 10 копійок, судової психологічної експертизи №14 від 31.10.2014 року в сумі 2447 гривень 20 копійок, а всього 3184 гривні 30 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати на користь держави за проведення Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_4 судово-товарознавчої експертизи №5551 від 08.07.2014 року в сумі 147 гривень 60 копійок, за проведення судово-товарознавчої експертизи №6262 від 09.07.2014 року в сумі 393 гривні 60 копійок, а всього 541 гривню 20 копійок.

Долю речових доказів суд вирішив в порядку, передбаченому ст.100 КПК України.

Згідно вироку, 05 березня 2014 року близько 23 години 00 хвилин ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 37 по вул.Фр.Крала в м.Харкові, з корисливих мотивів, маючи умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна, підійшов до ОСОБА_5 та застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, наніс один удар кулаком по голові ОСОБА_5, після чого заволодів її сумкою, в якій знаходився: мобільний телефон «NOKIA 1209» з сім-карткою мобільного оператора «Київстар», з залишком на рахунку 25 грн., згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №5551 від 08.07.2014 року вартістю 90 гривень, гаманець з грошима у сумі 95 гривень, пластикова проїздна картка «Приватбанку», пластикова картка «Ощадбанку», пенсійне посвідчення, косметика. Після чого, ОСОБА_2 з місця вчинення злочину втік, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 210 гривень.

Окрім цього, 18 травня 2014 року близько 15 години 10 хвилин ОСОБА_2, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, прийшов до квартири своєї знайомої ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_3 запросила ОСОБА_2 до кухні своєї квартири, де останній запропонував придбати у нього пилосос, мобільний телефон або позичити йому гроші. Зазначені пропозиції ОСОБА_3 відхилила та вийшла до спальної кімнати своєї квартири, залишивши ОСОБА_2 на кухні квартири. Після відмови ОСОБА_3 у ОСОБА_2 виник умисел на розбійний напад на потерпілу та позбавлення життя з метою заволодіння її майном. Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи з корисливим мотивом, ОСОБА_2 узяв на кухні кухонний ніж та пройшов до спальної кімнати квартири ОСОБА_3 з метою заволодіння її грошовими коштами та ювелірними прикрасами. Застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров'я, ОСОБА_2 кухонним ножем навмисно наніс ОСОБА_3 12 ударів в область верхніх та нижніх кінцівок, вимагаючи при цьому передати йому гроші, тим самим спричинив їй колото-різані тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Внаслідок застосованого насильства, ОСОБА_3 зняла з себе та передала ОСОБА_2 дві золоті каблучки 585 проби вагою по 2 грами кожна, а ОСОБА_2 зірвав з її шиї два золотих ланцюжка 585 проби вагою 2 та 3 грами з золотим кулоном 585 проби вагою 3 грами. У цей час потерпіла ОСОБА_3 вирвавшись від ОСОБА_2 побігла до дверей квартири, проте, ОСОБА_2 наздогнав її та за волосся затягнув назад у спальну кімнату, де наніс їй два удари ножем у спину, чим спричинив легкі тілесні ушкодження, та один удар в область грудної клітини, чим спричинив їй тяжке тілесне ушкодження, продовжуючи при цьому вимагати гроші.

Протиправними діями ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_3 були завдані тілесні ушкодження у вигляді одного колото-різаного поранення правової половини грудної клітини, розташоване в ділянці правої молочної залози, яке проникає в грудну порожнину та ускладнилось в своїй течії розвитком гемопневмотораксу, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, два колото-різані поранення грудної клітини, розташовані по задній поверхні груді, які не проникають в грудну порожнину, 12 колото-різаних ран, які розташовані на руках та ногах, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров’я тривалістю понад 6 днів, але не більше 3-х тижнів.

Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_2, погрожуючи позбавленням життя, дізнався від ОСОБА_3 код від сейфа, який знаходився у квартирі, та відчинивши його заволодів грошима в сумі 17000 гривень, що зберігались у сейфі.

Потерпіла ОСОБА_3, скориставшись тим, що ОСОБА_2 відкрив сейф та почав рахувати грошові кошти, що там знаходились, припинив наносити їй тілесні ушкодження, виповзла з квартири у під'їзд зазначеного вище будинку та покликала на допомогу сусідів, які викликали їй бригаду швидкої медичної допомоги. З причин, які не залежали від волі ОСОБА_2 його умисел на заподіяння смерті ОСОБА_3 не було доведено до кінця, оскільки ОСОБА_3 виповзла з квартири та в подальшому їй було надано своєчасно медичну допомогу. ОСОБА_2 побачивши, що потерпіла перебуває за межами квартири та покликала на допомогу сусідів, залишив місце скоєння злочину, заволодівши наступним належним потерпілій ОСОБА_3 майном, а саме ювелірними прикрасами: золотим ланцюжком 585 проби вагою 3 грама вартістю 1249 грн.50 коп.; золотим ланцюжком 585 проби вагою 2 грама вартістю 833 грн.; золотим кулоном 585 проби вагою 3 грама вартістю 700 грн.; золотою каблучкою 585 проби вагою 2 грама вартістю 882 грн.; золотою каблучкою 585 проби вагою 2 грама вартістю 768 грн.; грошовими коштами у сумі 17000 грн., а всього заволодів майном та грошима на загальну суму 21432 грн. 50 коп., якими у подальшому розпорядився на власний розсуд.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок районного змінити, виключити з обвинувачення кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.15 – п.6 ч.2 ст.115 КК України і закрити кримінальне провадження у цій частин; пом’якшити остаточне призначене покарання за ч.2 ст.186, ч.4 ст.187 КК України до 8 років позбавлення волі; зменшити суму стягнутої на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди до 11000, 00 грн. та моральної шкоди до розумних меж, з урахуванням стану здоров’я ОСОБА_2 та його матеріального становища. Відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року), зарахувати ОСОБА_2 у строк відбування покарання термін попереднього ув’язнення із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі. В обґрунтування своєї апеляційної вимоги захисник вказує на те, що судом першої інстанції не враховані роз’яснення, що викладені у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» та у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я», та помилково було кваліфіковані дії обвинуваченого одразу за ч.4 ст.187 КК України та ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, оскільки внаслідок вчиненого злочину смерть потерпілої не відбулася. Крім того, апелянт зазначає про те, що в оскаржуваному вироку не наведені беззаперечні та достовірні докази, які підтверджували наявність у ОСОБА_2 умислу на вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_3

Також, захисник ОСОБА_1 вказує в своїй апеляційній скарзі про надмірну суворість призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 14 року. На думку захисника, судом першої інстанції недостатньо враховані обставин, що пом’якшують покарання, особу обвинуваченого та стан його здоров’я. А саме: ОСОБА_2 – раніше не судимий; визнаний інвалідом 3 групи безстроково, у зв’язку з чим йому протипоказана фізична праця та робота на висоті, біля рухомих механізмів; страждає захворюванням шкіри, неврологічною патологією, є інвалідом позору; на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; за місцем мешкання характеризується задовільно; повністю усвідомив тяжкість вчинених злочинів та щиросердечно розкаявся в скоєному; має намір та бажання відшкодувати завдану шкоду.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив суму матеріальної і моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 Обґрунтовуючи такі доводи захисник вказує про невідповідність фактичних обставин кримінального провадження щодо суми викрадених грошей у потерпілої ОСОБА_3, а також суд першої інстанції занадто завищив суму стягнення моральної шкоди, оскільки не було враховано стан здоров’я обвинуваченого та його матеріальне становище.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить: вирок районного суду в частині засудження за ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України скасувати, у зв’язку з відсутністю в його діянні складу цього злочину; вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 змінити та зменшить стягнуті суми в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди; вирок в частині призначення покарання за ч.2 ст.186, ч.4 ст.187 КК України змінити та призначити остаточне покарання, на підставі ч.1 ст.70 КК України, у виді позбавлення волі на строк 8 років. Обґрунтовуючи апеляційну вимогу обвинувачений посилається на те, що умислу на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_3 у нього не було, у зв’язку з чим вважає, що судом невірно встановлені фактичні обставини кримінального провадження. Також, апелянт зазначає, що в сейфі, з якого викрав кошти потерпілої ОСОБА_3 було лише 13000 грн., внаслідок чого судом невірно було стягнуто матеріальну шкоду в суді 15000 грн. Крім того, як вказує обвинувачений в своїх апеляційних доводах, стягнута моральна шкода у сумі 500000 грн., з урахуванням його стану здоров’я та матеріального становища, є занадто великою для нього. Більш того, обвинувачений вказує на те, що судом недостатньо враховано дані про його особу та обставини, що пом’якшують покарання, у зв’язку з чим призначене остаточне покарання є занадто суворим.

Прокурор у відповідності до норм ст. 403 КПК України до початку апеляційного розгляду відмовився від апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали подані апеляційні скарги сторони захисту в повному обсязі, а також думку прокурора, щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, заперечуючи стосовно задоволення апеляційних вимог сторони захисту, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченого та захисника не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Кримінальне провадження судом першої інстанції за епізодом злочинних дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.186 КК України щодо потерпілої ОСОБА_5 розглянуто в порядку передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження, а сам обвинувачений ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у вчиненому злочині.

Зазначеним діям ОСОБА_2 суд дав належну правову оцінку та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що зазначені у вироку, та кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст.186 КК України у апеляційних скаргах не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.

Разом з цим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу на підставі вимог ст.337 КПК України, дослідив обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 злочинів, згідно пред’явленого обвинувачення, дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував його дії та обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.4 ст.187 та ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України.

Апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника, щодо відсутності у ОСОБА_2 умислу на вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_3 та зайвої кваліфікації його дій за ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, – є безпідставними, оскільки в повному обсязі спростовуються доказами сторони обвинувачення, які суд безпосередньо дослідив в судовому засіданні за участю ОСОБА_2 та його захисника, та надав їм належну оцінку у вироку.

Натомість така версія сторони захисту повністю спростовується об’єктивними відомостями, які були досліджені та встановлені судом безпосередньо в судовому засіданні, внаслідок перевірки версій сторони обвинувачення та захисту.

Зокрема, як убачається з пояснень потерпілої ОСОБА_3, які вона надавала безпосереднього під час судового розгляду в суді першої інстанції, 18 травня 2014 року, приблизно в 15 годин 10 хвилин, потерпіла збиралась на зустріч із подругою, прийшов сусід ОСОБА_2Г, який запропонував купити у нього пилосос, потім мобільний телефон. Вона відповіла, що нічого не потрібно, він пішов. Двері вона не зачиняла, обвинувачений повернувся та почав просити зайняти гроші, вона відмовила, їй подзвонила подруга та сказала, що чекає на неї, вона пішла до спальні та почала одягатись. Коли зайшов до спальні ОСОБА_2 із ножем в руках, вона була шокована, його очі були якісь дивні, скляні. Погрожуючи цим ножем, він наказав зняти з себе золото, вона зняла дві каблучки, а два ланцюжки з кулоном ОСОБА_2 зірвав з нею сам. Обвинувачений погрожував їй, що в живих не залишить, погрози вона сприймала реально, просила її не вбивати. Та не зважаючи, що ОСОБА_2 вже забрав золоті вироби, він наніс ножем удар по лівій нозі, потім по руці, вона закривалась від його ударів руками, вся тремтіла, намагалась вибігти з квартири. ОСОБА_2 наздогнав її в коридорі, схопив її за волосся та затягнув в кімнату, вдарив двічі в спину ножем та один раз в груди, вона послизнулась, бо було дуже багато її крові на підлозі та впала, ОСОБА_2 впав разом із нею, потім встав та стояв над нею, погрожував. Оскільки ОСОБА_2 не припиняв своїх дій, потерпіла, намагаючись врятувати своє життя, сказала йому, що в тумбочці є гроші. Він відкрив тумбочку та побачив гроші, це була пенсія доньки, та побачив сейф. Обернувшись до неї та тримаючи в руках ножа почав вимагати код від сейфа, через свій страх та бажання зберегти життя вона повідомила код, а коли побачила, що ОСОБА_2 відкрив сейф та почав рахувати гроші, розуміючи, що він відволікся від неї почала повзти до дверей, доповзла до дверей, підійнялась, відкрила їх та тримаючись за перила вийшла на сходовий майданчик, кричала, почала спускатись по сходах. Він вибіг за нею, хотів її затягти в квартиру, але вона кричала та розбила скло у вікні, чула що по сходах хтось підіймається, коли ОСОБА_2 пробіг повз неї вниз по сходах.

Аналізуючи доводи захисника в частині неправильності кваліфікації дій ОСОБА_2 за епізодом розбою та замаху на вбивство ОСОБА_3 з корисливих мотивів, колегія суддів не може з ними погодитись. Твердження захисника щодо неможливості одночасної кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.4 ст.187 та ч.2 ст.15 – п.6 ч.2 ст.115 КК України – є безпідставними, оскільки будь-яких заборон щодо такої кваліфікації у кримінальному чи кримінальному процесуальному законі не існує. При цьому, колегія суддів бере до уваги роз’яснення, що містяться в абз.2 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», де зазначено про випадок – « якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання)».

Вирішуючи питання про направленість умислу ОСОБА_2, колегія суддів вбачає наявність прямого умислу у обвинуваченого на позбавлення життя ОСОБА_3, що виник під час скоєння розбійного нападу, оскільки як вбачається з відомостей матеріалів кримінального провадження, а також показань, які потерпіла ОСОБА_3 надавала безпосередньо в суді першої інстанції, вбачається, що вбивство не відбулося з причин, які не залежали від волі ОСОБА_2, тобто його умисел на заподіяння смерті ОСОБА_3 не було доведено до кінця, оскільки ОСОБА_3 виповзла з своєї квартири після нанесення їй обвинуваченим ОСОБА_2 численної кількості колото-різаних тілесних ушкоджень - 12 ударів в область верхніх та нижніх кінцівок, 2 удари ножем у спину та 1 удар в область грудної клітини, чим спричинив їй в тому числі тяжке тілесне ушкодження. Знаходячись у під’їзді дому потерпіла ОСОБА_3 почала кликати на допомогу сусідів та розбила вікно, намагаючись привернути увагу. Ці обставини об’єктивно завадили ОСОБА_2 довести злочин до кінця та примусили відмовитись від його вчинення вже після виконаних ним дій, спрямованих безпосередньо на вбивство потерпілої ОСОБА_3

Зазначені обставини та показання, зважаючи на рівень їх аргументованості, колегія суддів вважає переконливими та послідовними, вони узгоджуються зі всією сукупністю фактичних обставин справи та доказів, досліджених при судовому розгляді в суді першої інстанції. Потерпіла ОСОБА_3 у своїх показаннях чітко та послідовно пояснила, що обвинувачений неодноразово висловлював свій намір її вбити, а також декілька разів наніс їй удари кухонним ножем та заволодів грошима. Після цих дій обвинувачений не залишив одразу квартиру, а почав перераховувати грошові кошти, якими заволодів, що дало змогу потерпілій скористатися можливістю, у зв’язку з тим, що обвинувачений за нею не спостерігає, покинути квартиру та покликати на допомогу.

При цьому, колегія суддів бере до уваги і знаряддя злочину, обране ОСОБА_2 для вчинення злочину, згідно пред’явленого обвинувачення, - кухонний ніж з довжиною клинка 15 см, шириною клинка в основі – 3,5 см, в середній частині – 2,5 см, ширина клинка за 1 см від вістря – 0,8 см, а також кількість, інтенсивність нанесених цим ножем ударів та тривалість злочинних дій обвинуваченого. Ці фактичні обставини, на думку колегії суддів, також підтверджують наявність прямого умислу у обвинуваченого ОСОБА_2 на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_3 з корисливих мотивів, коли він зрозумів, що може заволодіти всіма коштами та цінностями, що належать потерпілій, яка в подальшому може його викрити, якщо залишиться живою. Більш того, об’єктивно вбачається, що ОСОБА_2 не очікував спроможності потерпілої, після заподіяння їй такої кількості ножових поранень , можливості виповзти з квартири та покликати на допомогу сторонніх осіб.

Крім того, судом першої інстанції також були досліджені інші докази по справі, що підтверджують вину ОСОБА_2 за пред’явленим обвинуваченням за ч.4 ст.187 та ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, а саме:

- показання свідка ОСОБА_6, які були надані безпосередньо в судовому засіданні в суді першої інстанції, про те, що потерпіла ОСОБА_3 її мати, приблизно о 12.00 годині 18 травня 2014 року вона пішла з дому в магазин, приблизно о 15.30 годині їй подзвонили та повідомили, що сусід намагався вбити її маму, вона поспіхом прибігла додому, мати вже не було, її відвезли до лікарні. Дзвонила їй сусідка з 4 поверху на ім’я Олена, вона ж повідомила їй, що саме сусід ОСОБА_2 хотів вбити маму. В під’їзді на 5 поверсі було розбито скло у вікні, квартира була замкнена, вона відкрила двері та побачила, що там нікого немає, сейф був відкритий, в ньому нічого не було, там мама зберігала золоті вироби, грошей вона не побачила, все було в крові, побачила ніж на ліжку, ближче до тумбочки де знаходився сейф;

- відомості протоколу огляду місця події від 18.05.2014 року та фото таблицями до нього, в ході якого під час огляду квартири потерпілої ОСОБА_3, було виявлено та вилучено речі зі слідами крові та кухонний ніж зі слідами бурого кольору, який лежав на ліжку, що розташовано праворуч від комоду, поряд із шкатулкою. Із змісту протоколу вбачається, що при огляді спальної кімнати, а також в коридорі на всій поверхні підлоги маються наявні сліди боротьби та волочіння;

- відомості, що зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту від 30.05.2014 року за участю ОСОБА_2 з відповідною фототаблицею до нього, в ході якого він пояснив та показав де саме в квартирі взяв ніж, але не зміг показати яким чином наносив тілесні ушкодження, посилаючись на те, що не запам’ятав, показав місце де знаходився сейф, як він ввів код, відкрив сейф та забрав кошти в сумі 13000 гривень. Також пояснював, що на його вимогу потерпіла зірвала з себе та віддала йому два золотих ланцюжка та дві золоті каблучки. Коли він забирав гроші з сейфа, потерпіла дісталася до вхідної двері та стала кликати на допомогу, після чого він вибіг з квартири та втік;

- відомості протоколу пред'явлення речей для впізнання від 08.07.2014 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_3 впізнала кухонний ніж, яким обвинуваченим ОСОБА_2 їй було завдано тілесні ушкодження (т. 2 арк.41-43);

- відомості протоколів пред’явлення речей для впізнання від 09.07.2014 року, відповідно до яких потерпіла ОСОБА_3 впізнала золоті вироби, які забрав у неї обвинувачений ОСОБА_2, а саме 2 золоті каблучки та 2 золотих ланцюжка з кулоном (том 2 а.с.44-55);

- висновки судово-медичної експертизи №1448-С/14 від 10.07.2014 року та судово-медичної експертизи №1193-С/14 від 30.06.2014 року про те, що потерпілої ОСОБА_3, якими встановлено виявлені тілесні ушкодження у потерпілої, а саме: одне колото-різане поранення правої половини грудної клітини, розташоване в ділянці правої молочної залози, яке проникає в грудну порожнину та ускладнилось в свої течії розвитком гемопневмотораксу, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя; два колото-різаних поранення грудної клітини, розташовані по задній поверхні груді, які не проникають в грудну порожнину, 12 колото-різаних ран, які розташовані на руках та ногах, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 днів, але не більше 3-х тижнів. Не виключається, що вказані тілесні ушкодження могли бути спричинені клинком ножа, визнаного речовим доказом. Після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_3 могла деякий час самостійно пересуватись;

- висновки судово-медичної експертизи №1130-С/14 від 21.05.2014 року відповідно до якого виявлено у ОСОБА_2 різану рану на правій руці, що виникла від дії гострого ріжучого предмету, та малоймовірне її утворення від падіння з висоти свого росту в момент затримання, по ступеню тяжкості віднесене до легких тілесних ушкоджень ;

- висновки судово-медичної експертизи № 653-Ц/2014 від 07.07.2014 року, відповідно до якої на ножі, вилученому в ході огляду місця події, виявлена кров людини, в якій виявлено антиген А, тобто сліди крови могли піти від людини з груповою належністю крови А(ІІ) з ізогемагглютином анти-В, в тому числі й від ОСОБА_3;

- висновки судово-медичних експертиз №298-Ис/14 від 25.06.2014 року, № 307-Ис/14 від 02.07.2014 року, № 312-Ис/14 від 02.07.2014 року, №314-Ис/14 від 07.07.2014 року , №313-Ис/14 від 07.07.2014 року, №309-Ис/14 від 07.07.2014 року, №310-Ис/14 від 07.07.2014 року, № 308-Ис/14 від 02.07.2014 року, відповідно до яких на змивах з місця події, мобільному телефоні, окулярах, капцях жіночих, рушнику, фотоальбому, записній книжці виявлена кров людини, яка могла піти від людини з груповою належністю крови А(ІІ) з ізогемагглютином анти-В, в тому числі й від ОСОБА_3;

- висновки судово-товарознавчої експертизи № 6262 від 09.07.2014 року, якою встановлено загальну ринкову вартість ювелірних виробів, що склала станом на 18.05.2014 року – 3732 гривні 50 копійок, якими заволодів ОСОБА_2 під час нападу на ОСОБА_3;

- висновки судової психологічної експертизи №14 від 31.10.2014 року із змісту якого вбачається, що потерпілою ОСОБА_3 експерту надавались аналогічні пояснення наданим в судовому засіданні, при цьому експертом не зазначалось на те, що пояснення потерпілої є неправдивими, надуманими.

- відомості акту судово-психіатричної експертизи №535 від 13.06.2014 року, відповідно до яких ОСОБА_2 ознак психозу та слабоумства не виявляє, виявлено синдром залежності від опіоїдів та психостимуляторів, за своїм психічним станом може розуміти значення своїх дій та керувати ними, в період часу до якого відносить правопорушення перебував поза будь-яким хворобливим розладом психіки, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує ;

- під час судового розгляду в суді першої інстанції було оглянуто відеозапис під час проведення огляду місця події (том 1 а.с.26), слідчого експерименту (том 2 а.с.40). Після їх перегляду обвинувачений суду пояснив, що в той день він вживав наркотичні засоби шляхом куріння, під час подій у потерпілої ОСОБА_3 перебував в стані наркотичного сп’яніння, що стало об’єктивною підставою для врахування цієї обставини, що обтяжує покарання.

Захисником ОСОБА_1 та обвинуваченим ОСОБА_2 не зазначено в апеляційних скаргах та не надано при апеляційному розгляді будь-яких об’єктивно встановлених даних щодо спростування зазначених відомостей.

Сукупність вищенаведених об’єктивно досліджених судом доказів чітко, логічно та послідовно доводять винуватість ОСОБА_2 за пред’явленим обвинуваченням, та в повному обсязі спростовує версію сторони захисту щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, внаслідок відсутності прямого умислу у обвинуваченого на вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_3 з корисливих мотивів під час розбійного нападу, у зв’язку з чим такі апеляційні доводи захисника та обвинуваченого є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо оцінки достовірності, належності та допустимості доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 в пред’явленому обвинуваченні щодо вчинення злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, і обґрунтовано та вмотивовано послався на них в мотивувальній частині оскаржуваного вироку (т.2 арк. 161-170), вказуючи на наявність прямого умислу на вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_3

Крім того, колегія суддів не може погодитися з апеляційними доводами захисника щодо неможливості подвійної кваліфікації злочинних дій обвинуваченого за ч.4 ст.187 та ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, внаслідок того, що смерть потерпілої ОСОБА_3 не настала. Така процесуальна позиція захисника є хибною та не узгоджується з нормами чинного КК України та КПК України.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я», за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ч.2 ст.115 КК України і статтею, якою передбачено відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.15 - п. 6 ч.2 ст.115 КК України, - замах на умисне вбивство, тобто замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, та злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України – розбій, напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Крім того, перевіряючи апеляційні доводи захисника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції невірно визначив суму матеріальної і моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до показань потерпілої ОСОБА_3, яка вона безпосередньо надавала під час судового розгляду в суді першої інстанції, у сейфі було 17000 гривень на лікування доньки, яка потрапила у ДТП, також пояснила, що тривалий час вона перебувала на лікуванні, витрачала кошти на придбання ліків, у неї пробиті легені, на момент подій вона займалась наданням послуг з манікюру на дому, маркетингом. Зазначені події негативно відобразились на її психологічному стані, вона змушена вносити корективи в своє життя, дуже хвилювалась за свою доньку, яка могла залишитись сама, внаслідок її смерть або тривалого перебування на лікуванні. Як зазначила потерпіла ОСОБА_3 під час судового розгляду в суді першої інстанції, рідними обвинуваченого було відшкодовано їй лише 2000 гривень.

Крім того, згідно відомостей судово-психологічної експертизи №14 від 31.10.2014 року (т.2 арк. 72-85), потерпіла ОСОБА_3 зазначила, що під час вчиненого злочину саме 17000 гривень у неї було викрадено обвинуваченим та зазначені кошти не повернули. За висновком експерта встановлено, що ситуація яка сталася є психотравмувальною для ОСОБА_3, їй завдана моральна шкода, можливий (орієнтовно-рекомендований) розмір грошової компенсації за завдані їй страждання становить 864 МЗП.

Згідно п.5 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З огляду на викладене, апеляційні доводи захисника про те, що суд невірно встановив розмір матеріальної та моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь потерпілої ОСОБА_3 - є суб’єктивними та необґрунтованими.

Разом з цим, переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах апеляційних доводів захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2, які вони надавали під час апеляційного розгляду, щодо необхідності пом’якшення призначеного покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз’яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як убачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_2 призначено остаточне покарання, на підставі ч.1 ст.70 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 14 років, з конфіскацією майна. При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчинених злочинів - за ч.2 ст.186, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, які класифікуються, відповідно до ст.12 КК України, як тяжкий та особливо тяжкі злочини, але при цьому визнав та врахував обставину, що обтяжує покарання за вчинення злочинів за епізодом від 18 травня 2014 року щодо потерпілої ОСОБА_3 - вчинення злочину в стані наркотичного сп’яніння, та наявність обставин, що пом’якшують покарання, за епізодом від 05 березня 2014 року щодо потерпілої ОСОБА_5 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також об’єктивно врахував дані про особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_2 в силу ст.89 КК України судимостей не має, на обліку лікаря психіатра та нарколога не перебуває, але в той же час обвинувачений в ході розгляду справи повідомляв, що вживав наркотичні засоби, за результатами проведених судово-психіатричної та судово-наркологічної експертиз встановлено синдром залежності від опіоїдів та психостимуляторів, зловживання алкоголю без залежності, за місцем мешкання характеризувався задовільно, як особа, що періодично зловживає алкоголем, офіційно не працевлаштований, неодружений, дітей не має. Вказані обставини чітко, логічно та мотивовано вказані у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та міри покарання, і об’єктивно вбачається з фактичного змісту оскаржуваного судового рішення (т.2 арк. 161-172).

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зв’язку з чим, апеляційні доводи обвинуваченого та захисника, про зайву суворість призначеного остаточного покарання - у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна, за вчинення декількох злочинів, в тому числі замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, та пов’язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом призначення більш м’якого покарання , на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги об’єктивно відсутні інші обставини ніж ті, що встановлені судом першої інстанції, які пом’якшують та обтяжують покарання, а твердження обвинуваченого та захисника щодо неналежного їх врахування повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання (т.2 арк. 168-169), за злочини, передбачені ч.2 ст.186, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України.

Апеляційній доводи обвинуваченого та його захисника про те, що ОСОБА_2 страждає на хронічне захворювання шкіри, має неврологічну патологію та є інвалідом третьої групи, а також бажання обвинуваченого в подальшому не вчиняти нові злочини, не є достатньою підставою для пом’якшення призначеного покарання, оскільки ці обставини існували і на момент вчинення злочину та не спинили злочинні дії ОСОБА_2, а обрана лінія захисту є лише способом уникнення обвинуваченим справедливого та належного покарання.

Отже, апеляційне прохання обвинуваченого та захисника про пом’якшення призначеного покарання та зміни вироку в цій частині, з урахуванням наведених ними доводів під час апеляційного розгляду, належить вважати безпідставним, оскільки воно має суто суб’єктивний характер, тобто наведені ними доводи не можуть вважатися достатніми підставами для будь-якого пом’якшення покарання за злочини, вчинені ОСОБА_2

Колегія суддів дійшла висновку про те, що при призначені такого покарання ОСОБА_2, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 50, 65, 66, 67 КК України, призначивши покарання в межах санкцій ч.2 ст.186, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15 - п.6 ч.2 ст.115 КК України, – у виді позбавлення волі, дотримуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши дані про особу обвинуваченого та об’єктивно встановивши, що ОСОБА_2 за місцем мешкання характеризується задовільно, офіційно не працевлаштований, в силу ст.89 КК України судимостей не має, неодружений, на обліку лікаря психіатра та нарколога не перебуває, згідно висновків судово-психіатричної експертизи та судово-наркологічної експертизи встановлено синдром залежності від опіоїдів та психостимуляторів, зловживання алкоголю без залежності. Вказані обставини чітко, логічно та мотивовано вказані у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та міри покарання, і об’єктивно вбачається з фактичного змісту оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням зазначених обставин, призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст.ст. 50 та 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами захисника та обвинуваченого – про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено підстав для застосування норм ст.ст.75, 69, 69-1 КК України.

Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Разом з цим, на підставі ч.5 ст.72 КК України, ( в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року, який на підставі Закону України № 2046- VІІІ від 18.05.2017 року втратив чинність з 21.06.2017 року) ОСОБА_2 належить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення, тобто тримання під вартою в умовах Харківської установи виконання покарань (№ 27), з 20 травня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 року), ОСОБА_2 належить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення, тобто тримання під вартою в умовах Харківської установи виконання покарань (№ 27), з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2 – залишити без змін.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року, який на підставі Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 втратив чинність з 21.06.2017 року), зарахувати ОСОБА_2 у строк відбування покарання термін попереднього ув’язнення з 20 травня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 2046-VІІІ від 18.05.2017 року), зарахувати ОСОБА_2 у строк відбування покарання термін попереднього ув’язнення з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідає день позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_2 - в той самий строк з дня отримання ним копії судового рішення.

Судді

______ ______ ______

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9