Постанова № 73204787, 28.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/373/18 Головуючий 1 інстанції – Горпинич О.В.

Справа № 645/5540/16-ц Суддя-доповідач – ОСОБА_1

Категорія: спори, що договірних правовідносин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Кружиліної О.А.

суддів: Бровченка І.О., Кіся П.В.,

за участю секретаря Сементовської О.М.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3

на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 25 липня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Фрунзенський відділ державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецторггруп» про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, зобов’язання повернути сторони у первинний стан та зобов’язання повернути квартиру, -

в с т а н о в и в:

22 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася у суд із вищевказаним позовом, який у подальшому уточнила та просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі по тексту – ПН ХМНО) ОСОБА_8, 17 серпня 2013 року за реєстровим № 1922 на ім’я ОСОБА_4, визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 20 лютого 2014 року, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8, за реєстровим № 310; зобов’язати кожну зі сторін недійсних правочинів повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на його виконання; зобов’язати ОСОБА_5 повернути квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4; зобов’язати ОСОБА_4 повернути квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_6, ОСОБА_7

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 09 серпня 2013 року проведено торги з реалізації нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2, за результатами яких укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, покупцем вказаного майна став ОСОБА_4

20 лютого 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, уклали договір дарування квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2014 року визнано недійсним результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна – кватири № 70 у будинку № 19 по вул. Олімпійській у м. Харкові, оформлені протоколом від 09 серпня 2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ, визнано недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. У вказаному рішенні апеляційна інстанція зазначала, що власником нерухомості, придбаної внаслідок проведення прилюдних торгів, що визнані недійсними, став ОСОБА_4 і його право власності оформлено свідоцтвом. Вимог про скасування цього правовстановлюючого документа ОСОБА_7 заявлено не було.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції щодо визнання прилюдних торгів з реалізації спірної квартири та договору купівлі-продажу спірної квартири недійсними залишено без змін.

Перші власники квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції від 14 квітня 2014 року про визнання недійсним результатів прилюдних торгів, звернулися до Фрунзенського районного суду м. Харкова із позовною заявою про визнання нікчемним договору дарування спірної квартири, скасування права власності, реєстрації та визнання права власності.

19 лютого 2015 року Фрунзенський районний суд м. Харкова задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7 та витребував на користь ОСОБА_6 з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2, виключивши із реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на вказану квартиру ОСОБА_5, визнано право власності за ОСОБА_6 на дану квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, згідно якого позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволені: витребувано на їх користь з незаконного володіння ОСОБА_5 по 1/2 частині кожному квартири АДРЕСА_2, виключивши із реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію прав власності на вказану квартиру за ОСОБА_5; визнано право власності по 1/2 частині за ОСОБА_6, ОСОБА_7 на спірну квартиру.

24 липня 2015 року державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційною служби ХМУЮ прийнято рішення № 23142060 про проведення державної реєстрації прав власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі рішення суду, інформація з цього приводу внесена до відповідного Державного реєстру.

31 липня 2015 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ХМНО, ОСОБА_6, ОСОБА_7 продали квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_9

19 листопада 2015 року згідно договору купівлі-продажу, ОСОБА_9 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_10

27 листопада 2015 року згідно договору купівлі-продажу, ОСОБА_10 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2

30 вересня 2015 року Харківський окружний адміністративний суд скасував рішення про проведення державної реєстрації прав власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

25 грудня 2015 року рішенням Апеляційного суду Харківської області в задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_11, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_2 нікчемним, скасування права власності та реєстрації, визнання права власності на квартиру відмовлено.

У вказаному рішенні, підставою відмови у задоволенні позовних вимог вказувалося, що позивачі не є власниками спірного майна, оскільки втратили право розпорядження квартирою № 70 у будинку № 19 по вул. Олімпійській у м. Харкові. Єдиною причиною за якою договір дарування квартири АДРЕСА_2 не був визнаний нікчемним та не скасовано право власності та реєстрації ОСОБА_5 стало те, що перші власники квартири – ОСОБА_6, ОСОБА_7 не мали права розпоряджатися квартирою, оскільки вона перебувала в іпотеці.

05 січня 2016 року ОСОБА_5 подав до Фрунзенського районного суду заяву про витребування від ОСОБА_2 спірної квартири. При отриманні позовної заяви та додатків до неї, ОСОБА_2 вперше дізналася про те, що її права як власника спірної квартири порушені.

01 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна задоволені та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3.

В позові зазначалося, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна боржника, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – переможця прилюдних торгів. Визнаючи прилюдні торги недійсними, Апеляційний суд Харківської області застосував до правовідносин, що склалися, положення частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 ЦК України.

У відповідності до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Таким чином, свідоцтво на право власності № 1922, видане 17 серпня 2013 року ПН ХМНО ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_4, видано в порушення законодавства України та підлягає визнанню недійсним.

Оскільки спірний правочин, пов’язаний з відчуженням спірного житла відповідачеві - ОСОБА_4, зазначений правочин не створює юридичних наслідків, у вигляді переходу прав власності на зазначене житло до ОСОБА_4, а відтак, і виникнення у останнього права розпоряджатися спірним майном.

За таких обставин, ОСОБА_4 не міг розпоряджатися спірним майно, в тому числі відчужувати його за договором купівлі-продажу, дарування, та іншим способом.

Оскільки публічні торги, та договір купівлі-продажу на підставі яких право власності набув ОСОБА_4 визнані недійсними рішенням суду, яке на даний час є чинним, вони не породжують права власності. Договір дарування укладено дарувальником, який не є власником майна, то договір дарування є недійсним в розумінні частин 2,3 статті 215, частини 5 статті 216 ЦК України.

Таким чином, на думку позивача, договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є недійсним.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 25 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог – відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильність установлених обставин справи, та на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що в рішенні суд послався на те, що правовим наслідком недійсності прилюдних торгів у спірних правовідносинах, повинна бути подвійна реституція: визнання недійсним правочину щодо відчуження нерухомого майна та повернення сторін цього договору дарування у первісний стан, проте суд першої інстанції жодного із наслідків не застосував.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_12 вважав апеляційну скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема зазначав, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутній та взагалі не може існувати спір щодо дійсності відповідного свідоцтва та договору дарування, а тому ОСОБА_2 взагалі не є заінтересованою особою в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України, яка може заявляти такі вимоги щодо оспорювання відповідних правочинів, що і було встановлено рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 липня 2017 року.

Крім цього, вважав, що єдиним можливим способом захисту інтересів позивача є застосування частини 1 статті 661 ЦК України, яка передбачає, що у разі вилучення за рішенням суд товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцію Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи доводи сторін, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи і вирішив справу на засадах змагальності.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколів до неї, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 41 Конституції України, статей 15, 16, 203, 215, 216, 317, 319, 321 ЦК України та прийшов до висновку про те, що підстав вважати порушеними права та інтереси позивача, видачею на ім’я ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на квартиру та укладенням оспорюваного договору дарування квартири від 22 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не має.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 серпня 2011 року державним виконавцем Фрунзенського ВДВС ХМУЮ в межах виконавчого провадження № 25901243 складено акт опису та арешту майна, а саме: квартири АДРЕСА_4, реалізацію майна доручено Спеціалізований організації ХФ ТОВ «Укрспецторггруп».

ОСОБА_13 протоколу проведення прилюдних торгів № 21-0462/13, останні відбулися 09 серпня 2013 року. У торгах приймав участь один учасник ОСОБА_4, який вніс гарантійний внесок і став переможцем, придбавши вказану квартиру за початковою ціною.

14 серпня 2013 року державним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки. Результати прилюдних торгів оформлено вказаним протоколом та актом головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_14, затвердженого начальником цього відділу ОСОБА_15 14 серпня 2013 року. На підставі вказаного акту про реалізацію предмета іпотеки – квартира АДРЕСА_5, яка раніше належала ОСОБА_6, ПН ХМНО ОСОБА_8 17 серпня 2013 року видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру на ім’я ОСОБА_4, яке зареєстровано в реєстрі № 1922.

ОСОБА_13 свідоцтва від 17 серпня 2013 року ОСОБА_4 належить на праві власності нерухоме майно, що складається з трикімнатної ізольованої квартири № 70, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 19, загальною площею 64,2 кв.м, житловою площею 39,2 кв.м.

Відповідно до договору дарування від 20 лютого 2014 року ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_5 трикімнатну ізольовану квартиру № 70, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, б. 19, житловою площею 39,2 кв.м, загальною площею 64,2 кв.м. В договорі зазначалося, що вищевказана квартира належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва, виданого ОСОБА_8, ПН ХМНО 17 серпня 2013 року, реєстровий № 1922. Державну реєстрацію права власності на квартиру за дарувальником в Державному реєстрі прав на нерухоме майно проведено ОСОБА_8, державним реєстратором – ПН ХМНО, право власності зареєстровано 17 серпня 2013 року, витягу 8108574, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 135340863101.

ОСОБА_13 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 лютого 2014 року № 18052093, зареєстровано право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2014 року визнано недійсним результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, оформлені протоколом № 21-0462/13 від 09 серпня 2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, оформлений протоколом № 21-0462/13 від 09 серпня 2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ.

Вказане рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року витребувано на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 з незаконного володіння ОСОБА_5 по 1/2 частині кожному квартири № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові, виключивши із реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_5, визнано право власності за ОСОБА_6 на 1/2 частину квартири № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові, визнано право власності за ОСОБА_7 на 1/2 частину квартири № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові.

31 липня 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 передали у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_5 згідно договору купівлі-продажу. Відповідні відомості щодо права власності на нерухоме майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

30 вересня 2015 року Харківським окружним адміністративним судом скасовано рішення № 23142060 від 24 липня 2015 року Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_16 про державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна – трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 по 1/2 частині за ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2015 року та в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ПН ХМНО ОСОБА_8 про визнання договору дарування квартири нікчемним, скасування права власності та реєстрації, визнання права власності на квартиру – відмовлено.

19 листопада 2015 року ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Відповідні відомості щодо права власності на нерухоме майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

27 листопада 2015 року ОСОБА_10 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Відповідні відомості щодо права власності на нерухоме майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2016 року витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3.

Рішення набрало законної сили.

Аналізуючи зазначені судові рішення, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 правомірно набув право власності на квартиру АДРЕСА_3, та в подальшому розпорядився нею на користь ОСОБА_5

У позовних вимогах ОСОБА_2 просить скасувати свідоцтво про право власності від 14 серпня 2013 року на ім’я ОСОБА_4, а також визнати недійсним договір дарування квартири від 20 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, стороною якого вона не є.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що визнаючи прилюдні торги недійсними, Апеляційний суд Харківської області застосував до правовідносин, що склались, положення частини 1 статті 215 та частини 1 статті 203 ЦК України (з цими висновками в подальшому погодився і суд вищої інстанції). У відповідності до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Таким чином, свідоцтво на право власності № 1922 видане 17 серпня 2013 року ПН ХМНО ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_4 видано в порушення законодавства України та підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів вважає, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

ОСОБА_13 з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також норми ЦПК України, за якими кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Правовий аналіз наведених вище положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що свідоцтвом на право власності № 1922 від 17 серпня 2013 року права позивача не порушуються, а тому вважати його, та відповідно й договір дарування, недійсними підстав немає.

За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, а саме визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, зобов’язання повернути сторони у первинний стан та зобов’язання повернути квартиру – є неналежним способом, оскільки єдиним можливим способом захисту інтересів позивача ОСОБА_2 є спосіб, передбачений частиною 1 статті 661 ЦК України, яка передбачає, що, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Крім того, колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволенні вимог позивача щодо зобов’язання кожної зі сторін недійсних правочинів повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на його виконання, а саме зобов’язання ОСОБА_5 повернути квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_19, та зобов’язання ОСОБА_4 повернути спірну квартиру ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_13 з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 25 липня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02 квітня 2018 року.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді І.О. Бровченко

ОСОБА_20