Постанова № 73195380, 03.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/125/17 Головуючий у 1-й інстанції - Савицький О.А.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/2063/2018 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Клець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Савицького О.А. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь основну заборгованість у розмірі 174 269,64 грн., а також інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних у розмірі 144 251,69 грн.

Посилається на те, що 11.06.2013 року вона надала відповідачу позику в сумі 293 000 грн. з терміном остаточного повернення до 30.12.2014 року. При цьому факт передачі позивачкою грошей підтверджується розпискою відповідача про отримання останнім грошових коштів та зобов'язання повернути їх, в тому числі й за рахунок передачі належному йому транспортного засобу по комерційній ціні станом на момент його перереєстрації.

Станом на день звернення до суду, відповідач лише частково погасив свою заборгованість перед позивачкою, передавши їй в червні 2014 року автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2009 року випуску, ринкова вартість якого на день перереєстрації складала 118 730,36 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 321 706 грн. 54 коп., з яких: 174 269 грн. 64 коп. - сума основної заборгованості; 130 905 грн. 18 коп. - інфляційні втрати; 13 346 грн. 51 коп. - 3% річних; 3 185 грн. 21 коп. - судові витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.

Зазначає, що сума позики становила 293 000 грн., а сума прийнятих позивачем лізингових платежів за отриманий автомобіль - 296 913,63 грн., тому зобов'язання за позикою припинилось в повному обсязі і підстави у суду для висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем відсутні. Натомість, відповідач винен 296 913,63 грн. ТОВ «Київбудмайстер». Позивач прийняв у рахунок погашення позики автомобіль, який станом на 30.04.2014 року фактично був об'єктом лізингу за договором лізингу № 00001428 від 29.12.2009 року, тому відсутні підстави вважати, що ціна автомобіля позивачу не була відома або її не можливо визначити. Звіт про визначення ринкової вартості автомобіля від 21.12.2016 року № 123/16, що наданий позивачем і на який посилається суд як на доказ встановлення ціни автомобіля є неналежним доказом. Крім того, зазначає, що умови переходу права власності на автомобіль сторонами узгоджено в договорі фінансового лізингу. Посилання суду на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 24.06.2014 року, як на доказ перереєстрації автомобіля відповідачем є помилковим, оскільки станом на цю дату відповідач не був власником автомобіля, який за законом належав ТОВ «Порше Лізинг Україна» і не міг здійснити в органах МВС України перереєстрацію автомобіля. Судом встановлено, що позивач, прийнявши зобов'язання, розписку відповідачу не повернув та на вимогу відповідача повернути оригінал розписки, суд безпідставно не залучив її до справи. Позивач, зазначаючи в заяві від 12.04.2017 року про збільшення позовних вимог, фактично змінив підстави та предмет позову, обґрунтувавши свої вимоги положеннями ст. 625 ЦК України, при цьому зміни ціни первісно заявлених вимог позивачем проведено не було. Крім того, судом в порушення вимог ст.35 ЦПК України не залучено до участі у справі як третю особу ТОВ «Київбудмайстер», враховуючи, що виконання обов'язку боржника за договором позики було покладено на ТОВ «Київбудмайстер».

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Посилається на те, що договір про фінансовий лізинг та договір про надання поворотної фінансової допомоги не мають ніякого відношення до правовідносин, які виникли між сторонами за договором позики. В договорі позики зазначено, що відповідач зобов'язується частково погасити суму позики переоформленням автомобіля по комерційній ціні на момент перепису автомобіля. В матеріалах справи міститься звіт про визначення ринкової вартості КТЗ, згідно якого ціна автомобіля Volkswagen Caddy, 2009 року станом на дату перереєстрації, тобто 24.06.2014 року складала 118 730,36 грн. Суму лізингових платежів не має підстав брати до уваги, оскільки вона не стосується предмету договору позики і складає первинну вартість автомобіля на той час коли він був новий та враховує 14 %, які сплачувалися лізингоодержувачем лізингодавцю.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь основну заборгованість у розмірі 174 269,64 грн., а також інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних у розмірі 144 251,69 грн.

Посилається на те, що 11.06.2013 року вона надала відповідачу позику в сумі 293 000 грн. з терміном остаточного повернення до 30.12.2014 року. При цьому факт передачі позивачкою грошей підтверджується розпискою відповідача про отримання останнім грошових коштів та зобов'язання повернути їх, в тому числі й за рахунок передачі належному йому транспортного засобу по комерційній ціні станом на момент його перереєстрації.

Станом на день звернення до суду, відповідач лише частково погасив свою заборгованість перед позивачкою, передавши їй в червні 2014 року автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2009 року випуску, ринкова вартість якого на день перереєстрації складала 118 730,36 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 11.06.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно якого 10.09.2010 року позивачка надала відповідачу позику в розмірі 293 000,00 грн., а відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути вказану суму позики у строк до 30.12.2014 року.Відповідач також зобов'язався перед позивачкою здійснити часткове погашення вищенаведеної суми позики шляхом переоформлення 30.01.2014 року транспортного засобу по комерційній ціні на момент перепису цього автомобіля. У встановлений сторонами строк відповідач лише частково виконав свої зобов'язання за договором позики, а саме: 24.06.2014 року автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2009 року випуску було перереєстровано на ім'я ОСОБА_3, ринкова вартість якого на дату перереєстрації складала 118 730,36 грн. Крім того, враховуючи невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачкою, суд стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні збитки за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України в розмірі 144 251,69 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договоромпозики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 11.06.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно якого 10.09.2010 року позивачка надала відповідачу позику в розмірі 293 000,00 грн., а відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути вказану суму позики у строк до 30.12.2014 року, що підтверджується розпискою відповідача, оригінал якої було оглянуто судом першої інстанції (а.с. 5).

Як вбачається із змісту вказаної розписки, відповідач також зобов'язався перед позивачкою здійснити часткове погашення вищенаведеної суми позики шляхом переоформлення 30.01.2014 року транспортного засобу по комерційній ціні на момент перепису цього автомобіля.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що, у визначений сторонами строк відповідач лише частково виконав свої зобов'язання за договором позики, а саме: 24.06.2014 року автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2009 року випуску було перереєстровано на ім'я ОСОБА_3, про що свідчить відповідна копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, наявна в матеріалах справи (а.с. 6).

Крім того, згідно Звіту №123/16 про визначення ринкової вартості КТЗ від 21.12.2016 року ринкова вартість автомобіля Volkswagen Caddy, 2009 року випуску, станом на дату перереєстрації складала 118 730,36 грн. (а.с. 9-24).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором позики щодо повернення позивачці суми позики у повному обсязі, суд дійшов вірного висновку, що заявлені позивачкою вимоги є обґрунтованими.

При цьому, посилання відповідача на ті обставини, що оскільки позивачка прийняла у рахунок погашення боргу за договором позикиавтомобіль, який станом на 30.04.2014 року фактично був об'єктом лізингу за договором фінансового лізингу №00001428 від 29.12.2009 року з вартістю 27175,00 доларів США та Звіт №123/16 про визначення ринкової вартості КТЗ від 21.12.2016 року є неналежним доказом у даній справі, суд оцінив критично, оскільки згідно власноручно написаної відповідачем розписки, переоформлення автомобіля відбувається по комерційній ціні на момент такої перереєстрації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки суму заборгованості за договором позики у розмірі 174 269,64 грн.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідноч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентирічних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачкою знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а також перевіривши наведені розрахунки позивачки, наявні в матеріалах справи (а.с. 89), суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України в розмірі 144 251,69 грн.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не являється боржником, оскільки виконання свого обов'язку щодо погашення позики поклав на ТОВ «Київбудмайстер», про що свідчить договір про надання поворотної фінансової допомоги від 30.04.2014 року, колегія суддів не приймає до уваги.

Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 30.04.2014 року укладався між ОСОБА_1 та ТОВ «Київбудмайстер», ОСОБА_2 не була стороною цього договору.

Таким чином, зазначений правочин встановлює права та обов'язки лише для його сторін та жодним чином не впливає на зобов'язання, які виникли з договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

За умовами договору про надання поворотної фінансової допомоги відповідач лише уповноважив ТОВ «Київбудмайстер» здійснити дії щодо часткового погашення заборгованості перед позивачем, що не впливає на зміну статусу відповідача як боржника у правовідносинах з позивачем.

Згідно ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанніможе бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

ОСОБА_2 не давала згоди щодо заміна боржника у позиковому зобов'язанні. Таким чином, боржником за договором позики від 11.06.2013 року є ОСОБА_1, а ТОВ Київбудмайстер» як уповноважена особа, здійснило дії щодо її часткового погашення.

Доводи апеляційної скарги, що сума позики становила 293 000 грн., а сума прийнятих позивачем лізингових платежів за отриманий автомобіль - 296 913,63 грн., тому зобов'язання за позикою припинилося в повному обсязі колегія суддів не приймає до уваги.

Відповідач зазначає, що 30.04.2014 року підтверджено факт отримання ОСОБА_3 автомобіля Volkswagen Caddy 2009 року випуску, і як наслідок підтверджено факт повного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики, оскільки вартість лізингового автомобіля, яка становить суму сплачених лізингових платежів 296 913,63 грн. є більшою суми позики в розмірі 293 000,00 грн. При цьому, сторони договору про фінансовий лізинг № 00001428 від 29.12.2009 року чітко визначили, що вартість автомобіля Volkswagen Caddy 2009 року випуску (об'єкт лізингу) становить еквівалент 27 1 75 дол. США.

Проте, вартість сплачених ТОВ «Київбудмайстер» лізингових платежів не має жодного відношення до боргу відповідача за договором позики, оскільки відповідно до власноручно написаної відповідачем розписки, переоформлення автомобіля відбувається по комерційній ціні на момент такої перереєстрації.

Згідно Звіту №123/16 про визначення ринкової вартості КТЗ від 21.12.2016 року ринкова вартість автомобіля VolkswagenCaddy, 2009 року випуску, станом на дату перереєстрації, тобто 24.06.2014 року складала 118 730,36 грн.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визнано, що при частковому погашенні позики має братися саме ринкова вартість автомобіля станом на дату його перереєстрації, а не сума сплачених лізингових платежів (вартість нового автомобіля, придбаного за договором лізингу).

Вартість сплачених на користь лізингодавця платежів не може бути доказом виконання зобов'язань за договором позики між позивачем та відповідачем. Відповідач частково погасив заборгованість за рахунок вартості автомобіля, як і було погоджено сторонами в договорі позики, а не за рахунок сплачених лізингових платежів.

Як зазначив сам ОСОБА_1, ТОВ «Київбудмайстер» стало його новим кредитором, здійснивши передачу автомобіля на часткове погашення існуючої заборгованості. Проте, дана обставина не є свідченням того, що ТОВ «Київбудмайстер» стало боржником за позикою від 11.06.2013 року.

Перереєстрацією автомобіля сума заборгованості за договором позики була зменшена на його ринкову вартість, а не на вартість нового автомобіля, тобто суму сплачених за нього лізингових платежів, тому судом обгрунтовано задоволено позов про стягнення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не міг здійснити перереєстрацію автомобіля, оскільки станом на 24.06.2014 року не був його власником, тому суд помилково послався на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 24.06.2014 року, колегія суддів не приймає до уваги.

За умовами ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідач у своїх запереченнях зазначив, що виконання свого обов'язку у погашенні позики поклав на іншу особу ТОВ «Київбудмайстер», про що свідчить договір про надання поворотної фінансової допомоги.

Тобто, відповідач поклав обов'язок часткового погашення заборгованості на ТОВ «Київбудмайстер», уповноваживши його здійснити перереєстрацію автомобіля на ОСОБА_3, залишаючись про цьому боржником перед позивачем за договором позики, тому посилання на ту обставину, що відповідач не міг здійснити перереєстрацію автомобіля особисто немає значення.Для часткового погашення заборгованості основним є факт перереєстрації автомобіля на виконання зобов'язання, а не особи того, хто її здійснив.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не повернув відповідачу розписку колегія суддів оцінює критично.

Відповідно до ч.1 ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Враховуючи, що зобов'язання за договором позики від 11.06.2013 року непогашене, то повернення розписки є неможливим. Факт часткового погашення заборгованості у розмірі ринкової вартості автомобіля на момент перереєстрації, яку позивач підтверджує, не створює правових підстав для повернення боргового документа.

Таким чином, повернення розписки як документа, що підтверджує виконання зобов'язання відповідачем, можливе виключно у випадку повного погашення боргу, а не його частини. Натомість відсутність у відповідача розписки є додатковим доказом наявності його боргу перед позивачем, що й було встановлено судом.

Твердженням відповідача, що оскільки позивач прийняв у рахунок погашення позики автомобіль, який на 30.04.2014 року фактично був об'єктом лізингу за Договором лізингу №00001428 від 29.12.2009 року, то немає підстав вважати, що ціна автомобіля позивачу не була відома або її неможливо було визначити, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сплачені лізингові платежі не стосуються правовідносин між сторонами за договором позики.

Лізингові платежі не є комерційною ціною на момент перереєстрації, адже саме за таких умов відповідач зобов'язався частково погасити зобов'язання, зазначивши про це в розписці.

Ринкова (комерційна) ціна на автомобіль не могла бути відомою позивачу, оскільки ціна зафіксована в Договорі про фінансовий лізинг № 00001428 від 29.12.2009 року, була актуальною станом на 2009 рік та не враховує амортизацію вартості автомобіля за час активного використання до моменту перереєстрації в 2014 році.

Доводи апеляційної скарги, що позивач, зазначаючи в заяві від 12.04.2017 року про збільшення позовних вимог, фактично змінив підстави та предмет позову колегія суддів оцінює критично.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України в редакції кодексу 2004 року, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Заявою від 12.04.2017 року позивач заявив про збільшення позовних вимог за рахунок стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Таким чином, фактично позивач лише збільшив розмір позовних вимог, не змінюючи ані предмету, ані підстав позову. Предмет позову - стягнення заборгованості та підстава позову - невиконання зобов'язання з погашення боргу залишилися незмінними.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково не залучив до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «Київбудмайстер», колегія суддів не приймає до уваги.

За умовами ч.1 ст.35 ЦПК України в редакції кодексу 2004 року, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

ТОВ «Київбудмайстер» не є боржником за зобов'язаннями, що випливають з договору позики, рішення у справі не впливає на його права та обов'язки, тому підстав для залучення його в якості третьої особи у суду не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий Судді