Постанова № 73193451, 03.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12307/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 листопада 2017 року (дата складання повного тексту 28 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Атестаційної комісії, Національної поліції України, Департаменту кіберполіції Національної поліції України про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИЛА:

09 серпня 2016 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Атестаційної комісії, Національної поліції України, в якому просив визнати рішення атестаційної комісії щодо старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_2 від 05 січня 2016 року -4- займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність - незаконним, протиправним та нечинним повністю, визнати незаконним, протиправним та скасувати в частині щодо ОСОБА_2 наказ №508 ос від 18 липня 2017 року, яким підполковника поліції ОСОБА_2 (М-124117) старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України звільнено зі служби в поліції згідно з п.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поновити ОСОБА_2 (М-124117) на посаді старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 листопада 2017 року (з урахуванням виправленої описки ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 грудня 2017 року) адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано рішення атестаційної комісії щодо старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_2 від 05 січня 2016 року, - 4 - зайнятій посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність - протиправним, визнано протиправним та скасовано в частині щодо ОСОБА_2 наказ №508 о/с від 18 липня 2016 року, яким підполковника поліції ОСОБА_2 (М-124117), старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України звільнено зі служби в поліції згідно п.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поновлено ОСОБА_2 (М-124117) на посаді старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 185760,00 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Національна поліція України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На думку апелянта, прийнята судом першої інстанції постанова є незаконною. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що атестування позивача було проведено в межах наданих атестаційним комісіям повноважень та у спосіб, який передбачено наказом МВС України від 17 листопада 2015 року №1465, що спростовує висновки про порушення проведення атестування позивача, а наказ про звільнення позивача виданий з дотриманням норм Закону України «Про Національну поліцію» та в межах повноважень, наданих голові Національної поліції України.

Відзив на апеляційну скаргу позивач не подавав, в суді першої інстанції позиція позивача обґрунтовувалась тим, що атестаційний лист та висновки атестаційної комісії є безпідставними, атестування позивача було проведено незаконно, а наказ про звільнення ОСОБА_2 є незаконним, протиправним та підлягає скасуванню, оскільки єдиною підставою для його прийняття є рішення атестаційної комісії від 05 січня 2016 року.

Департамент кіберполіції Національної поліції України відзив на апеляційну скаргу не подавав, з наданих до суду першої інстанції письмових пояснень вбачається, що позиція останнього обґрунтовувалась тим, що атестаційний лист на позивача було заповнено на виконання положень Інструкції №1465, а саме в першій та другій частині атестаційного листа надано позитивну характеристику ОСОБА_2 і начальник Департаменту кіберполіції Національної поліції України надав висновок, що позивач займаній посаді відповідає.

Атестаційна комісія відзив на апеляційну скаргу не подавала, жодні письмові пояснення останньої в матеріалах справи відсутні.

Представники Атестаційної комісії та Департаменту кіберполіції Національної поліції України в судове засідання не з'явились, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ з 15 серпня 1998 року по 06 листопада 2015 року та 07 листопада 2015 року наказом №67 о/с позивач прийнятий на службу до Національної поліції, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.18).

17 листопада 2015 року Міністерством внутрішніх справ України, відповідно до ст.57 Закону України «Про Національну поліцію», з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, видано наказ, яким затверджено Інструкцію про порядок проведення атестування поліцейських, на підставі якої, наказом Національної поліції України від 20 листопада 2015 року №210 о/с прийнято рішення про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України та міжрегіональних територіальних органів, у томі числі і Департаменту кіберполіції.

За результатом проведення атестування позивача складено атестаційний лист (а.с.16-17), в розділі IV якого «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» зазначено - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Наказом Національної поліції України від 18 липня 2016 року №508 о/с «По особовому складу» підполковника поліції ОСОБА_2, старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції з 18 липня 2016 року за п.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі рішення атестаційної комісії від 05 січня 2016 року (а.с.15).

Вважаючи вказаний наказ та рішення атестаційної комісії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що рішення атестаційної комісії відносно позивача є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню та враховуючи, що підставою прийняття оскаржуваного наказу є рішення атестаційної комісії, яке прийнято протиправно, наявні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу від 18 липня 2016 року №508 о/с в частині звільнення позивача зі служби у поліції на підставі п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» через службову невідповідність.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про Національну поліцію» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно ч.1 ст.48 вказаного Закону призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Статтею 47 Закону встановлено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

З аналізу положень п.п.9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що законодавцем передбачена альтернатива вибору для працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Умовами для прийняття працівників міліції на службу в поліцію є бажання проходити службу в поліції та відповідність вимогам до поліцейських, визначених Законом України «Про Національну поліцію».

При цьому, реалізація цих умов відбувається у визначений Законом строк: упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону (в період з 07 серпня 2015 року по 07 листопада 2015 року) та шляхом видання наказу про призначення за згодою особи або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими.

Пункт 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» не передбачає проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, або процедури переатестування колишніх працівників міліції на визначення щодо відповідності посаді, як під час прийняття, так і після прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 прийнято на службу в поліцію згідно наказу Національної поліції України від 07 листопада 2015 року №67 о/с.

Згідно ч.1 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Частиною 2 ст.57 вказаного Закону визначено вичерпний перелік підстав для проведення атестування поліцейських, до яких належить призначення на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Прийняття рішення про проведення атестування поліцейських з інших підстав, ніж зазначені у ч.2 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію», законом не передбачено.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників визначаються також положеннями Закону України «Про професійний розвиток працівників», статтею 1 якого визначено, що атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про професійний розвиток працівників» атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.

Враховуючи, що позивач, на момент проведення атестації, відпрацював на посаді старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України менше одного року, така атестація відбулась в порушення ч.1 ст.12 Закону України «Про професійний розвиток працівників».

Частинами 1, 3 ст.13 цього Закону передбачено, що атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі. У разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією. Рекомендації комісії з відповідним обґрунтуванням доводяться до відома працівника у письмовій формі.

Отже, з наведеного вбачається, що метою проведення атестування з будь-яких зазначених у ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

При цьому, кожна з цих трьох підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, має бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

У даному випадку, відповідачами не доведено наявності конкретної підстави, передбаченої ч.2 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію», для атестування ОСОБА_2

Колегія суддів зазначає, що мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійної підстави для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними ч.2 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію».

Закон України «Про Національну поліцію» не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених ч.2 ст.57 цього Закону.

Отже, закріплена у ч.1 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» мета атестування не може бути розцінена як самостійна та достатня підстава для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з метою визначення можливості його звільнення через службову невідповідність, в той час як конкретні передумови (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування були відсутні та в ході судового розгляду справи відповідачами у такому контексті не доведені.

Позивач до проведення атестації проходив службу в Національній поліції на посаді старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України. На момент атестації питання про його переведення на вищу чи нижчу посаду або ж притягнення до дисциплінарної відповідальності не вирішувалось, а отже не було предметом розгляду атестаційної комісії, а тому рішення про призначення атестації позивача без наявності законодавчо визначених підстав (призначення позивача на вищу посаду або переведення на нижчу посаду, дисциплінарного провадження) є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права позивача.

Згідно ст.58 вказаного Закону призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Доказів того, що позивач був призначений на одну з посад, передбачених ч.2 ст.58 Закону України «Про Національну поліцію», матеріали справи не містять, а тому колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що позивача було призначено на тимчасову посаду поліцейського.

Положеннями Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських передбачено, що висновок атестаційної комісії про відповідність чи не відповідність поліцейського займаній посаді приймається за результатами розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, у тому числі: результати тестування за професійним тестом та тестом на загальні здібності та навички; атестаційний лист; матеріали співбесіди; документи, що надійшли на запити атестаційної комісії, результати тестування на поліграфі та матеріали особової справи поліцейського, з яких можна встановити повноту виконання функціональних обов'язків, показники службової діяльності, наявність заохочень та дисциплінарних стягнень.

Апелянт зазначає, що у протоколі Центральної атестаційною комісії від 05 січня 2016 року вказано, що членами атестаційної комісії під час проведення атестування ОСОБА_2 було досліджено атестаційний лист, декларацію про доходи, послужний список, інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади», інформацію з відкритих джерел. Та за наслідками розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення результатів атестаційною комісією було прийняте рішення більшістю голосів, що позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

З матеріалів справи вбачається, що атестаційний лист позивача не містить негативної інформації стосовно нього, оскільки безпосередній керівник характеризує його виключно позитивно. Згідно висновку прямого керівника ОСОБА_2 займаній посаді відповідає.

Колегія суддів зазначає, що у характеристиці позивача, наведеній в атестаційному листі, зазначено, що ОСОБА_2 за період служби в органах внутрішніх справ та в займаній посаді характеризується позитивно. Сумлінно відноситься до виконання своїх посадових обов'язків, з почуттям високої відповідальності за доручену ділянку роботи. Має належний рівень фахової підготовки, постійно працює над підвищенням професійного та фізичного рівня. У роботі не рахується з особистим часом та проявляє наполегливість при виконанні поставлених завдань. Добре володіє організаторським здібностями. Володіє поглибленими знаннями у сфері аналітичної діяльності, має досвід організації та здійснення оперативної роботи. Вміло та своєчасно вирішує питання, які стосуються роботи. Вміє логічно мислити. Користується заслуженим авторитетом серед колективу Управління. За характером цілеспрямований, спокійний, врівноважений. Фізично розвинутий добре, табельною зброєю володіє впевнено. Державною мовою володіє добре. Службою в органах внутрішніх справ дорожить. За період з квітня по травень 2015 року приймав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Має статус учасника бойових дій.

Крім того, згідно копії трудової книжки позивача (а.с.19) ОСОБА_2 був нагороджений: 20 грудня 2006 року медаллю «За сумлінну службу» ІІІ ст., 03 липня 2007 року медаллю «За сумлінну службу» ІІ ст., 04 грудня 2007 року відзнакою МВС «За відзнаку в службі».

Таким чином, як вбачається зі змісту атестаційного листа та трудової книжки, позивач був охарактеризований позитивно, в тому числі в частині його ділових та особистих якостей, та неодноразово нагороджувався за час роботи в органах внутрішніх справ, при цьому, характеристика, наведена в атестаційному листі, не спростована належними та допустимими доказами.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути вмотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Однак, відповідачем всупереч ч.2 ст.77 КАС України не доведено наявності відповідних мотивів чи обґрунтувань, які покладено в основу висновку комісії про службову невідповідність позивача, не наведено обґрунтувань невідповідності даних, викладених у розділах І та ІІ атестаційного листа позивача, дійсним обставинам. Матеріали справи не дозволяють суду здійснити перевірку висновків атестаційної комісії на предмет об'єктивності наданої характеристики позивача. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б спростували наведені у атестаційному листі позивача факти про його достатню кваліфікацію і професійні навики.

Відповідачем не доведено, що при прийнятті рішення про невідповідність займаній посаді враховувалися обов'язкові критерії відповідно до п.16 розділу IV Інструкції, а також, що за сукупністю оцінки усіх критеріїв ОСОБА_2 виявив себе як некваліфікований працівник.

Враховуючи, що метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, в контексті норм Закону та Інструкції звільнення через службову невідповідність може бути застосоване як вид дисциплінарного стягнення, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2014 року у справі №21-13а14.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

На момент прийняття оскаржуваних рішень та наказу Дисциплінарного статуту Національної поліції України ще не затверджено, тому, керуючись аналогією закону, суд вважає за можливе застосувати до відносин звільнення норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, у відповідності до якого звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Таким чином, поліцейський може бути звільнений через службову невідповідність на підставі п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» лише в крайньому випадку та за умови дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення, однак, Національною поліцією України не доведено неможливості залишення позивача на службі в поліції, необхідності застосування крайньої міри у вигляді звільнення та порядку дотримання накладання дисциплінарного стягнення, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які б вказували на невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку, що при проведенні атестування позивача не були дотримані вимоги Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, у зв'язку з чим висновки атестаційної комісії зазначені в розділі IV «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» атестаційного листа ОСОБА_2, не можуть бути підставами для звільнення позивача зі служби в поліції через службову невідповідність за п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що рішення атестаційної комісії, викладене у розділі IV атестаційного листа «позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність» та наказ Національної поліції України №508 о/с від 18 липня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на ненадання судом першої інстанції належної оцінки доказам, поданих відповідачем, оскільки жодних доказів законності проведення атестації позивача, обґрунтованості висновків атестаційної комісії щодо ОСОБА_2 та правомірності наказу Національної поліції України від 18 липня 2016 року №508 о/с в частині звільнення позивача за служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», матеріали справи не містять.

Щодо посилань апелянта на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду колегія суддів зазначає, що в даному випадку підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом було звільнення його зі служби в Національній поліції, що відбулось на підставі наказу Національної поліції України від 18 липня 2016 року, а отже перебіг місячного строку, встановленого ч.3 ст.99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), починається з 19 липня 2016 року та, враховуючи, що з даним позовом ОСОБА_2 звернувся 09 серпня 2016 року (згідно реєстраційного штампу Окружного адміністративного суду м.Києва), адміністративний позов було подано в межах передбаченого законодавством строку.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача зі служби в поліції, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора відділу логістики Департаменту кіберполіції Національної поліції України.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача від 27 листопада 2017 року №134/17, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20 липня 2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», судом першої інстанції встановлено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 540,00 грн. (середньоденне грошове забезпечення)х344 р.д. = 185760,00 грн., яку судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Національної поліції України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма