Постанова № 73193377, 02.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р. Справа№ 910/10572/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017

у справі № 910/10572/17 (судді Ковтун С.А. (головуючий), Грєхова О.А., Удалова О.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо»,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 147 215 155,59 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (надалі - ПАТ «Банк Михайлівський») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» (надалі - ТОВ «ЛК «Ельдорадо») про стягнення 147 215 155,59 грн, з яких 110 359 000,00 грн боргу за кредитом, 30 934 431,50 грн заборгованості за процентами, 3 874 764,43 грн пені за несвоєчасно сплаченими процентами за користування кредитом, 65 646,20 грн штрафу, 1 981 313,46 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором № 28/10-КЛ від 09.10.2014 щодо сплати процентів за користування наданим кредитом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/10572/17 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «ЛК «Ельдорадо» на користь ПАТ «Банк Михайлівський» 110 359 000,00 грн боргу за кредитом, 30 934 431,50 грн заборгованості за процентами, 3 874 764,43 грн пені за несвоєчасно сплаченими процентами, 65 646,20 грн штрафу, 1 981 313,46 грн інфляційних, стягнуто з ТОВ «ЛК «Ельдорадо» до Державного бюджету України 240 000,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачеві кредитні кошти; здійснені відповідачем операції зі сплати процентів та погашення кредиту не відповідають механізму розрахунків у разі віднесення банку до категорії проблемних та є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань; факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитом та за процентами належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «ЛК «Ельдорадо» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що відповідач виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою, яка є належним та допустимим доказом, проте залишена судом поза увагою; судом не надано правової оцінки твердженням позивача щодо нікчемності договору про розірвання кредитного договору; здійснені відповідачем платежі зі сплати процентів та погашення кредиту не відносяться до міжбанківських, оскільки грошові кошти перераховані з власного поточного рахунку, відкритого у позивача, а тому правомірно не були здійснені через консолідований кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України; суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи з фінансово-кредитних операцій.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 11.01.2018 апеляційну скаргу ТОВ «ЛК «Ельдорадо» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ЛК «Ельдорадо» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/10572/17, встановлено ПАТ «Банк Михайлівський» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, третя особа вказувала на те, що після віднесення відповідача до категорії проблемних, за приписами Закону України «Про банки і банківську діяльність» будь-які перерахування коштів, у томі числі і за кредитними договорами, повинні були носити міжбанківський характер і виключно через консолідований кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України, а тому здійснені відповідачем операції зі сплати процентів та погашення кредиту є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, тобто високоліквідних коштів банк не отримав. Крім того, третя особа наголошувала на тому, що укладений між сторонами договір про розірвання кредитного договору є нікчемним правочином, який є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Позивач також скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач, окрім викладеного Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на апеляційну скаргу, також вказував на те, що судом було вірно встановлено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 15.05.2017 в останнього утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «ЛК «Ельдорадо» призначено на 26.02.2018, зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконати вимоги частини 4 статті 263 Господарського процесуального кодексу України та надати суду докази, що підтверджують виконання вказаних вимог.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 було відмовлено ТОВ «ЛК «Ельдорадо» у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи, про призначення у справі судової економічної експертизи з фінансово-кредитних операцій та про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в судовому засіданні було оголошено перерву до 19.03.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 у складі колегії суддів: головуючого судді Алданової С.О., суддів: Зубець Л.П., Мартюк А.І. у задоволенні заяви ТОВ «ЛК «Ельдорадо» про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Жук Г.А. було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2018 колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я. поновлено апеляційне провадження у справі №910/10572/15 та призначено до розгляду на 02.04.2018.

02.04.2018 до початку судового засідання через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача в особі генерального директора ТОВ «ЛК «Ельдорадо» ОСОБА_5 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/10572/17 до прийняття Окружним адміністративним судом м. Києва рішення у пов'язаній справі №826/2703/18 за позовом ТОВ «ЛК «Ельдорадо» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський» ОСОБА_6 про визнання протиправними дій. На підтвердження обставин порушення провадження у цій справі відповідач надав копію поданої ТОВ «ЛК «Ельдорадо» до Окружного адміністративного суду м. Києва позовної заяви та копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2018 у справі №826/2703/18.

Також 02.04.2018 до початку судового засідання через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача за підписом адвоката ОСОБА_7 надійшло клопотання про залучення до участі у справі №910/10572/17 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОТНЕФ ЕНТЕРПРАЙЗІС ЛІМІТЕД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», які є засновниками ТОВ «ЛК «Ельдорадо», оскільки оскаржуване у справі рішення може вплинути на їх права та обов'язки.

У судовому засіданні 02.04.2018 представники позивача та третьої особи проти задоволення клопотань про зупинення провадження у справі та про залучення до участі у справі третіх осіб, заявлених у клопотанні, заперечили, вказуючи на їх необґрунтованість та посилаючись на відсутність для цього правових підстав.

Вислухавши думку учасників процесу з приводу заявлених клопотань, колегія суддів дійшла висновку про залишення вказаних клопотань без розгляду, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 2 вказаної статті залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 43 ГПК України).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи вищевказані приписи процесуального закону, а також ті обставини, що питання про залучення до участі у справі №910/10572/17 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «ПОТНЕФ ЕНТЕРПРАЙЗІС ЛІМІТЕД» та ТОВ «ДІЄСА», про зупинення провадження у справі № 910/10572/17 до прийняття Окружним адміністративним судом м. Києва рішення у пов'язаній справі №826/2703/18 вже вирішувалось відповідними ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018, колегія суддів визнає повторне подання відповідачем вказаних клопотань як зловживання процесуальними правами та залишає їх без розгляду.

У судовому засіданні 02.04.2018 представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/10572/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники позивача та третьої особи вимоги апеляційної скарги не визнали, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просили залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

02.04.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 09.10.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» (у тексті договору - банк) та ТОВ «ЛК «Ельдорадо» (у тексті договору - позичальник) було укладено Кредитний договір № 28/10-КЛ (далі - договір).

У подальшому між сторонами було укладено ряд договорів про внесення змін до договору, якими вносилися зміни, зокрема, щодо розміру кредиту та порядку сплати процентів за його користування.

Так, відповідно до п.1.1 договору в редакції договору про внесення змін №6 від 04.02.2015 банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 160 000 000,00 грн, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору кредит надається позичальнику у вигляді відновлювальної, відкличної кредитної лінії в межах ліміту кредитування, що вказаний в п. 1.1 договору, строком на 36 місяців, терміном з 09.10.2014 по 06.10.2017.

Відповідно до п. 1.3 договору в редакції договору про внесення змін №3 від 17.11.2014 позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом за попередній календарний місяць:

- за траншами, наданими в строк з 09.10.2014 по 16.11.2014 включно - 30% річних;

- за траншами, наданими починаючи з 17.11.2014 - 25% річних.

Пунктом 4.1 договору визначено, що позичальник зобов'язаний сплатити банку проценти за користування кредитом, які вважаються сплаченими в установлений строк, якщо їх сума в повному розмірі надійшла на рахунок №20681300174801 в ПАТ «Банк Михайлівський», код банку 380935 в день/строк, що зазначені у п. 1.3 цього договору. Якщо цей день не є банківським днем, то платіж повинен бути здійснений не пізніше наступного банківського дня.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму заборгованості за кредитом за весь час користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню його повернення, із розрахунку факт/факт. При нарахуванні процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 4.2.1 договору проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом (на суму щоденного фактичного залишку заборгованості за кредитом).

Відповідно до п. 10.8 договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно умов даного договору в повному обсязі.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач надав відповідачеві кредит у загальній сумі 235 406 000,00 грн, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами (а.с. 22-33, т. 1).

Проте, за твердженням позивача, в порушення умов договору відповідач своїх зобов'язань з повернення кредитних коштів та оплати процентів за їх користування не виконав, у зв'язку з чим ПАТ «Банк Михайлівський» звернулося з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки кредитного договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, укладення ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ЛК «Ельдорадо» кредитного договору № 28/10-КЛ від 09.10.2014 було спрямоване на отримання останнім кредиту та обов'язку у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

В силу положень статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як стверджує відповідач, 19.05.2016 ТОВ «ЛК «Ельдорадо» у відповідності до умов договору сплатило проценти за квітень та травень 2017 року в сумі 3 618 327,82 грн та погасило кредит в повному обсязі у сумі 110 359 000,00 грн, перерахувавши їх на рахунок № 20636300174801 в ПАТ «Банк Михайлівський», що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с. 80, т. 1).

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відхилення вказаних доводів відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 917/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» (надалі - Постанова №917) зазначений банк віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та до кінця цього строку йому встановлено ряд обмежень (в тому числі не здійснювати кредитні операції в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам).

Згідно з п.п. 1,2 зазначеної постанови установлено факт здійснення ПАТ «Банк Михайлівський» ризикової діяльності та достроково припинено угоду від 26.11.2015 № 121, укладену між Національним банком України та ПАТ «Банк Михайлівський».

На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Юрію Петровичу на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016 включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 13.06.2016 №991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Юрію Петровичу з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.

В газеті «Голос України» №132 (6386) від 16.07.2016 було опубліковано оголошення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку ПАТ «Банк Михайлівський».

Колегія суддів зазначає, що вищевказана Постанова №917 є розпорядчим актом та прийнята Правлінням Національного банку України в межах повноважень, які встановлені нормами ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», які мають вищу юридичну силу та обов'язкові для виконання.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції, зокрема, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Згідно з Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління Національного банку від 17.08.2012 № 346, обмеження операцій - тимчасова, на невизначений строк, заборона банку здійснювати окремі види операцій з урахуванням установлених обмежень за видом/обсягом/сумою/колом клієнтів/регіоном; здійснювані банком операції - є діями або подіями під час надання банківських та інших фінансових послуг, здійснення іншої діяльності, внаслідок яких відбуваються зміни у фінансовому стані банку, що відображаються за балансовими або позабалансовими рахунками банку.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказаний правовий наслідок визначено законом, а тому дії банку щодо його порушення є порушенням саме приписів закону, а не лише розпорядчого індивідуального акта Національного банку України.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що проведена відповідачем оплата не відноситься до міжбанківських переказів, оскільки грошові кошти за кредитним договором були перераховані відповідачем позивачеві саме з власного поточного рахунку, який було відкрито в ПАТ «Банк Михайлівський», а тому, на думку відповідача, правомірно не здійснювались через кореспондентський рахунок, виходячи з наступного.

У розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 2) банківськими рахунками є рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

За змістом п. 7.1.3. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку наведено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України 16.08.2006 № 320, відповідно до якої консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні системи електронних платежів Національного банку України та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів, філій іноземних банків у національній валюті України.

Таким чином, з урахуванням обмежень, встановлених Постановою №917 та приписів ч. 4 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що після віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних, за приписами Закону України «Про банки і банківську діяльність» будь-які перерахування коштів, у томі числі і за кредитними договорами, повинні були носити міжбанківський характер і виключно через консолідований кореспондентський рахунок ПАТ «Банк Михайлівський», відкритий у Національному банку України.

Разом з тим, як зазначено вище, відповідач перерахував кошти на рахунок № 20681300174801, відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський», тобто, дані платежі є внутрішньобанківськими платежами, що свідчить про невідповідність дій банку щодо їх прийняття та виконання вимог здійснювати розрахунки виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

При цьому, достатність коштів на рахунку клієнта для виконання розрахункового документу не надає банку право, у випадку віднесення його до категорії проблемних, застосовувати інші платіжні механізми, окрім як платіж через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Враховуючи те, що вказані платежі є такими, що не відповідають механізму розрахунків у разі віднесення банку до категорії проблемних, проведені по рахунку № 20681300174801 в ПАТ «Банк Михайлівський» операції є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

Крім того, колегією суддів відхиляються посилання апелянта на укладення між сторонами 19.05.2016 договору про розірвання кредитного договору у зв'язку з повним погашенням кредиту позичальником, та ненадання судом належної оцінки доводам позивача щодо нікчемності вказаного правочину, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ЛК «Ельдорадо» було укладено договір про розірвання Кредитного договору № 28/10-КЛ від 09.10.2014, відповідно до умов якого сторони погодили розірвати вказаний кредитний договір за взаємною згодою сторін з 19.05.2016; з моменту підписання цього договору сторони не мають будь-яких претензій одна до одної, що випливають з умов кредитного договору (а.с. 57, т. 1).

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір про розірвання кредитного договору не є належним доказом, що підтверджує виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, оскільки в силу приписів ст. 626 ЦК України договір є домовленістю сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто не є документом, що фіксує факт здійснення операції з перерахування грошових коштів.

При цьому, вказаний договір про розірвання не містить умов про його укладення саме у зв'язку з повним погашенням кредиту позичальником за кредитним договором, як про це стверджує відповідач.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується, строк повернення кредиту та сплати процентів за його користування відповідно до вказаного кредитного договору настав, належних доказів повернення кредиту у повному обсязі та погашення процентів за його користування відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 110 359 000,00 грн заборгованості за кредитом та 30 934 431,50 грн заборгованості за процентами є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитом, позивач заявив вимогу про стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача за загальний період з 01.06.2016 по 15.05.2017, яка за розрахунком позивача складає 3 874 764,43 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 9.1.1 договору сторони погодили, що у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань, позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочки.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що її розмір становить 3 874 764,43 грн, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитом позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 65 646,20 грн штрафу, що як вбачається з наданого ним розрахунку є 3% річних, нарахованими за загальний період з 01.06.2016 по 15.05.2017, а також 1 981 313,46 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 01.06.2016 по 30.04.2017.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

При цьому, визначення позивачем 3% річних як штрафу не спростовує правомірність їх нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 1 981 313,46 грн інфляційних та 65 646,20 грн 3% річних, що помилково визначені позивачем як штраф.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Михайлівський» у повному обсязі, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача 110 359 000,00 грн боргу за кредитом, 30 934 431,50 грн заборгованості за процентами, 3 874 764,43 грн пені за несвоєчасно сплаченими процентами, 65 646,20 грн штрафу, 1 981 313,46 грн інфляційних втрат.

При цьому, колегія суддів відхиляє як безпідставні твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом під час розгляду справи норм процесуального права, що на думку відповідача полягало, зокрема, в діях суду щодо відхилення його клопотання про призначення судової експертизи з фінансово-кредитних операцій з метою документального підтвердження правильності, обґрунтованості та повноти відображення в обліку ПАТ «Банк «Михайлівський» операцій з погашення відповідачем кредитної заборгованості та відображення на рахунках позивача сум погашеного кредиту за кредитним договором №28/10-кл від 09.10.2014 на день введення Національним банком України тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ «Банк «Михайлівський» та чи підтверджується документально факт подальшого використання позивачем у своїй господарській діяльності грошових коштів, отриманих від ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо», виходячи з наступного.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, яка була чинна станом на час прийняття оскаржуваного рішення, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Як роз'яснено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Отже, судова експертиза має призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Питання, наведені відповідачем у клопотанні про призначення експертизи не є такими, що потребують спеціальних знань, а суд, в свою чергу, не позбавлений можливості надати належну правову оцінку діям позивача на їх відповідність вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність», Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 №320 та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи з фінансово-кредитних операцій як необґрунтоване.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/10572/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «ЛК «Ельдорадо» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/10572/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/10572/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10572/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.04.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук