Ухвала суду № 73184930, 03.04.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 640/1955/18

н/п 2-а/640/218/18

У Х В А Л А

"03" квітня 2018 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Шаповал Є.Б.,

за участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил, -

В С Т А Н О В И В :

07.02.2018 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_5 з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною і скасувати постанову ОСОБА_4 митниці ДФС у справі про порушення митних правил №1057/80700/17 від 25.01.2018 року у відношенні позивача.

Представником відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлено клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв’язку зі спливом строків на його подання.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечував проти даного клопотання, та просив поновити строк на оскарження вказаної постанови, та просив визнати поважною причину пропуску строку на оскарження вказаної постанови у зв’язку з тим, що позивачеві стало відомо про вказану постанову лише 30.01.2018 року за адресою місцезнаходження ТОВ «Євро Диліжанс». Також представником позивача заявлено клопотання про об’єднання позовів за адміністративними справами №640/1955/18, 640/1954/18, 640/1155/18, 640/1229/18, №640/1394/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 митниці ДФС в одне провадження, оскільки вказані постанови про порушення митних правил були винесені за наслідками наказу ОСОБА_4 митниці ДФС №113 від 30.06.2017 року, яким було анульовано дозвіл на відкриття та експлуатацію митного складу ТОВ «Євро Диліжанс».

Представник ОСОБА_4 митниці ДФС – ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти об’єднання позовів, оскільки за вказаними порушеннями митних правил були складені окремі постанови.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в особі свого представника адвоката ОСОБА_5 на підставі ордеру звернувся до суду з позовом 07.02.2018 року про скасування вказаної постанови від 25.01.2018 року.

Відповідно до ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом 10 днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Вказані положення дублюються у ст. 289 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

В даному випадку, строк звернення до адміністративного суду з позовом - це проміжок часу у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з правового змісту наведених норм, суд зазначає, що є загально встановлені строки звернення до суду та є спеціальні. При чому, процесуальна можливість для звернення з позовом до суду повязана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені законом, в даному випадку ст.123 КАС України.

Визначення початку або встановлення такого строку виходе з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В даному випадку, законодавцем встановлена альтернативність такого обчислення, при чому в одному випадку це день об’єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов’язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.

При чому, суд зазначає, що законодавець пов’язує початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб’єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно слід вважати порушенням, а про те, коли вона об’єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Суд звертає увагу, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності субєктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Слід також зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ОСОБА_2 як джерело права.

При цьому, необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Позивач звернувся до суду з порушенням строку звернення до суду з даними позовними вимогами, проти чого не заперечується, але просить їх поновити у зв’язку з поважними причинами їх пропуску.

Але, як вбачається з наданої копії матеріалів справи про порушення митних правил №1057/80700/17 відносно ОСОБА_3 за ст. 478 ч.2 МК України, позивачу на ім’я ТОВ «Євро Диліжанс» та її представнику адвокату ОСОБА_5 було спрямовано ОСОБА_4 митницею ДФС повідомлення про здійснення розгляду справи про порушення митних правил, та повідомлено, що вказана справа буде розглянута 25.01.2018 року о 15.00 год., та вказане повідомлення було отримано представником ТОВ «Євро-Диліжанс» Рябовим 26.12.2017 року, інших доказів щодо отримання самим позивачем або її представником вказаного повідомлення до суду надано не було. 25.01.2018 року ані позивач, а ні її представник до ОСОБА_4 митниці ДФС на розгляд справи не з’явились, внаслідок чого 25.01.2018 року ОСОБА_4 митницею ДФС було винесена оскаржувана постанова, яка була спрямована директору ТОВ «Євро-Диліжанс» ОСОБА_3, та отримана представником ТОВ «Євро-Диліжанс» 30.01.2018 року, а представником позивача за її адресою місця проживання 12.02.2018 року.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до

суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, як свідчить позиція ОСОБА_2 у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.3, 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналізуючи викладені вище норми, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду з позовом як різновид строку позовної давності та наслідки його пропущення, встановлені ст.123 КАС України, можуть застосовуватися судом лише у випадку, коли мало місце порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом цих прав.

Вказана позиція узгоджується з аналогічною правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 06.10.2013 року у справі №21-389а13.

Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 митниці ДФС про залишення позовної заяви без розгляду, та вважає за доцільне поновити позивачеві строк на оскарження постанови про порушення митних правил №1057/80700/17 від 25.01.2018 року, оскільки він пропущений з поважної причини, а саме не отримання позивачем постанови, та не належним повідомленням ОСОБА_4 митниці ДФС про розгляд справи про порушення митних правил.

Що стосується клопотання представника позивача ОСОБА_1 про об’єднання адміністративних справ в одне провадження, то суд вважає за необхідне в його задоволенні також відмовити, оскільки відповідно до ч.3 ст. 172 КАС України, об’єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а підготовче засідання по дійсній справі вже було розпочато, а доказів, що в інших справах тільки призначено підготовчі засідання до суду надано не було. Також позовні вимоги за даними справами не є однорідними. Крім того, в ч.1 ст. 172 КАС України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою винекнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. А у даному випадку за адміністративними позовами складені різні постанови ОСОБА_4 митниці ДФС про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафу.

Керуючись ст.ст. 118-123 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 митниці ДФС про залишення позову без розгляду – відмовити.

В задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 про об’єднання позовів в одне провадження – відмовити.

Поновити позивачу пропущений строк на оскарження постанови про порушення митних правил №1057/80700/17 від 25.01.2018 року, та визнати причину його пропуску поважною.

Ухвала окремому оскарженню від рішення суду не підлягає.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ